Дмитро Чорнота - Характерник, Дмитро Чорнота

Северин розумів свого джуру та був йому вдячний і задоволений ним. Бо, незважаючи на внутрішню незгоду з деякими рішеннями Паливоди, не проявляв непокори і не сперечався у відповідальний момент та при противникові. Повністю довірився своєму наставникові і зі всією віддачею виконував його вказівки. І лише коли обоє лишились самі та в безпеці, запитав про те, що його турбувало. Мудрий хлопчина. Головне, щоб не зламався об непробивну стіну сьогодення.

Плаский неозорий степ потроху змінився горбистою місцевістю.

- Ось ми і прийшли, - мовив Паливода.

Двоє козаків зупинились на краю урвища. Красивий край. Ще зелені пагорби, серед яких в низинах синім дзеркалом виблискували на сонці чисті, щедрі озера. На обличчі молодого хлопця, непомітно для нього самого, з’явилася посмішка. Як же гарно. Нема кращого митця, ніж бог та природа. Вони геніальні художники та скульптори. Все так чітко, гармонійно. Лиш з людиною щось прорахувались. Може, спочатку і людина була прикрасою цього світу. Та дуже скоро те скінчилось. Всі живі організми так чи інакше борються за територію, їжу чи задля продовження роду. Та навіть такий жорстокий процес в дикій природі виглядає досить гармонійно, адже ніхто не вимагає і не забирає більше, ніж йому потрібно для виживання. Людина ж вивела всі ці процеси на новий рівень. Там, де вона з’являється, розпочинаються змови, хитрощі, бруд, брехня, війни та вбивства. І більшість з того всього не виправдане необхідністю до виживання. Скоріше, якісь нездорові незрозумілі амбіції, жага влади та збагачення. Прагнення того всього все більше і більше, без країв та меж. Жодної практичної необхідності. Лише людська жага. Людська, бо інші жителі нашої планети не відчувають того незрозумілого прагнення. Може, одного разу богові стало нудно, що все так добре, спокійно і гармонійно, то й створив людину. А щоб видовище від її життєдіяльності стало більш захоплюючим, наділив якостями, що суперечать природним необхідностям. От і метаються з тих пір люди по планеті, вбивають одне одного. Тисячоліттями те все триває і кінця краю тому не видно. Але ж має бути ціль. А раз є ціль, значить рано чи пізно її мають досягнути. То коли вже? Чи ніколи? Чи так задумано, щоб все це тривало безкінечно? Тільки питання, чи так задумано природою і богом, чи сама людина стала такою, що і не хоче, аби все погане зникло і жити в гармонії з природою, з богом та з собі подібними?

Козаки їхали горбистим полем і насолоджувались навколишніми краєвидами.

- Наближаємось, - порушив тишу Северин. – За нами вже спостерігають.

- Ааа. То ось що це за відчуття таке, - скрикнув Лесь з таким полегшенням, яке отримує людина, яка врешті дістала з черевика весь день набридаючий камінець.

- Так. Кажи коли з’являється якесь невідоме відчуття. Деякі з них зможу пояснити одразу.

- Добре. Але більшість із них важко описати.

- Описати важко. Та то і не обов’язково. От як зараз. По самій ситуації можна зорієнтуватись що до чого.

- Згоден.

- Так от, продовжував Паливода. – За нами спостерігають вже якийсь час. Це місцеві донські козаки. Ми вже на їхніх землях. Скоро вони стануть перед нами аби дізнатись хто ми і що тут робимо. Не хвилюйся, але і пильності не втрачай. Невідомо яка в них тут зараз ситуація.

- Вони ж теж козаки. З нашими мають бути за одно.

- Мають, – всміхнувся Паливода. – Всі люди мають бути заодно. Але ж ні. По-іншому світ влаштований.

- А чому ж так?

- Так природою влаштовано, що кожен робить так, щоб йому було краще. З давніх-давен так повелося. І це правильне прагнення. Люди покращують собі життя: будують хати, оброблюють землю і вирощують на ній все необхідне, щоб зимою бути впевненим в завтрашньому дні, тримають домашній скот. І чим більше землі і худоби, тим більше достаток. Але і більше роботи. Тому люди об’єднуються, наприклад, в сім’ї, аби загальними зусиллями покращити життя собі та своїм близьким.

- То це все правильно. Всі б так робили.

- Так. Може так би воно і було б. Може так воно і задумано десь там, Северин підвів очі до неба, - але люди різні. І не всі серед нас прагнуть до чесної роботи заради себе, сім’ї і близьких.

- Але до чого тут донські козаки?

- А справа в тому, що серед людей є такі, хто розуміє як влаштоване життя і людська натура. Тому ті, хто має владу чи статок, чи і те і інше, можуть впливати на інших пропонуючи більше за коротший час. Люди погоджуються. Куди їм діватись? Особливо сімейним, тобто тим, хто має відповідати не тільки за своє життя, але й нести відповідальність за життя тих, хто поруч. Тобто є ситуації, коли ти відповідаєш за себе одного і від твого рішення залежить лише твоє життя і добробут. Тут ти більш вільний. А от коли навколо інші люди, які залежать від тебе, то приймати рішення важче. І ти сам більш вразливий.

- Здається, починаю розуміти.

- Можеш не спішити розуміти. Це політика, якої за твоє життя ще буде за очі. Отож, наші донські побратими, які від запорожців і пішли, багато в чому тепер слухають царя. Він їм дає гроші, зброю та ще бог знає що, а головне вольності і диктує їм їхню ж поведінку відносно всього, що навкруги. В тому числі і відношення до нас та поводження з нами.

- Вони і справді від запорожців пішли?

- То є один із можливих варіантів.