Янка Мавр - Амок, Янка Мавр

морі, — сказав Салул. — Та вони й не шукатимуть нас серед Індійського океану. Вони пильніше стежитимуть біля берегів.

— Мабуть, так воно й буде, — погодився Гудас. — Але в усякому разі треба поспішати. Наскільки сидить «Саардам» у воді?

— На тринадцять футів, — відповів Гейс.

— Чи пройдемо? — невпевнено сказав Гудас. — Товариші, хто з вас добре знає рифи біля Скель Ластівчиних Гнізд?

— Я! — озвався один моряк.

— Чи можна буде нам якось пропливти через рифи?

— Цього вже не можу сказати. Боюсь, що ні.

— Там побачимо. Рушаймо на схід, — наказав Гудас. — Завтра увечері повинні бути там. Шкода лише, що доведеться палити вугілля, бо заважає південно-східний пасат.

Погода була хороша. Рівний вітерець дув назустріч. Океан спокійно колихався. У чорній воді відбивалися зірки. Все навколо було таке тихе й спокійне, що наші повстанці готові були зовсім забути, в яких умовах воші перебувають. Після всього того напруження, яке довелося пережити, вони відчули велику втому і міцно поснули. Тільки Гудас і рульовий залишилися на палубі. Гудас свідомо відпустив спати всіх, бо в дорозі ніяких пригод не чекав. Глибокий океан не мав тут ні островів, ні скель. А найголовніше — у цій частині Індійського океану не пролягають морські шляхи, і на неприємну зустріч з яким-небудь кораблем сподіватися не доводилось.

Навіть коли настав дань, люди не квапилися вставати, пам'ятаючи, що треба запастися силами на близьке майбутнє. Спокійно минув і день; ніде жодного судна не бачили. Звісно, і від Яви трималися на такій відстані, щоб їх не помітили.

Надвечір зупинилися на тому місці, проти якого, на їх думку, мали бути Скелі Ластівчиних Гнізд.

Але що робити далі? Чи можна рискувати пройти вночі там, де навіть удень не можна пройти? А вдень зупинятися так само небезпечно, бо з високого берега корабель можна помітити за півсотні кілометрів. І коли взяти до уваги, що корабель у цих місцях взагалі річ рідка, та ще коли він намагатиметься підійти до берега через рифи, то все це буде такою незвичайною подією, про яку заговорять навіть і ті, хто цим зовсім не цікавиться. Правда, вартових пунктів поблизу не було, не було і поселень, але на відстані кілометрів вісімдесяти з обох боків, звідки можна помітити корабель, люди все ж таки могли трапитись.

Після довгих міркувань вирішили відправити спочатку катер на розвідку. Він мав знайти і добре обслідувати прохід між рифами так, щоб можна було наважитись проїхати серед них і вночі. Разом з тим треба було оглянути берег, чи нема там кого непрошеного.

— Тепер визначимо, кому їхати, — сказав Гудас.

— Я поїду! Я! — почулися голоси, в тому числі і Гоно.

— Стривайте. По-перше, треба послати того, хто добре знає ці місця, і в усякому разі не можна посилати нікого з колишньої команди. Якщо, припустімо, щось трапиться, тоді можна буде повернути справу так, ніби ці люди — прибережні тубільці і ніякого відношення до «Саардама» не мають. А коли буде хтось з команди, тоді виявиться, що «Саардам» тут, та й самі вони одразу загинуть.

— В такому разі, — зазначив Рейс, — не можна посилати і моторний катер, бо впізнають, звідки він.

— Правильно! — сказав Салул. — Треба послати човен з парусом, у якого був би звичайний рибальський вигляд.

— Але тоді знову незручно, — казав далі Гудас. — Щоб нас не помітили з берега, нам доведеться стати принаймні за сорок кілометрів, а для човна це буде надто велика подорож та й взагалі марудна справа.

— Тоді ми вдосвіта під'їдемо ближче, спустимо човен, а самі від'їдемо в море і там переждемо день. А ввечері знову під'їдемо назустріч.

На ніч корабель без вогнів поплив до берега. Через деякий час попереду виникла невиразна темна смуга. Вона все наближалася й підвищувалась. Ось десь далеко праворуч блимає вогонь. Але напроти поки що не видно нічого. Чорні мури присунулись ще ближче. Ось уже чути, як гудуть буруни між рифами.

— Усі добрі люди завжди тікають від рифів якомога далі, а ми повинні наближатися до них, — промовив Гейс.

— Зате коли нам вдасться взяти їх, то. вони самі будуть для нас захистом, — сказав Салул.

А взяти їх міг наважитись лише той, хто не шкодує ні своєї голови, ні корабля. Ті тихі невеликі хвилі, що лагідно гойдали корабель серед океану, тут одразу ставали великими, розбурханими.

Вони кидались на скелі, відбивались назад, знову кидались, кружляли, ревли і пінились, намагаючись прорватися на той бік загорожі. Але ті, яким це вдавалося, одразу втрачали свою силу і лють і ставали тихими, наче вівці. Вони лагідно хлюпотіли біля підніжжя скель, ніби просячи пробачення за те, що силою пробилися сюди.

Все це відбувалося в хорошу, тиху погоду. Що ж тоді було тут у бурю?

Спустили шлюпку. В ній розмістилися дванадцять чоловік під командою Гудасового помічника — Сідана.

— Робіть своє діло, товариші, — сказав на прощання Гудас. — Завтра ввечері ми будемо тут.

Човен відійшов. Корабель став повертати назад. Раптом перед ними високо на березі заблищав вогонь…

Усі здригнулися. Хто це може бути? Голландська варта? Чи тутешні жителі? А може, навіть, і свої?

— Я думаю, що не голландська варта, — сказав Гудас, — бо тут вартувати немає ніякої рації.

— І я так думаю, — погодився Гейс. — Та навіть коли б це й варта була, то можна з певністю сказати, що вона не бачила корабля, бо тоді не запалювала б вогонь, який може нас попередити.

— В такому разі це можуть бути або місцеві жителі, або наші товариші, — підсумував Салул. — Коли це жителі, то боятися нічого, а коли наші…

— А чи можуть бути наші? — перебив Гудас. — Хіба вони знають, де ми пристанемо?