Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

тривоги», а тому дерева обмінюються посланнями про своє добре самопочуття, котрі через ніс досягають також і нашого мозку. Впевнений, що на рівні інстинктів ми здатні відчувати здоров’я лісів. Спробуйте це якось і самі!

Усупереч загальноприйнятій думці, лісове повітря не завжди мусить бути особливо багатим на кисень. Життєво потрібний газ виробляється в результаті фотосинтезу й вивільнюється під час розщеплення СО2. Кожного літнього дня квадратний кілометр лісу випускає в повітря приблизно десять тисяч кілограмів кисню. Якщо кожна людина щодня споживає майже кілограм, то цього задосить для такої самої кількості людей. Тому кожна прогулянка лісом схожа на справжній кисневий душ. Щоправда, тільки вдень. Адже дерева виробляють багато вуглеводів не тільки, щоб відкладати їх у деревину, а й щоб утамувати голод. Під час харчування, так само як і в нас, у клітинах цукор перетворюється на енергію та СО2. Удень це не має для повітря жодного значення, позаяк усе заглушує вже згаданий велетенський огром кисню. Проте вночі фотосинтез не відбувається, відтак не розщеплюється СО2, ба навіть навпаки. У темряві відбувається харчовий процес, у клітинних електростанціях спалюється цукор, і в повітря випускається велика кількість СО2. Не хвилюйтеся, під час нічної прогулянки ви не задихнетеся! Постійні повітряні потоки дбають проте, щоб усі задіяні гази безперервно змішувалися, тому близько до землі брак кисню не такий відчутний.

А як узагалі дерева дихають? Частину «легень» ви бачите й самі: це голки та листя. На нижній частині поверхні в них є мініатюрні продихи, що скидаються на маленькі ротики. Удень дерева тут видихають кисень і поглинають СО2, а вночі все відбувається навпаки. Від листя через стовбур до коренів — це далекий шлях, тож останні також здатні дихати. Інакше листяні дерева взимку загинули б, адже тоді їхні наземні «легені» опадають. А втім, оскільки дерево й далі живе на маленькому вогні, а його коренева система навіть і далі росте, то енергія виробляється за допомогою резервних запасів, але для цього потрібен кисень. Саме тому для дерев так драматично, коли земля навколо їхнього стовбура настільки ущільнена, що закупорюються маленькі повітряні канали. Корені, принаймні частково, задихаються, відтак дерево хворіє.

Повернімося до нічного дихання. У темряві СО2 потужно виділяють не тільки дерева. У листі, в мертвій деревині та в інших зігнилих рештках рослин цілодобово відбувається ненажерлива оргія: найменші тварини, гриби й бактерії перетравлюють усе цінне і знову виділяють його у вигляді гумусу. Узимку стає ще скрутніше: дерева впадають у зимову сплячку й навіть удень більше не поновлюють запасів кисню. Проте життя в землі активно триває й далі — і то настільки інтенсивно, що земля навіть за найсуворіших морозів не замерзає глибше, ніж на п’ять сантиметрів. Чи тоді в зимовому лісі стає небезпечно? Нашим порятунком є глобальні потоки повітря, що постійно несуть на континент свіжий морський вітер. У морській воді живуть незліченні водорості, що цілий рік інтенсивно виділяють з води кисень. Вони настільки добре компенсують цей дефіцит, що ми можемо глибоко дихати навіть під засніженими буками та смереками.

До речі, про сон: ви коли-небудь запитували себе, чи деревам він дійсно потрібен? Що було б, якби ми захотіли вчинити їм добро й освітлювали їх уночі, щоб вони змогли утворити ще більше цукру? Згідно з актуальним станом наукових досліджень, це було б кепською ідеєю. Очевидно, деревам потрібні фази спокою так само, як і нам, а їхній брак має подібні катастрофічні наслідки. Ще 1981 року в журналі про управління садами та парками «Ґартенамт» ішлося про те, що в одному американському місті причиною зменшення кількості дубів на чотири відсотки є нічне освітлення. А як щодо тривалої фази зимового сну? Деякі поціновувачі лісу мимохіть уже й самі виконали цей тест. У розділі «Зимовий сон» я про це розповідав. Вони привезли молоді дуби та буки додому, щоб тримати їх там у вазоні на підвіконні. У затишній вітальні геть відсутня температурна зима, а тому більшість молодих деревець не мають перепочинку й просто ростуть собі далі. Проте коли-небудь стає помітно фатальні наслідки відсутності сну й, на позір, сповнені життя, рослини гинуть. Тут можна було б заперечити, що деякі зими аж ніяк не холодні й тоді принаймні в низинах практично немає морозяних днів. Попри це листяні дерева все одно скидають своє листя й тільки навесні знову пускають бруньки, адже вони, як уже згадано, можуть вимірювати протяжність світлового дня. Чи не мало б це спрацювати також і з деревцями на підвіконні? Можливо, таке і вдалося б, якщо вимкнути опалення та проводити зимові вечори в темряві. Однак ніхто не хоче відмовитися від комфортних 21 °C та тепло-білого електричного світла, тому що вони вичакловують у наших домівках штучне літо. А жодне центральноєвропейське лісове дерево не здатне витримати вічне літо.

Чому ліс зелений?

Чому нам набагато важче розуміти рослини, ніж тварин? Від зелені нас дуже рано відокремила еволюційна історія. Інакше побудовано всі органи чуття в рослин, тому нам треба залучати фантазію, щоб мати бодай найменше уявлення про те, що відбувається з деревами. Гарним прикладом є те, як ми бачимо барви. Я люблю комбінацію осяйного блакитного неба над яскраво-зеленими верхівками дерев. Це справжня природна ідилія, й саме тоді я відпочиваю найкраще. Чи дерева бачили б це так само? Напевно, відповідь звучала б: «Частково». Блакитне небо, багато сонця — для буків, смерек та інших видів це достоту так само приємно. Щоправда, в них барва не викликає такого романтичного настрою і не діє аж так заспокійливо — для них це сигнал про те, що кафе відчинено. Адже безхмарний небозвід означає найбільшу інтенсивність світла й отже, оптимальні умови для фотосинтезу. Для них оголошено виснажливу максимальну продуктивність, тобто синій колір означає багато роботи. Тоді СО2 та воду перетворюють на цукор, целюлозу й інші вуглеводи, а потім відкладають у резервуари — дерева насичуються.

А зелений колір має зовсім інше значення. Перше ніж