Teremok - Аквадіос, Teremok

– А третій поверх ідентичний другому, – додала Стефа. – Там теж є кімнати для гостей.

Після екскурсії кожен вибрав собі кімнату. Вони відкрили шафи і здивувалися, побачивши там одяг. Хоча речей було небагато, вистачало на всі випадки: домашній одяг, щось для виходу і навіть для спорту чи прогулянки лісом. Останній комплект залишився для них загадкою.

Після цього Стефа запросила їх на вечерю. Вона усміхнено пояснила:

– Один з моїх гостей із Землі поділився зі мною кількома рецептами. Це було ще 1259 року. Хоча це давні рецепти, вони все ще смачні.

Друзі сіли за великий стіл у вітальні, і перед ними з'явилися страви, що дивно нагадували їжу з їхнього світу, хоча були трохи іншими.

– Ви знаєте, – почала Анастасія, коли вони вже їли, – зараз ми на Землі готуємо трохи інакше. Наприклад, тут немає спецій, які ми зараз використовуємо.

– Так, і соуси тепер більш популярні, – додав Кирил. – О, і ми більше не їмо ці страви так, як колись. Зараз, знаєте, все більше популярна їжа швидкого приготування.

Стефа слухала з інтересом, захоплено кивала і постійно перепитувала про те, що саме вони зараз їдять на Землі. Її обличчя світилася радістю, і вона була явно рада дізнатися більше про сучасні кулінарні традиції їхньої планети.

– Оце так дивина! – вигукнула вона. – Ніколи б не подумала, що стільки змінилося. Тепер ви точно маєте залишитися тут, щоб розповісти мені більше!

Після вечері вони всілися біля каміну, намагаючись переварити те, що сталося. Тепло каміна, яке наповнювало кімнату, розслаблювало, і атмосфера ставала дедалі більш затишною. Вогонь під водою здавався чимось неможливим, але в цьому світі все було інакше. Стефа сиділа навпроти них, зручно вмостившись у кріслі, і з цікавістю дивилася на своїх гостей.

– Отже, як ви потрапили сюди? — запитала вона, нахиляючись трохи вперед. Її очі, схожі на риб'ячі, поблискували в світлі вогню, від чого вони здавалися ще більш загадковими.

Кріс поглянула на друзів і почала розповідати

– Це було досить дивно... Ми просто гуляли в лісі, як зазвичай. Там була гойдалка, велетенська, але така висока, що ми ледве могли до неї дотягнутися. Ми її трохи розгойдували, і тоді... щось змінилося. Ланцюги почали гучно стукати, і з дерев, що навколо, почала витікати фіолетова рідина. Ми не зрозуміли, що це було, але вона наче створила туман, і цей туман почав нас затягувати... Ми, чесно кажучи, навіть не встигли усвідомити, що сталося, як опинилися тут. В один момент просто переступили через поріг — і ось.

– І ви не знали, що відкрили портал? — Стефа насупилася, здавалося, намагаючись скласти всі шматочки пазлу.

– Ні, звісно, що ні! – вигукнула Анастасія, трохи напружено. – Ми навіть гадки не мали, що це якось пов’язано з порталом. Ми просто намагалися розважитися!

Кирил, обдумуючи почуте, додав:

– А ви знаєте, чому такі портали з'являються? І взагалі, якщо є портали до інших світів, то чому на Землі ніхто про це не говорить? Ми ніколи не чули про подорожі між вимірами.

Стефа задумливо поглянула на друзів, трохи відкинувшись назад.

– Ну що ж, – почала вона, – це не так просто пояснити. Розумієте, подорожуючі приходять сюди з різних світів, але з Землі, дійсно, гостей вже давно не було. Я думаю, що це тому, що ваша планета має особливий статус. Зараз вам це може здатися дивним, але Земля давно визнана дуже важливою частиною всесвіту, хоча її мешканці і не здогадуються про це.

Кріс і Анастасія здивовано переглянулися, але не переривали її. Стефа продовжувала:

– Земля захищена, можна сказати. Портали на вашу планету відкриваються вкрай рідко, і це не випадковість. Є сили, які стежать за тим, щоб туди не проникали інші подорожуючі. Це зроблено для того, щоб захистити людство від знань, які воно ще не готове прийняти. На Землі завжди було щось особливе, і її існування важливе для балансу всіх інших світів. Ви можете думати, що живете на звичайній планеті, але насправді Земля — це центр багатьох космічних процесів.

– І хто ці "сили", що вирішують, кому можна потрапити на Землю, а кому ні? — Кирил був явно зацікавлений.

– Їх називають Стражами Порталів, – пояснила Стефа. – Це істоти, які мають завдання охороняти перетини між світами. Вони знають про небезпеку змішування реальностей. Деякі світи просто не можуть співіснувати разом без наслідків, і Стражі стежать за тим, щоб не було хаосу. Вони приховують портали від більшості жителів Землі і навіть впливають на сприйняття, щоб люди їх не бачили.

Кріс нахилилася вперед, зацікавлена:

– Але якщо портали захищені, як ми тоді випадково відкрили один з них?

Стефа хитро усміхнулася:

– Ось тут-то й цікавий момент. Ви, можливо, і не знали, що відкриваєте портал, але десь у глибині підсвідомості ви відчували його присутність. Це один із законів порталів: їх не можна відкрити без того, щоб хтось із іншого світу не усвідомлював це. І якщо ви його відкрили, то, можливо, це означає, що у вашому житті була якась інтуїтивна потреба — бажання знайти щось більше або втекти від чогось?

– Я... – Кріс задумалася, – ми просто... хотіли трохи пригод. Але це було несвідомо. Як це можливо?

– Портали реагують на енергію людей, – пояснила Стефа. – Іноді мандрівники потрапляють у ці світи навіть не підозрюючи, що шукають щось більше, ніж звичайні пригоди. Можливо, у вашому житті з’явилася потреба знайти нові відповіді, і портал відреагував на це. А маленькі субстанції, – вона посміхнулася, – просто використали момент для гри. Вони завжди так роблять, коли відчувають нову енергію.

– Субстанції? – перепитала Анастасія.

– Так, ці пустотливі маленькі істоти, що з'явилися біля вашої колисанки. Вони ще не повністю дорослі, всього лише на стадії розвитку. Їм всього кілька десятків років, і вони люблять бавитися з подорожуючими. Коли їм виповнюється 111 років, вони перетворюються на тіней — доросліші версії самих себе. Але якщо доживуть до 999 років, тоді отримують можливість стати ким завгодно — вибрати свою подальшу форму.