Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

Мульч скинув черевики й рукавички, нацупив на голову краденого поліційного шолома й розпочав своє славетне сходження.

Холлі потилицею відчувала палючий погляд командувача. Ельфиня намагалася не звертати на це уваги, а зосередитися на тому, щоб не розтрощити шатла атлантидського посла об стіни арктичної шахти.

— Отже, ти весь цей час знала, що Мульч Копач живий?

Щоб уникнути зіткнення з оплавленою брилою, Холлі різко повернула ліворуч.

— Я не була певна. Просто О’Гир висунув таку теорію.

Корч руками зобразив щось таке, ніби скрутив комусь шию.

— О’Гир! І чом же це мене не дивує?

Артеміс, сидячи в пасажирському кріслі, усміхнувся.

— Навіщо вам двом сваритися? — втрутився він. — Ми всі повинні працювати як одна команда!

— Ну то розкажи ж мені, капітане, про цю О’Гирову теорію! — наказав командувач, прищібаючи ремінь безпеки; він сидів у кріслі другого пілота.

Холлі увімкнула електростатичні «двірники», щоб очистити зовнішні камери шатла. Позитивні й негативні заряди швидко змели з лінз шар пилу.

— О’Гир вважав Мульчеву загибель трохи підозрілою, враховуючи те, що гном усе своє життя рив тунелі й кращого за нього в цій справі не було на світі.

— То чого ж ця кентаврюка не прийшла й не поділилася своїми сумнівами зі мною?

— Це ж було просто припущення — чи здогад. Не гнівайтеся, командувачу, але ж усім відомо, як ви ставитеся до всіляких припущень.

Корч знехотя кивнув головою. А таки Холліна правда, він не любив гаяти час на всілякі там здогади й вигадки. Або давай сюди вагомі докази, або вшивайся з мого кабінету й повертайся аж тоді, коли ті докази відшукаєш.

— Кентавр після Мульчевого зникнення провів невеличке розслідування. Найперше він перелічив золоті зливки, що повернув Артеміс, і виявив недостачу. Я домовилася про повернення половини викупу, а згідно з О’Гировими підрахунками на платформі виявилося на двадцять чотири зливки менше.

Командувач закурив свою фірмову грибну сигару. Він мусив визнати: все ніби сходилось. Тут пропало золото, а Мульч Копач виявився живий за сотні миль звідси. Ніби так само просто, як два плюс два дорівнює чотири?

— Як вам, пане командувачу, відомо, згідно з легіонськими приписами, вся власність Легіону покривається спеціальною позначувальною речовиною на основі солінію. Тож О’Гир надумав просканувати Горішні Рівні й знайшов сліди солінію в Лос-Анджелесі, а точніше — в готелі «Кроулі», що в Беверлі-Гіллс. Тоді кентавр проник до готельного комп’ютера й з’ясував, що в пентхаусі мешкає такий собі Монг Копаль.

Гострі Корчеві вуха затрепетали.

— Копаль?

— Саме так, — кивнула головою Холлі. — Виходить, що «Копаль» — це трохи змінене «Копач», а «Монг» — це «Гном», тільки навспак. Із цими даними О’Гир прийшов до мене, а я порадила йому зробити спочатку пару супутникових фото, перш ніж передавати справу вам. Ото лишень…

— Ото лишень, що пан Копаль все вислизає, ніяк не хоче фотографуватись?

— Саме так.

Рожеве обличчя Корча почало наливатися густо-томатним відтінком.

— Мульч! Ну й шахрай! І як же він все це встругнув?

Холлі здвигнула плечима.

— Ми здогадуємось, що він зняв свою очну відеокамеру й вставив її в око якійсь дикій тваринці — може, кролю. А тоді завалив свій тунель.

— Отже, сигнали, що ми зчитували: серце закалатало, а тоді зупинилось, — подавав нам якийсь кріль?

— Певно, десь так воно й було.

— Я вб’ю його! — гаркнув Корч і грюкнув кулаком по пультові управління. — Чи цей шаплик може рухатися швидше?

Мульч видряпався по стіні будинку без особливих труднощів. Ну були там якісь зовнішні камери, але ж на те іонний фільтр краденого поліційного шолома, щоб виявити, куди ті камери спрямовані. Простіше простого — пролізти по так званих «мертвих» зонах.

Уже за годину гном-клептоман зазирав у вікна апартаментів Меґґі Ві. Потрійні шиби з куленепробивним покриттям. Паранойя — типова хвороба всіх кінозірок.

Ага, он і сигналізація, угорі шиби, а на стіні, мов примерзлий цвіркун, приліпився датчик, що реагує на рух. Ну як можна обійтися без такого надійного засобу?

За допомогою спеціальної кислоти, яку гноми використовують для очищення алмазів від породи, Мульч хутенько проплавив у склі чималу дірку. Подумати лишень, люди ріжуть алмази, щоб вони засяяли! Половина коштовного каменя — в каналізацію…

Далі Голлівудський Злодій увімкнув іонний фільтр і знову обдивився кімнату, щоб визначити радіус дії датчика, який реагує на рух. Червоний іонний промінь показав, що датчик спрямовано на підлогу. Дарма, Мульч все одно збирався пересуватися по стіні.

Це була велика вітальня, майже по всьому периметру облаштована системою модних полиць із нержавіючої сталі. Пори гномової шкіри все ще просили вологи, тож він легко пересувався, присмоктуючись до зовнішніх країв тих полиць.

Тепер залишалося знайти «Оскара». Статуетка могла бути захована де завгодно, навіть під подушкою Меґґі Ві, але чом би не почати пошуки з цієї кімнати? Що, коли поталанить одразу?

Мульч перемкнувся на рентгенівський фільтр і уважно просканував стіни. Нічого. Обдивився підлогу — люди останнім часом дечого навчились. Ага, ось, під штучною шкурою зебри. Металевий куб. Легко!

Голлівудський Злодій підкрався до рухового датчика згори й дуже обережно повернув його так, щоб пристрій охороняв стелю. Отепер можна було безпечно спуститися на підлогу.

Але, перш ніж зістрибнути на килимок, Мульч обережно обстежив його ворсинки чутливими пальцями ніг. Ні, датчиків, що реагують на тиск, немає. Гном відкотив штучну шкуру й побачив дверцята в підлозі. Неозброєним поглядом навряд чи хтось розгледів би ті тонкі щілини, але ж Мульч був фахівець, ще