Віктор Гюго - Трудівники моря

Прибувши на Гернсей, Клюбен попрямував у Тортваль. Пробув там півтори доби. Він заніс туди саквояж, мотузку з вузлами, а назад повернувся ні з чим. У ті часи іспанські контрабандисти доходили аж до Гернсею. Вони привозили туди сигари, херес, який англійці називають sherry.

Скажемо раз і назавжди, що Гернсей, про який йдеться в цій книжці, добрий старий Гернсей більше не існує; неможливо відшукати його нині, хіба що подекуди на селі. Там він ще живе, але у містах він уже вмер. Наші зауваження щодо Гернсею такою ж мірою стосуються Джерсею. Сент-Ельє тепер не поступиться перед Дьєппом, порт Сен — П'єр не поступиться перед Лоріаном. Завдяки прогресові зусиллями творчого духу, ділової ініціативи маленького, але міцного острівного народу за якихось сорок років все помінялося на благодатному Ла-Маншському архіпелазі. Там, де була темрява, засяяло світло. Отож продовжимо свою розповідь.

У ті часи, які вже настільки далекі від нас, що їх можна вважати історичними, на Ла-Манші процвітала контрабанда. Кораблі контрабандистів були аж надто частими гостями на західному березі Гернсею. Люди, які знають до дрібниць, що година в годину робилося тут півстоліття тому, можуть навіть, наводячи назви, перерахувати багато їхніх кораблів: майже всі вони були астурійські або Гіпускоа. Відомо достеменно, що кожнісінького тижня прибувало як не один, то два із цих суден чи то в гавань Святих, чи в Пленмон. Складалося враження, що з островами-було налагоджене регулярне сполучення. На узбережжі Серку є печера, котра називалася колись та й тепер називається «Крамницею», бо саме в цій печері контрабандисти розпродували свій товар. Коли велася така торгівля, на Ла-Манші послуговувалися особливою, контрабандистською, тепер уже вимерлою мовою, яка мала з іспанською стільки ж спільного, як левантинська з італійською.

В багатьох місцях англійського та французького узбережжя контрабандисти підтримували тісний зв'язок з відкритою і патентованою торгівлею. Вони мали доступ до найбільших фінансистів, щоправда, з чорного ходу; контрабанда підпільно вливалася в товарообіг і всю кровоносну систему промисловості. Купець з вигляду, контрабандист по суті — ось розгадка багатьох надбаних маєтків. Так Сеген казав про Бургена, а Бурген — про Сегена. Ми не ручаємося за їхні слова, може, вони набріхували один на одного. Хай там як, але безперечне одне: переслідувана законом, контрабанда нерозривно поєдналася з фінансовим світом. Вона ввійшла в стосунки з вищим товариством. Корчма, у якій Мандрен в давні часи возсідав поруч із графом Шароле[107], зовні мала цілком пристойний вигляд і не викликала відрази навіть у вищого товариства. Будинок як будинок — ще й шпиль із гребенем на даху.

Отож у контрабандистів було чимало співучасників, які старанно маскувалися. Таємниця вимагала повної непроникності. Кожен контрабандист знав багато чого, але мусив мовчати, непорушна й сувора вірність була для нього законом. Головним достоїнством контрабандиста вважали чесність. Без уміння зберігати таємницю нема контрабандиста. Шахрайство підлягає тим же законам, що й церковна сповідь. І це таїнство достерігалося свято. Контрабандист давав клятву мовчати і слова дотримувався. Ні на кого не можна було покластися так, як на шахрая. Якось суддя-алькальд з Уаярзена затримав контрабандиста з Сухої гавані і взяв на допит з метою примусити його назвати особу, яка таємно забезпечила його грошима. Контрабандист не виказав спільника. А цим спільником був сам суддя-алькальд. Із двох змовників — судді й контрабандиста — один змушений був привселюдно піддати тортурам другого, щоб цим самим виявити свою вірність законові, а той другий мусив їх витримати, щоб зберегти вірність клятві.

У Пленмон часто навідувалися найзнаменитіші контрабандисти тих часів — Бласко і Бласкіто. Вони були тезками. В іспанців та католиків це вважається спорідненістю, адже спільний святий на небесах дає не менше для того підстав, ніж спільний батько на землі.

Домовитись з контрабандистами, знаючи всі їхні обхідні шляхи, було й дуже складно, і дуже легко. Треба було тільки, подолавши всі нічні страхи, поїхати і зіткнутись віч-на-віч з таємним знаком питання, який поставав перед вами.

Пленмон поблизу Тортваля — один із кутів гернсейського трикутника. На самому кінці миса над поверхнею моря високо здіймається вгору зелений горб.

Його верх пустельний.

Він здається ще пустельнішим тому, що до нього притулився будинок.

Коли подивишся на цей будинок, то до відчуття самотності приєднується почуття жаху.

Кажуть, що сюди навідується нечиста сила.

Водиться вона тут чи ні, але з вигляду будинок справді якийсь незвичайний. Побудовану з граніту двоповерхову споруду з усіх боків обступила трава. І це не руїна. Навпаки, будинок цілком придатний для житла. У нього товсті стіни, міцна покрівля. Жоден камінь не випав зі стіни, жодна черепичина — з даху. Цегляний комин стоїть на краю покрівлі. Будинок повернувся спиною до моря. Фасад, що виходить на океан, — це глуха стіна. Уважно приглянувшись до цього фасаду, можна помітити на ньому замуроване вікно. На двох схилах покрівлі три слухових віконця: одне виходить на схід, а два на захід. Усі три замуровані. Тільки на передньому фасаді, обернутому до суші, видніються двері й два вікна. Двері й два вікна нижнього поверху теж замуровані. На другому поверсі — і це відразу вражає, коли підходиш до будинку, — два відкритих вікна зяють пусткою; замуровані вікна не такі страшні, як відчинені. В яскравому світлі дня вони чорніють своєю порожнявою. У них нема ні шиб, ні навіть рам. Вони провалюються в темряву, яка панує всередині будинку, скидаються на порожні очниці, з яких повиймали очі. В будинку порожньо. Через вікна-очниці видно мерзоту запустіння. Стіни без шпалер, без панелей — тільки голий камінь. Перед вами начеб могильний склеп із вікнами, з якого визирають привиди. Дощі розмивають підмурок з боку океану. Поодинокі кущі кропиви, схиляючись під подувами