Юрій Романович Іздрик - Воццек & воццекургія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
96
«Був лідером знаменитої команди «Velvet Mothers of the Univers» — обігруються назви трьох культових груп альтернативної музики: «Velvet Undergraund», «Mothers of Invention» та «Plastic People of the Universe».
97
«славнозвісний часопис «Revolt-Revue» — пародійно трансформована назва відомого празького часопису «Revolver Revue». Слово «revolt» може означати як «повстання» чи «бунт», так і «огиду» або «відразу».
98
«Аліна Моруа, для нашої історії нічим, окрім імені, не цікава» — імовірно, обігруються імена французьких письменників Анрі Моруа та Франсуа Моріака (? — Ю.І).
99
«Містечко мало багатообіцяючу назву Мейлах-га-Мавет» — такого міста в Ізраїлі немає. Малах Га-Мавет — в юдаїстській мітології ангел смерті.
100
«ці східноєвропейські ґої» — цілком імовірно, Іздрик не зовсім точно розуміє значення слова «ґой», плутаючи його зі словом «олім», яким в Ізраїлі називають поверненців зі Східної Європи.
101
«аптека Вайнштока на розі Коцарської й Ново-Лукашівської» — Вайншток — персонаж роману Набокова «Соглядатай». Втім у Набокова він не аптекар, а власник книгарні і медіум за сумісництвом. Далі цитується вірш VII із циклу Юліана Тувіма «Бал в опері»:
По вулиці Переможців,
Каяфи і Месії,
По Сивій, по Святій Теклі
І пророка Осії,
По Кримській, по Дикарській,
По Ґномській, по Стародівській,
По Мишачій, по Коцарській,
По Ново-Лукашівській,
По Сорокового Квітня,
По бульвару Місійнім —
За місто йдуть обози
Асенізаційні.
(Підкреслення моє — В.Є.)
Перекладач Микола Лукаш іронічно вводить своє прізвище в перелік вулиць. Очевидно така гра видалася Іздрикові до болю рідною, і він вирішив продовжити її.
102
«п'ята графа в паспорті» — графа паспорта СРСР, в якій записувалася національність. В паспортах нового зразка скасована як дискримінаційна.
103
«А то був якраз Четвер» — можливо, натяк на журнал «Четвер», співредактором якого в 1991–1996 роках разом із Юрієм Андруховичем був Іздрик.
104
«…сіамською почварою Бойля-Маріотта (…) зникає королівська голова» — Робер Бойль (1627-91) — англійський фізик, хімік і філософ, один з творців сучасної хімії. Едмі Маріотт (1620-84) — французький фізик, незалежно від Бойля сформулював т.зв. «закон Бойля-Маріотта», відкрив «сліпі плямки» в очах, демонстрацією яких розважав Людовіка XIV: під час досліду слід було в особливий спосіб дивитися на зображення короля, поволі наближаючи його — в якийсь момент через сліпу плямку починало здаватися, ніби в короля зникла голова.
105
«що зірки на небі — то тільки одна з вистав у театрі Бога» — чергове цитування «Індії» Юрія Андруховича. Знову цитується концертний варіант. У друкованих виданнях цей рядок виглядає так: «Що зірки на небі — це, власне, одна з вистав у театрі Бога».
106
«доля Ґей-Люссака» — Жозеф Ґей-Люссак (1778–1850) — французький фізик і хімік.
107
«Хомський, можливо, назвав би їх взаємоапофатичними» — натяк на героя новели Володимира Єшкілєва «Парадокс Хомського», винахідника від'ємної, апофатичної мови. Хомський також — один із персонажів «Рекреацій» Юрія Андруховича.
108
«Великий сліпий Хорхе напевно заговорив би про два дзеркала, що вдивляються в безконечний ряд взаємних відображень» — Іздрик нібито відсилає нас до Боргеса, якому безумовно належать всі можливі прерогативи на подібні філософеми, однак нам також бачаться тут паралелі з фрагментом «Некрополя» Тараса Прохаська: «…як завжди появилася несподівана рекомбінація — в такім разі «Некрополь» є віддзеркаленням віддзеркалення, система дзеркал, яку можна продовжувати ще і ще (Млинарський був певен, що то дзеркала не венеціанські, а ще якісь давніші, срібні і тьмяні, котрі відчутно розгублюють зображення, перекидаючи його з одного в інше, та й перше дзеркало дає чіткий відбиток лише при дотриманні певної фокусної відстані)». (Див. Четвер № 4, 93, с.19).
109
«Любанський згадав би про…» — далі йде відверте наслідування Андруховича (згадаймо хоча б карнавальні епізоди з «Рекреацій»), виконане, втім, не без хвацькості. Зайвий доказ на користь того, що під іменем Карпа Любанського зображено Юрія Андруховича.
110
«дотепної повісті красунечки Solange Marriot (…) «Rien du tout, ou la conséquence» — йдеться про текст Станіслава Лема з його книги псевдорецензій на неіснуючі літературні твори «Досконала порожнеча» (Stanislaw Lem. Dzieła. Doskonała próżnia. Welkość urojona. Kraków-Wrocław, 1985). Рецензована повість чи, як названо її Лемом, антиповість «Ніщо або Консеквенція» є саме таким твором, про який мріє ліричний герой «Воццека». Лем змальовує літературний твір, який практично написати неможливо, адже в ньому йдеться про ніщо, тобто не йдеться ні про що, тобто він сам є нічим. «Що іще залишається? — пише Лем. — Нічого, крім роману з нічим. Бо той, хто бреше (а письменник, як відомо, повинен брехати) про ніщо, той вже напевно перестає бути брехуном», а на цьому, — перестати бути брехуном, — як видається, чомусь дуже залежить авторові «Воццека», незалежно від того, чи це Іздрик, чи сам Воццек. Він постійно повертається до щойно сказаного, підозрюючи власні найвідвертіші вправи у постмодернізмі. Читаємо в Лема далі: «Та повість не закінчується: вона припиняється, перестає бути. Мова, котра напочатку, на перших сторінках певна себе, наївна, тверезо переконана у власній суверенності, підточена в мовчанні зрадою, ні, радше — опановуючи правду про своє внутрішнє незаконне походження, про своє ганебне надуживання (бо це Страшний Суд літератури), мова, усвідомлюючи, що вона становить форму інцесту — казіродського зв'язку буття з небуттям, — сама себе самовбивчо витісняє». Коментарі, як мовиться, зайві: технічно Іздрик замінює вирішення проблеми розпадом слова на візуальні фраґменти.
111
«над подібним завданням безуспішно бився згаданий раніше Кортасар» — йдеться, очевидно, про роман «Гра в класи», в якому Кортасар заклав можливість нелінійного, неконсеквентного прочитання. Більш сучасні та актуальні приклади подібних спроб в літературі (В. Пєлєвін, А. Мак Ін) Іздрикові, судячи з тексту «Воццека», не відомі.
112
«знимок Саудека, де вона оголена цілує чоловічу руку» — на одній з найвідоміших світлин Саудека справді зображено жінку, яка цілує чоловічу руку, однак жінка не оголена. Про існування інших варіантів цієї композиції нічого не відомо.
113
«У товаристві Версаччі» — на час написання роману знаменитий модельєр ще був живим. Не відомо достеменно, що саме мав на увазі автор, уводячи його в коло персонажів.
114
«До завтра» промовляєш стиха, і, залишаючи від «я-ти-він» лише дещицю неіснуючого «я»…» — цікавий приклад своєрідної Іздрикової релігійності, коли трансцедентне уможливлюється в тексті як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воццек & воццекургія», після закриття браузера.
