Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

27

- Ненормальна! - все ж відсмикує від мене голову Дрого.

 Похмурюся та відводжу відкинуту руку. Розумію, що "квіточки" закінчилися, зараз підуть "ягідки". Сподіваюся тільки, що не надто перестиглі! Обнадіює той факт, що не прибив мене одразу, а навіть ніби врятував, давши в руки потужну силу у вигляді імунітету до реалій цього світу. Цікаво для чого? Ставитиме наді мною експерименти? Так сильно хоче знати, як я переміщаюся між світами та крізь часові рамки?

Дрого дивиться на мене з невірою. Очі ніяк не можуть зупиниться, гуляючи по всій мені. Нарешті фокусує увагу на стегнах, де, додаючи родзинку до образу стриптизерки, красується кольє. Мої діаманти неймовірно ефектно підморгують своїм "родичам" з іносвітнього неба.

- Одягнися! - хрипло наказує, відпускаючи мене.

Відійшла подалі від нього. Піднявши з землі сукню, швидко натягнула на себе. Нахабно відхлебнула ще рубінової рідини. Варто було підготувати нерви до майбутнього струсу! Дрого мені не заважав.

- Звідки вони в тебе? - кивнув він у бік прикритого вже кольє, - Це дуже дороге й рідкісне каміння. Навіть для твого світу.

- Вони були на мені, коли я сюди потрапила, - пояснила байдуже, машинально накриваючи вказане місце рукою, - Це подарунок.

- Від кого цікаво..., - раптом Дрого змінився в обличчі, - перстень... - здавлено закінчив він.

Я одразу зрозуміла, про що йдеться та затравлено відвела кінцівку за спину. Чим його так здивувало ця злощасне кільце?

- Що?

- Теж подарунок? - мовчу, - Дай мені його! - ця істота не вміє просити, постійно лише наказує.

- Не можу! Воно не знімається, - злякано подаю голос.

Дрого в мить, якось змазано, опиняється переді мною, хоча я й стояла за кілька метрів. Схопив мою заховану руку та почав ретельно його роздивлятися. Точніше тільки мізинець із дивним обідком.

- Ти знаєш, що це?

- Проста каблучка, - пояснила я очевидну річ та повторила, - Яка не знімається.

На мою відповідь Дрого лише зловісно усміхнувся:

- Просте кажеш? Не знімається?

Я невпевнено знизала плечима. Він же просто взяв та зняв перстень. Упевненим, простим рухом. Не сумніваючись у своїй правоті.

- Це найпотужніший блокіратор будь-якої енергії. І зняти його може тільки той, хто на тебе його надів.

Препарує поглядом... розчленовує... Скаженіє, все розуміючи!

- Що я, бл*дь, у тобі знайшов? Чому вчепився? - відкидає руку і мене, вкотре!, разом із нею, - Ти ж... людина..., - останнє слово ніби випльовує. 

  Присадкуватий удар знову припадає на багатостраждальний куприк. Мимоволі застогнала від болю. Очі повлажніли.

- Так, я людина. А ти..., - гублюся, не знаходячи відповідних слів.

- Я...? - підштовхує мене до продовження, нависаючи наді мною та вже якось дивно скануючи поглядом.

- Мудак! - кричу я, ні грама не боячись триметрового бездушного чудовиська. У голові гуляє спиртне і якась відчайдушна впевненість, що справжньої шкоди він мені не заподіє.

- Суто людське визначення, - констатує Дрого, без будь-яких зусиль смикає на себе та підводить над землею, - Тримайся за мене та обхопи ногами.

- Що? - різка зміна теми дезорієнтувала! - Навіщо?

- Щоб не звалиться вниз.

Я не встигла нічого збагнути, навіть як слід обробити отриману інформацію, як Дрого, утримуючи мене за талію, різко злетів угору. Голосно скрикнувши, я, немов мавпочка, вчепилася в нього. Руками обхопила міцну шию, а ось із ногами вийшла неувязочка - його розміри не дозволяли схрестити їх для надійності за спиною. Довелося максимально стиснути. Голову сховала у вигині шиї. Дрого лише самовпевнено хмикнув.

Страх не завадив вдихати запаморочливий запах чоловіка. Невдовзі я зовсім заспокоїлася. Він не дасть мені впасти, адже не для того рятував від неминучої загибелі, щоб елементарно впустити. Сильна рука страхувала мене на талії.

Я нерішуче підняла голову та відкрила очі. Видовище, що розкривалося переді мною, було неймовірної краси. Дещо подібне спостерігала вночі, але денне небо - це щось! Описати словами неможливо. Емоції вирували. У надійних обіймах лечу під діамантовими зірками! Такий шикарний краєвид! Не витримавши відкинула голову назад та щасливо розсміялася. Відчувала себе Лоїс у руках Супермена, коли він у фільмі також "катав" її. Вловивши заворожений погляд свого крилатого демона, просто пояснила:

- Краса!

На що він тільки похитав головою та... усміхнувся, демонструючи величезні ікла, які мене ні краплі не лякали чи відштовхували! Посміхнувся мені! Уперше за цей час. Змістивши руку вперед, я обережно доторкнулася пальчиками до його губ. Ніжно погладила нижню.

- Мені подобається, коли ти посміхаєшся! - ласкаво прошепотіла.

Дрого завис у повітрі! У буквальному сенсі цього слова. Не зводив із мене моторошних чорних очей. Чути було лише помах величезних крил. Моє серце вилітало з грудей. Я виразно відчувала, в якому інтимному становищі зараз перебуваю. Особливо коли він вільною рукою прогулявся вздовж мого хребта вгору. Майже невагомо. Зате потилицю п'ятірнею обхопив відчутно. І презирливо підняв куточок губ, явно щось вирішивши для себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍