Юлія Гук - Німа

В’язка каша бруду й сірого снігу. Тасіта мусить навідати своїх батьків. На вулиці, не дивлячись на мряку, доволі тепло порівняно з попередніми днями, тому дівчина вирішує пройтися пішки.

Дорогою вона слухає «Аддіс Абебу». Білоруське регі знімає напругу й підіймає настрій.

У батьків жодних змін. Жодних. Коли б Тася до них не заходила, бачила одне й теж: мама — на кухні, тато — біля телевізора або комп’ютера. Це їй страшенно не подобається. Вона весь час відчуває внутрішній конфлікт від споглядання такого життя, нудної постійності, навислої буденності. Вона безмежно поважає батьків, але водночас божеволіє від спілкування з ними. Вона намагається переконати себе, що все це відбувається через трясовину побуту, який затягує й не дає дихати, що батьки насправді хотіли прожити своє життя зовсім не так. Мама мріяла стати співачкою, а батько колись грав на гітарі. І що? Нехай зараз у них цього немає, але вони щасливі. По-справжньому щасливі. Вони поклали своє життя на те, щоб у неї все було добре, щоб сім’я не знала бідування, голоду, холоду.

Так. Вони виконали свій первісний обов’язок: одружилися, народили дітей, виховали їх і поставили на ноги, не прагнучи щось змінити. Таких людей Тася подумки називає жертвами суспільного механізму. Але ж батьки часом сумують: вона особисто бачила, як на мамині очі навертаються сльози, коли вона згадує свої дівочі мрії. Їй уже не стати співачкою. Вона втратила свій шанс. А батько часто вмикає музичний канал, дивиться кліпи. Хоча й говорять, що ніколи не пізно зайнятися улюбленою справою. Та інколи все ж буває запізно. Такими речами варто займатися тут і зараз, а не колись потім.

Зайшовши до них, вона відразу сідає до комп’ютера, щоб роздрукувати текст книги. Тася не любить електронні відповідники. Вона тішиться запахом книги, їй подобається тримати її в руках, гортати сторінки. Тоді книга починає дихати, оживає.

— Добре, що зайшла. — Тато стає за спиною й куйовдить її волосся. — Мені взагалі подобається, що ти стала рідше гуляти й частіше бувати вдома. Нам так спокійніше.

Тасіта мовчить.

— І з тією компанією ти більше не бачишся. Не потрібно переживати, що ти десь блукаєш уночі, — продовжує з посмішкою батько. — Дорослішаєш.

Батькам на замітку: не обмежуйте ваших дітей від довготривалого перебування на вулиці чи «поганого впливу» їхніх друзів. Краще лімітуйте їхнє сидіння перед екраном. Інтернет — це те, що справді може загубити, знищити потяг до живого спілкування. Зважте самі: якщо раніше вони домовлялися про час, коли з’являться онлайн, то тепер вони навряд чи побачаться поза інтернетом. Вони стали настільки залежними від цього, що час, проведений поза комп’ютером, почали називати офлайн.

— Обмежуюсь, — сумно заперечує піддослідна.

Вона знає: удома на неї чекають Жар, який приготував щось смачне; вино, яке вони не допили минулого разу; тепло й затишок, створений особисто для неї. Тася тепер справді любить бувати вдома. Не через інтернет чи улюблений диван, а через людину, яка дбає про неї, забезпечує їй умови для творчості, робить її щасливою.

— Сьогодні в нас мексиканська кухня.

Тася радісно хапає пакети.

— Правда?! Ніколи не куштувала! Де ти тільки знаходиш таку їжу?

— Люблю смачно поїсти, — осміхається. — Давай швиденько за стіл, поки не прохололо.

Він розставляє на столі пластикові тарілочки з їжею. Страва ще тепла й навіть трохи парує. А ще Жар ставить дві склянки з холодною водою.

— Я замовив так, щоб було гостреньке.

Піддослідна відкушує шматочок смаколика — невеликий згорток з тіста.

— Ух ти! Що це?

— Такос. Курка з чилі, гострим перцем, сиром, цибулею та часниковим соусом.

— Ой! Справді пече, — сміється дівчина й хапається за воду. — А це що? — Вона показує пальцем на зелень, перемішану з овочами й м’ясом.

— «Акапулько». Салат з куркою та соусом. Дуже пасує до гострих такос.

Тасіта поводиться як мала дитина, яка вперше в житті куштує морозиво. Усе, що приносить Жар, надзвичайно смачне й абсолютно нове для неї.

Зараз вони нагадують сімейну пару. Отак, сидячи на кухні, смакуючи екзотичну страву, вони спілкуються про погоду, обмінюються думками щодо музики. Обговорюють звичайні дрібниці.

Хоча дрібниці стають перепонами на шляху до великого. Вони нагадують камінчики, об які ви перечіплюєтеся або навіть падаєте через них.

Але існують й інші дрібниці, такі як розмова на кухні за поїданням такос, що насправді несуть у собі щось тепле, щось, що змінює вас. І ви обов’язково їх помітите, ці дрібниці і їхні наслідки.

Потім Тася малює. Ту саму картину, над якою продовжила працювати, коли в її житті з’явився Жар. Він тихенько прибирає на кухні, а опісля — грає на бонго в куточку. Тихенько. Так, щоб не заважати, а надихати піддослідну.

Дівчина малює й рухає стегнами в такт музики.