Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Бога немає,— впевнено зауважив Данбар, який, похитуючись, підходив до них.

— Гей, допоможи мені, я сам не подужаю… Його треба відвезти до намету!

— Хто сказав?

— Я сказав!.. Погляньте, хлопці, оце так злива!

— Треба дістати машину.

— Давайте свиснемо Гаддів джип, — запропонував Йоссар’ян. — Коли мені треба, я завжди так роблю.

— Хрін ти свиснеш чийсь джип! Відколи ти почав їх свистіти, всі порозумнішали й забирають ключа з собою.

— Скакайте сюди! — запропонував п’яний, як чіп, Вождь Зелений Вуж, підкочуючи до них у критому джипі. Він почекав, поки вони втиснулись у машину, а тоді так рвонув з місця, що всі купою повалились назад. На їхні прокльони Вождь відповідав гучним реготом і додавав газу. Так він і гнав по прямій, аж поки не врізався в насип на повороті. Їх знову кинуло вперед, усі безпорадною купою навалились один на одного, обкладаючи водія ще лютішими лайками.

— Я забув повернути, — просто пояснив їм Вождь Зелений Вуж.

— Ти там обережніше, чуєш! — застеріг його Кристі.— І хоч би фари ввімкнув!

Вождь Зелений Вуж дав задній хід, розвернувся й піддав газу. Машина, як куля, понеслась дорогою вгору. Чути було лише, як свистить вітер та шурхотять шини по слизькому асфальту шосе.

— Не треба так швидко! — порадив Кристі.

— Давайте спершу до вас, його треба покласти в ліжко. А потім відвезеш мене.

— А це що за один?

— Лейтенант Данбар, я з сусідньої ескадрильї.

— Гей, увімкни фари! — загорлав Кристі.— І дивись на дорогу!

— Фари світять. А де Йоссар’ян? Коли б не він, то, байстрятка, мокли б ви зараз під дощем!

І Вождь Зелений Вуж обернувся, щоб краще розгледіти тих, хто сидів ззаду.

— Дивись на дорогу!

— Гей, Йоссар’яне, ти тут? Га, Йоссар’яне!

— Я тут, Вождю, тут. Шуруй додому… А чому ти такий упевнений? Ну, скажи!

— От бачиш! Я ж казав, що він тут!

— У чому впевнений?

— Я вже забув, про що ми говорили.

— Щось важливе?

— Не знаю, важливе чи ні… Їй-богу, не пригадую.

— Бога немає.

— Ага, саме про це ми й говорили, — пробелькотів Йоссар’ян. — А чому ти гадаєш, що його немає?

— Гей, а ти певний, що увімкнув фари? — знову подав голос Кристі.

— Аякже! Чого він до мене присікався? Іде дощ, а йому ззаду здається, що не світять фари!

— Милий, славний дощ!

— А, головне, схоже, що затяжний. Дощик, дощик…

— …перестань. Краще завтра…

— …припусти. І мене гулять…

— …пусти. Ой-ой ще…

— …не хоче спать. Ой-ой хоче погу…

Вождь Зелений Вуж знову не помітив повороту, і джип цього разу занесло аж на самий верх крутого насипу, що тягся уздовж дороги. Потім машина повільно сповзла вниз, перехилилась набік і м’яко перекинулась в грязюку. Запала тривожна тиша.

— Ну як, усі живі-здорові? — стиха запитав Вождь. Усі були живі-здорові, і він полегшено зітхнув. — Так, це знову моя вина, — скрушно признався він. — Треба все-таки інколи слухати людей. Хтось же весь час просив мене увімкнути фари, а я й вухом не повів!

— Це я просив тебе увімкнути фари!

— От бачиш… Та хіба ж я коли послухаюсь? Ох, зараз би випити! І я таки вип’ю! Погляньте, ось вона, любенька, ціла-цілісінька!

— Тут протікає,— поскаржився Кристі.— На мене тече.

Вождь Зелений Вуж одкоркував пляшку віскі, зробив добрячий ковток і передав далі, як люльку миру. Лежачи один на одному, всі по черзі пригубили й собі — опріч Кристі, який марно намагався намацати ручку дверцят. Пляшка глухо бемкнула йому об голову, і віскі полилося за комір.

— Гей, хлопці, давайте якось вибиратися звідси! — смикаючись, наче в конвульсіях, зарепетував він. — Ми тут захлинемося!

— Є там хто живий? — стривожено запитав голос Мудренджера, і звідкілясь ізгори ударив промінь ліхтарика.

— Мудренджер! — хором загорлали всі й заходилися втягувати його крізь віконце в машину, коли він спустився з насипу, щоб їм допомогти.

— Ні, ви тільки погляньте на них! — обурено гукнув Мудренджер до Макпростака, котрий шкірив зуби за кермом штабної машини. — Валяються в багнюці, мов п’яне бидло! І ти з ними, Кристі! Який сором! Ну, гаразд, допоможи мені витягти їх звідти, поки не схопили запалення легень!

— А це, між нами кажучи, ідея! — глибокодумно промимрив Вождь Зелений Вуж. — Я от певний, що схоплю запалення легень і здохну.

— Це чому ж?

— А чом би й ні? — запитав у свою чергу Вождь Зелений Вуж і з насолодою розтягся в грязюці, любовно пригортаючи до себе пляшку.

— Ні, ви тільки полюбуйтесь на нього! — не на жарт розсердився Мудренджер. — Ану перелазьте до нас! Ми розвеземо всіх вас по наметах.

— Тільки не всіх. Хтось мусить допомогти Вождеві з машиною… Вона з парку, взята під розписку… Отже, треба її повернути.

— Нехай капітан Гадд її повертає,— аж захлинаючись од захвату, гордовито заявив Вождь Зелений Вуж, вмощуючись у штабній машині.— Я щойно свиснув її біля офіцерського клубу, а ключі в мене ті самі, які він зранку шукає, бо думає що десь посіяв!

— А, щоб тебе!.. За це треба випити!

— Може, годі пити? — знову сварливо озвався Мудренджер, як тільки Макпростак увімкнув газ і машина рушила. — Ви лиш погляньте, на кого ви схожі! Ви ж так і справді коли-небудь налижетесь до смерті або потонете в якійсь калюжі!

— А чим це гірше, ніж горіти в повітрі?

— Гей, піддай-но газу, газку піддай, — під’юджував Макпростака Вождь Зелений Вуж. — І вимкни фари, так воно цікавіше.

— Док Дайлік має рацію, — провадив далі Мудренджер. — Люди розучилися шанувати власне життя. Тьху! На вас навіть дивитися гидко!

— Геть з машини, патякало! — наказав Вождь Зелений Вуж. — І ви всі теж геть, усі, крім Йоссар’яна. Де ти, Йо-Йо?

— Відчепися, сатано, — реготнув Йоссар’ян, одпихаючи Вождя від себе. — Ти весь у грязюці.

— А найбільше я дивуюся тобі, Кристі,— не вгавав Мудренджер. — Од тебе за милю тхне! Замість хоч якось стримувати свого дружка, ти впиваєшся разом з ним. Сподіваюся, в клубі сьогодні не було Везунбі? — Йоссар’ян хихикнув, і Мудренджерові очі полізли рогом: — Що, знову побилися?

— Сьогодні — ні,— мовив Данбар.

— Ні, сьогодні — ні. Сьогодні до бійки не дійшло.

— Сьогодні він завівся з підполковником Порком.

— Справді? — зойкнув Мудренджер.

— Що, справді? — у захваті вигукнув Вождь Зелений Вуж. — Ну, за це варто випити!

— Який жах! — остаточно впав у відчай Мудренджер. — Ну, якого біса було заводитися з підполковником Порком?.. Гей, що там зі світлом? Чому не видно дороги?

— Я вимкнув, — одказав Макпростак. — Вождь каже правду — без фар куди цікавіше!

— Та ти здурів! — знову жахнувся Мудренджер і хутко рвонувся вперед, щоб увімкнути фари. Потім,