Наналі Найт - Дрімляндія, Наналі Найт

 Зіссієль прокинулася у ліжку, такому теплому та затишному, що не хотілось вставати. Але озирнулась та побачила дуже не звичну обстановку.
 Ельфійка підвелася з ліжка і почала розглядати нові для неї атрибути биту: ноутбук, велика шафа замість сундуків та навіть одежа, що лежала, була дуже дивною для неї.
 Вона підійшла до вікон та побачила вперше висотки, людей унизу та багато дивних карет, що їхали дорогою.
-Я у людському світі.-здогадалась Зіссієль, всміхаючись.-Мені вдалося!
 Вона озирнулася кімнатою, та помітила на підлозі книгу. Підняла та зрозуміла з назви, що це та сама книга "Дрімляндія". 
-Ось і вона.
 Тепер ельфка помітила дзеркало та зрозуміла, що зовсім не підходить одежею до цього світу. Тому вона підійшла до шафи Айлін та відкрила її, шукаючи собі одяг.
 Надягла якусь синю кофту з капюшоном до чорної довгої спідниці та шкарпетки з кросівками. Накинула на свою голову капюшон аби не було видно довгі гострі вуха.
Перше, що Зіссієль хотіла зробити, так це прочитати книгу "Дрімляндія". Але усередині книжки були лише пусті сторінки.
-"Це підробка чи що?-не розуміла вона.-Але ж як вона потрапила тоді до мене?"
 Але Зіссієль не встигла про це подумати, тому що хтось постукав у двері.
-Айлін, все гаразд?-спитав голос хлопця за дверима.-Ти не прийшла у коледж.
 Ельфка завмерла на місці. Вона не хотіла завдати жодного шуму, щоб не здогадалися, що в кімнаті хтось є. Але з її рук випала книга, яку не вспіла підхопити, вона з гуркотом впала на підлогу.
-Айлін, я чую, що ти там!
 Ручка двері покрутилася та хлопець у сорочці зайшов у кімнату. Він витріщився на незнайомку, як і вона на нього.
-Ти хто така?!
-А ти хто такий, ґа?-спитала у відповідь та.
-Я друг Айлін, Сем.-похмуро відповів той.-А я не пам'ятаю, щоб у неї були подруги, що вдягають її речі...у тричі менше себе!
-Це не твоє діло! Йди звідси!
-А от ні, крадійко!-Сем схопив її за зап'ясток, Зіссієль хотіла вдарити його кулаком, але він перехопив руку. Тоді дівчина пішла на крайні міри. Вона задерла голову та з усієї сили вдарила чолом по його чолу. 
 Хлопець скривився від болі, відпустив дівчину та схопився за чоло. Та, не чекаючи ні хвилини, узяла книгу з підлоги і стрибнула з вікна.
 Добре, що біля кімнати Айлін була пожежна драбина, що вела на дах гуртожитку. Зіссієль ухопилася за цю драбину однією рукою та піднялася наверх.
 Сем відкрив очі та побіг до вікна, коли не побачив крадійку, то зітхнув. А після захихотів й знизав плечима.
-Дивно, що ти мене не впізнала.-пробурмотів він.-Зіссієль. 

-Отже, тут ти живеш?-запитав Корін у дівчини, коли ухватився за ліану з дерева-міста.-Гарне містечко.
-Повністю підтримую.-кивнула Айлін, теж взялася за рослину, але тягнула мить.
-З тобою все гаразд?-запитала Ціона.
-Майже. Я просто боюся не втриматися під час підйому у такому стані.
-Може, тоді піднімишся, коли стане краще? Я зможу провести до Ві його.
 Корін зітхнув, натягнув шолом на голову та простягнув руку подрузі.
-Берись за руку та поклади ноги мені на стопи.-підказав він.
-Ти впевнений? Ти зможеш мене витримати?
-Я зміг і василіска подолати, тягнучи його за хвіст.-заґиґотів той.-Твоя вага для мене не страшна. А ось чи витримає ця рослина...не знаю.
 Айлін міркувала пару хвилин, але все ж таки узяла його за руку. Ціона заховалися за комір сорочки дівчини. Корін потягнув за ліану та вони злетіли наверх. 
Навіть через прорізи в шоломі Айлін бачила його гарні очі. Вони нагадали чомусь їй ботанічний сад, в який часто вона приїжджала в дитинстві. Коли вони приземлилися на гілку, то пішли до майстерні-будинку Ві.
 Вона як раз відпустила клієнта, що вийшов з приміщення. Ельфка дивно глянула на нового знайомого, а після вже на Айлін.
-Можу запитати, хто це такий?
-Це мій супутник до Старого пагорбу.-відповіла вона.-Він обіцяв провести мене до цього місця. 
-Але спочатку мені потрібно меча заточити.-додав той, знімаючи шолом.-Айлін казала, що ви цим займаєтесь.
-Так, займаюсь.-кивнула Ві, а потім пальцем приманила людину. Айлін нагнулася аби почути, що вона каже.
-Ти ж не казала, хто ти є?-спитала пошепки вона.
-Ні, не казала.
-Поки не кажи. Тобі сказали іти до Старого пагорба за відповідями?
-Так. Астра казала, що там живе старий маг.
-Добре, якщо той допоможе, то я навіть безкоштовно йому все зроблю.
 Ві вигнулася та подивилася на Коріна.
-Я готова вам допомогти. Давайте сюди меч.
 Він дістав з піхви довгий меч та поклав на стіл. Ві вигнула брову та почала розглядати зброю. 
-Дивно, як ти з таким ходиш...Воно ж ніяке!
 Ельфка хотіла перевірити меч на міцність, але він розтрощився на друзки, коли вона його погнула.
-Що ви наробили!-запанікував Корін.-Це моя ж єдина зброя...
-Йой, вибачте, пане вартовий!-сказала вона.-Я не думала, що воно настільки хлипке. Я можу вам дати кращу зброю.
Ві пішла до комірки, звідки дістала великий меч більше за її долоні та поклала на стіл.
-Це ж...темна сталь!-впізнав Корін.-Як вона взагалі до вас потрапила?!
  Його очі так широко розкрилися, що це виглядало дуже кумедно.
-Це мого дідуся. Він був теж вартовим.-пояснила Ві.-Я давно комусь хотіла його віддати. Тому віддаю вам, адже вам ще захищати мою подругу.
 Корін узяв ніжно цю зброю, потім притиск до лівого плеча й наклонив голову.
-Я беру цю зброю з поваги до вашого дідуся, пані. Я буду дотримуватися вартового обов'язку доки цей меч не злетить з моїх рук.-заговорив твердо він.-Para sa Dreamland!
-Para sa Dreamland!-кивнула та.-За Дрімляндію та його Творця, захищай усіх та усе, що близько до твого серця, вартовий.
 Від цього моменту у Айлін застигла кров у тілі. Вона аж здригнулася від враження.
-Сьогодні я вважаю не треба йти у подорож.-повідомила Ві.-Сьогодні заночуєте тут, а з ранку підете.
-А чому так?-запитала Айлін.
-Бо буде червона буря.-відповіла їй Ціона.
-Що це?
-Ти не знаєш?-здивувався Корін.-Зазвичай ця буря може знести багато життів за пару годин. Після неї завжди криваві озера бувають. Тому й назвали червоною як кров.
-Ой матір рідна...Тоді дійсно треба залишитися дома.
-Тоді йдіть до кімнат. Айлін, проведеш нашого гостя...до пустої кімнати?
-Так, звісно.-кивнула дівчина.
  Айлін провела Коріна до кімнати, де вчора була ще пані Мег та побажала спокійної ночі. Сама відправилась спати, поки фея вирішила почитати книжки у себе на маленькій полиці у віконця.