Валентин Ісаакович Річ - Мушкетери, Валентин Ісаакович Річ

що ізотопний склад металу дуже схожий до складу звичайних земних високоякісних сталей.

Все це абсолютно не давало аж ніякої відповіді на питання про мету, якою могли керуватися невідомі істоти, що залишили сталевий знак на нашій планеті в центрі накресленого на карті Матвієм Бєловим трикутника.

Матвій розумів, що стоїть на правильному шляху. Що хід його міркувань правильний. Що він намацав першу ниточку мислення тих, хто думав десятки тисяч років тому про майбутніх жителів Землі.

Але що далі? Про що свідчить цей шматок сталі? На що вказувала сталева піраміда, з якої його викувано?

Чому вона була саме тут, а не в іншому місці? Що означала? Якого значення хотіли надати цій дивній посилці ті, хто залишив її людям Землі? Має ця “посилка” якийсь сенс чи це знову лише віха в ланцюжку слідів, таких як Хірбетська піраміда, як піраміда біля Перламутрового озера?

Про що свідчить ця віха? Куди ведуть ці сліди?

Ще з місяць тривали пошуки біля Темірбаша. Але інших залишків сталевої піраміди більше не було. І взагалі більше не було нічого такого, що не належало б до земного життя.

Коли Матвій написав про це Майї в Москву, вона відповіла двома рядками:

“І сказали люди: “Залиште нам вашу силу”. І сказали велети: “Ви скористаєтесь нею на зле”.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Інфрачервона зірка

Бєлов повернувся в Москву останнім.

Літак прилетів уночі, і Матвій поїхав з аеропорту прямо додому.

В кімнаті все було по-старому. Лише на письмовому столі лежало щось “зайве”.

Матвій підійшов до столу і взяв списаний різко нахиленим уперед почерком аркуш паперу.

Зверху стояло: “З приїздом!” А трохи нижче у стовпчик:

“Найвища висота. Найглибша глибина. Число “три”. День, що дорівнює ночі. Зірка опівночі”.

Все, крім дня, що дорівнює ночі, і зірки опівночі, було перекреслено червоною рискою, а біля двох останніх рядків красувалися два великі знаки оклику.

Матвій, усміхаючись, прочитав Майїну записку і заховав її в кишеню.

На столі лежали ще три конверти: один — зі штампом Академії наук, другий — з вензелями Будинку журналістів, третій — з яскравими іноземними марками.

Вмостившись у крісло, Матвій розрізав перший конверт.

“Кандидатові фізико-математичних наук Бєлову М. М.

Президія призначила обговорення звіту про Темірбаську експедицію на п’ятницю, 18 жовтня о 14 годині. Обговорення відбудеться в конференц-залі.

Голова Сектору фізичних методів Дослідження доісторичних пам’ятників Г. Тарасюк”.

Кандидат наук задумливо помахав повісткою.

До засідання лишалося три дні. Три дні — і два питання з Майїної записки…

Перше питання, правда, не дуже й складне. День, що дорівнює ночі, буває на Землі двічі на рік: двадцять другого березня та двадцять другого вересня. Весняне рівнодення і осіннє рівнодення.

Зате зірка опівночі — куди міцніший горішок. Навіть неозброєним оком можна побачити опівночі тисячі зірок. Яку ж із них має на увазі легенда?..

У другому конверті теж лежала повістка. Редакція журналу “Наука XX століття” запрошувала Бєлова на зустріч з журналістами.

Із третього конверта випав кольоровий фотознімок — чотири круглоголові істоти в скафандрах. На маленькому шматку паперу рябіло кілька рядків:

“Остання фреска, яку знайшов у шостій печері Халід. З нього, друже, вийдуть люди! Зверни увагу на шоломи. Твій Ф.”

Матвій глянув на фотознімок ще раз. Над круглими шоломами чужинців стародавній художник абсолютно чітко змалював вусики антен з маленькими кульками на кінцях.

Якби можна було зазирнути під ці скафандри! Побачити очі тих, хто двадцять тисяч років тому переступив через міжзоряні простори і зійшов на Землю, щоб залишити жителям увігнану в кору загадкову сталеву піраміду…

Яка воля вела до нас Володарів Розуму з невідомого світу? Що надихало їх? І звідки брали вони нечувані кількості енергії, ЩО дали змогу їхньому кораблеві подолати міжзоряну безодню?

Енергія! Вся історія людства — це історія відкриття все потужніших джерел енергії. М’язова енергія волів, що тягнуть плуга. Енергія вітру, яка обертає крила вітряків. Енергія води, пари, потоку електронів. І, нарешті, “посаджена” в сталеві камери реакторів ядерна енергія, яку творча воля людини ще тільки починає підкорювати.

За якихось двісті років люди пройшли казковий шлях — від водяного млина до турбін Ангари, від парусного корвета до атомохода.

Який шлях пройде людина за наступні двісті років? За п’ятсот? За тисячу літ?

Ми гадаємо, що знаємо дуже багато. Ще б пак! У порівнянні, скажімо, з жителями стародавньої Еллади ми не люди, а боги, — ходимо по дну морському, літаємо по небу, чуємо і бачимо за тисячі кілометрів…

Але в порівнянні з тими, хто прийде нам на зміну, ми знаємо дуже мало. І можемо дуже мало. А проте вже сьогодні ми знаємо, як використовувати ту сонячну енергію, що припадає на долю нашої планети. І знаємо про термоядерну