Еллі Гарус - Роза для Клелії, Еллі Гарус

Затиснута в пальцях Тео сигарета давно зотліла. Геть вилетіло з голови за захопливою бесідою, що він курив. Монтей пройшовся до «Гранатового намиста», огледівся, схоже весною тут гарно, як дерева цвітуть. Садівник вже потроху почав збирати з них врожай.

Раптом вітер доніс до нього симфонічну музику, що просочувалося крізь темно-зелене листя та підіймалася запоною над верхівками гранатів. Він пройшов через арку із розлогих крон й густого гілля та опинився за три метри від маєтку Буре́. На другому поверсі вікно було відчинене. Вітерець грав тюлем, висмикуючи його на вулицю. Мелодія линула звідтіля. Монтей узрів у тому отворі фігуру витонченої брюнетки. Та сама жінка, яку звали Деметра. Виразна у мовчанні. Вона сиділа перед етюдником та малювала під меланхолічний супровід Баха. Їй не треба було чогось іншого, вона захоплена тим, що робить. Музика викликала у Монтея спомини про старий біль. Чи проходить він? Стає тихіше з часом, але не проходить. Монтей задумався, напевно дивовижний вид з вікна на гранатові дерева. Жінка його помітила. Встала й підійшла до підвіконня. Монтей кивнув головою на знак вітання. Дема влучила в нього гострим поглядом, мовчки зачинила вікно, повернулася на місце й продовжила працювати.

Перед від'їздом садівник вручив Монтею величезний кошик червоних троянд для покійниці. Усю дорогу до цвинтаря аромат квітів у багажнику лоскотав Тео ніс й навівав пророчі думки. Монтея не полишало стійке відчуття, що новий бос приставив його до могили онуки з метою застати когось, хто причетний до її загибелі.

«Не легше встановити прослуховування та камери спостереження? Також непогано було б і мене попередити. Так, я відносно нова людина, але, чорт забирай, я зобов'язаний знати, що за полювання він влаштував. Коли я працював на Стефано такої чехарди не було».

Щось тут не те! Майнула думка, що може смерть дівчини – те, на що натякав покійний Стефано?! Позашляховик звернув на паркінг Мерлий край, загальмував біля металевого паркану. Монтей дістав кошик, забрав з бардачка ще теплі пиріжки та ліниво пошкандибав на пост.

Сидячи під дахом склепу й попиваючи каву, він сушив голову, може Буре́ поки не впевнений у своїх міркуваннях щодо смерті онучки, тому й не поспішає пояснюватись з метою його чергування? Схоже на те, – принаймні в цьому є здоровий глузд. Коли тобі нема чого сказати – нічого не кажи. Дівча очевидно була з вибриками. Згадавши про покійну, він машинально кинув погляд на її надгробну плиту, навіщось приклав до неї долоню. «Чи завжди ми вмираємо вчасно? А якщо ми випадкові жертви?»

Можливо це якось пов’язане з тим, що казав покійний Стефано. «Чекай моїх вказівок і не поспішай!» Може це і є та справа, яку він не встиг довести до кінця? Викриття справжньої причини смерті племінниці? «Не жени коней, Монтей! Чекай на слушну годину».

Аромат троянд та кави перебив запах вогкості. Монтей залюбувався, як тонуть за склепом навпроти перисті хмари. Пташки мовчали. Неподалік паркану розсипалося намисто осені – соковиті та привабливі ягоди на розлогих кущах шипшини та ялівцю. Він тут, прямо зараз… у моменті життя. Такий спокійний та сповнений надій. Вечірня блакить приховала буденну втому. Після розлучення з Сарою його ніби випустили з тісної клітки, де він жив наче покараний. Зараз він помічає, зачаровується у те, на що раніше не звертав уваги через похмурість і невдоволення. Тиша та квіти… тут закінчується світ раніше живих, стираються кордони між сьогодні та завтра. Відчуття невимовні, здавалося до нього говорить голос вічності.

Помічав Монтей і безліч цікавих речей у маєтку нового боса Абеля, які заворожували погляд та спонукали його пильніше придивитися до мешканців. Майже всі стіни будинку, навіть у вузеньких, темних коридорах, куточках, чуланчиках були увінчані картинами. Сьогодні на чергуванні Монтею пригадалася картина "Проводи". Мабуть, тому що вона мала відношення до світу потойбіччя. Отже, на ній була зображена річка по якій пливе або балансує мармуровий надгробок з вінком із білих лілій. Напис на плиті був короткий, але дохідливий – Незалежність. Маленькі, на перший погляд, загадки, дзвіночки, сигнали, підказки. Монтея зацікавила думка, хто ж їх посилає.

Після вечері Тео вирішив розім'ятися, пригадав про ту дівчину у чорному костюмі та її батька письменника. Він так і не сходив ранком наступного дня огледіти його могилу. Прихопивши ліхтарик Монтей попрямував алеєю у праве крило. Незнайомка мала рацію, він з легкістю відшукав могилу серед одноманіття. Письменник був залюблений увагою шанувальників – маса квітів, листів та карток. Тео зупинився біля мармурового каменю, на якому золотими літерами було вигравіювати напис.

Фріулі Маклін

1940 –1979

Слава – тінь

Любив. Страждав. Творив.

Епітафія привернула його увагу й дала поштовх для роздумів. Цікаво, що слово «страждав» стоїть між «любив» та «творив». «Страждав» як знак рівності між коханням і творчістю, або у співвідношенні більше-менше?

Що в житті Макліна переважало? Те що слово знаходиться посередині, вказує на те, що чим би письменник не жертвував при житті, страждання завше лишалося незмінним його супутником. Більше страждань заради любові, менше страждань у творчості. Менше страждання у любові, більше страждання у творчості. Монтей відтворив перед очима схему на зразок цієї:

Любив = Страждав = Творив

Любив > Страждав > Творив

Любив < Страждав < Творив

Прізвище письменника здалося Монтею знайомим. Він згадав, що якось Сара читала твір про жінку, яка руйнувала життя навколишнім тільки тому, що народилася без здатності відчувати емоції. Але головному герою, який закохався у неї, вдалося подарувати їй здатність любити. Прочитавши роман Сара проплакала дві ночі. Тео здалося це дивним, плакати через книжку. Деколи він буває бездушний, як оця могильна плита. Назву книги він не згадав, але схоже вона з-під пера Макліна. Свого часу його роман здійняв фурор у громадськості та критиків. Монтей романів не читав, але завжди з повагою ставився до творчих особистостей. Якби не Сара у будинку не було б книжок. Він змахнув з плити дубове листя, яке приніс вітер, запалив лампадку і, відчувши гармонію, почапав назад.