Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

вважають за постійного представника фауни. А раніше, протягом набагато тривалішого періоду часу, він траплявся в Італії, Франції та Польщі. Тож вовк уже довго є місцевим у Європі, просто не в кожній окремо взятій державі. Утім, чи не здається ця одиниця простору надто великою? Якщо ми кажемо, що фоценові є місцевими в Німеччині, то чи не були б вони вдома й у верхній частині Рейну? Як видно, це являло б собою безглузде визначення. Як місцеве слід визначати щось значно компактніше й орієнтуватися за природним середовищем, а не за кордонами, які встановила людина. Таким природним середовищам властиві певні умови (вода, тип ґрунту, топографія) та локальний клімат. Де це все найоптимальніше для певного виду дерев, там він і поселяється. Це означає, що, наприклад, смереки в Баварському лісі на висоті тисячі двохсот метрів поширені природно, а вже на чотириста метрів нижче і тільки один кілометр далі вони вважаються немісцевими — тут владу перебирають буки та ялиці. Фахівці ввели для цього поняття «автохтонний», що означає не що інше, як те, що певний вид живе там у своєму природному середовищі. На відміну від наших великомасштабних державних кордонів, ті є подібними до певного типу партикуляризму. Якщо людина не візьме його до уваги й перенесе смереки та сосни в тепліші низовини, тоді ці хвойні дерева стануть там іммігрантами. І в такий спосіб ми дісталися мого улюбленого випадку — мурах лісових рудих. Їх вважають взірцями захисників довкілля й у багатьох місцях включають до картотеки, охороняють і в конфліктних ситуаціях з великими затратами переселяють. Тут нічого не скажеш проти, але таки йдеться про вид, що перебуває під загрозою зникнення. Справді? Ні, також і мурахи лісові руді є іммігрантами. Вони примандрували сюди на буксирних линвах, що скріплювали імпортовану хвойну деревину зі смерек та сосен, адже ці комахи певною мірою залежать від глиці. Без колючих тонких шпильок вони не здатні будувати мурашники, тому доведено: в первісному місцевому правіковому листяному лісі вони ніколи не були поширені. Крім того, вони люблять сонце, що принаймні кілька годин на день має світити на їхню домівку. Передусім навесні та восени, коли в тіні ще надміру холодно, кілька теплих променів надають їм додаткових днів для праці. Тому темні букові ліси для них непридатні як життєве середовище, й мурахи лісові руді, без сумніву, довічно вдячні лісівникам, які на великих територіях насадили смереки та сосни. Здорове лісове повітря?

Лісове повітря є втіленням здоров’я. Хто хоче вдихнути на повні груди чи в особливо добрій атмосфері повправлятися в спорті, той іде до лісу. Це має свою причину. Між деревами повітря дійсно набагато чистіше, тому що вони діють як велетенські фільтрувальні станції. Листя та голки перебувають у постійних повітряних потоках і виловлюють звідти великі й малі часточки бруду. За рік на кілометр квадратний їхня кількість сягає до семи тисяч тонн{51}. Причина полягає у велетенській поверхні, яку утворюють крони. Порівняно з луками вона в сотні разів більша, і це можна пояснити вже тільки через розбіжність у висоті між травою та деревами. Проте відфільтрований повітряний баласт складається не лише зі шкідливих речовин, як наприклад, сажа, а й зі здійнятих у повітря крупинок землі та пороху. Щоправда, особливо шкідливою є частка, яку спричинює людина. Кислоти, отруйні вуглеводні та сполуки азоту концентруються між деревами подібно до жиру у фільтрі витяжного ковпака на нашій кухні.

Проте дерева не лише все відфільтровують, а й самі докидають свою лепту. Це послання через ароматичні речовини та, звичайно ж, фітонциди, про які я вже згадував. У цьому плані ліси значно відрізняються одні від одних залежно від виду дерев. Хвойні ліси суттєво зменшують кількість мікробів у повітрі, що особливо добре відчувають алергіки. Щоправда, через лісонасадження смереки та сосни завезли в ті райони, в яких вони від природи є зовсім не місцеві. І ці прибулі види мають тут значні проблеми. Здебільшого, річ у низовинах, що для хвойних дерев надто сухі й теплі. Як наслідок, повітря більш запилене, що влітку ви можете добре побачити проти яскравих сонячних променів. І, оскільки смерекам та соснам постійно загрожує смерть від спраги, їх атакують короїди, відчуваючи легку здобич. А тоді у кронах тріпочуть хаотичні ароматичні послання — дерева «кричать», щоб їм надали допомогу, й для цього застосовують свій хімічний оборонний потенціал. І це все з кожним новим вдихом потрапляє у ваші легені. Чи можна несвідомо відчути цей стан підвищеної бойової готовності? Зрештою, дерева, що перебувають у небезпеці, є нестабільними й непридатними до життєвого простору людини. І позаяк наші предки ще в кам’яному віці завжди шукали собі оптимальне місце перебування, то було б розважливо сприймати стан нашого довкілля інтуїтивно. Тут доречно згадати наукове спостереження: кров’яний тиск людини під хвойними деревами збільшується, натомість у дубових гаях знову спокійно знижується{52}. Проведіть одного разу й самі цей тест і визначте, в якому типі лісу ви почуваєтеся найкраще.

Те, що мова дерев впливає на людину, нещодавно стало темою фахової преси{53}. Корейські науковці аналізували самопочуття старших жінок, які ходили або лісом, або містом. Результат: у жінок, що гуляли лісом, вирівнявся кров’яний тиск, збільшилися об’єм легень та еластичність артерій, натомість вилазки в місто ніяк не вплинули на їхній організм.

Фітонциди, можливо, також сприятливо впливають на нашу імунну систему, тому що вбивають мікробів. Та особисто я думаю, що також і мовний коктейль дерев, який витає в повітрі, є однією з причин, чому ми так добре почуваємося в лісі. Принаймні в незайманих лісах. Туристи, що в моєму лісництві гуляють одним зі старих заповідників листяних дерев, знову й знову розповідають, що їхня душа наповнюється радістю та щастям і вони почуваються там як удома. А коли вони мандрують по хвойних лісах, що в Центральній Європі здебільшого були насаджені, а отже, є вразливим штучним утворенням, такі почуття їх не переповнюють. Можливо, справа в тому, що в букових лісах є менше «сигналів