Василь Андрійович Базів - Хрест: постбіблійний детектив

Вперше вождь СРСР Сталін викликав його до себе 30 років тому. І дав доручення вбити Троцького. Чітко та ясно. І він зробив це. Організував за вищим розрядом політичних убивств. Сокирою по голові – і нема вождя російського народу і світового пролетаріату, сина крамаря Бронштейна з Херсонської області. А тут – кого вбивати? Тепер він безпорадний. Постарів ліквідатор. І ще ця сволота з Луб’янки – ні хера не знає.

– Этот парень рядом с тобой?

– Пока нет. Пока не выявлено. Но мы допрашиваем всех заговорщиков с целью выявления.

– Да какие, на хер, заговорщики? Парень, который лез на церковь.

– Да. Он рядом. Даю трубку.

– Тебя, – подав слухавку старий молодому будівникові комунізму.

Якщо хтось подумав, що Паша злякався, то він глибоко помиляється і просто зовсім не знає Пашу. Отака-от штука – життя. Він, працівник одного з райкомів комсомолу на бандерівщині, говоритиме із самим Микитою Сергійовичем Хрущовим! Із тим керівником нашої держави, який минулого тижня лупив черевиком об стіл Генеральної Асамблеї ООН, який показав американським імперіа лістам «кузькіну мать» і завіз наші ракети на Кубу – вважай, підклав їх під ліжко тому красунчикові Кеннеді, якого шльопнуть не хто інший, як учні нашого неперевершеного Самоплатова. Але чого він вартий, ще секунду тому ідол, що зійшов із московських престолів, коли цієї миті у слухавку дихає володар, в унісон з яким дихають мільярди трударів в усьому світі, володар найбільшої на планеті держави, яка кинула виклик не всіляким земним силам, а Володареві неба і землі – Господу Богу? Значить, на тому кінці дроту – сам бог, живий червоний бог, якому цей Усесвіт – порожнє місце, на яке він чхати хотів.

– Ты настоящий строитель коммунизма. Запомни, что я тебе скажу. Нет большей смелости для человека, чем смелость воевать с Богом. Его хоть и нет, но он самый сильный. Чтобы ты знал, это я тебе говорю. – Із Пашею говорило його земне божество. Воно живе, у його руках долі навіть не мільйонів, а мільярдів. Воно має надзвичайну силу і владу, у його руках така маленька ядерна кнопка, яка може знищити всіх тваринок, що повзають по землі, до єдиної. Ото є бог. Реальний. Як у нього не вірити? Як йому не служити?! Як він не бог, коли над ним немає нікого? Він – на самій горі, а всі ми – під ним.

– Поэтому запомни, что я тебе говорю. Все остальное – ерунда, а то, что ты делаешь, – это главное. Поэтому я верю, что ты сделаешь это. Ты все-таки, как бы там они ни визжали, эти слепцы, сбрось этот крест. Это моя к тебе личная просьба. Мое личное тебе поручение. Сделай – и мы встретимся с тобой в Москве. У нас, брат, с тобой дел невпроворот. Поработаем.

І трубка загула. Божество на тому кінці дроту пішло далі крутити планетку навколо осі, а Паша мав займатися своїм, до болю своїм, рідним ремеслом.

– Мій план справді простий. Я покладаюся в ньому не на себе, а на Нього і віру в Нього моїх земляків. А моя роль у цьому маленька, бо головна буде твоя.

Він хотів сказати «твоя не менша», але якось машинально виправив на протилежну тезу. Йому хотілося, щоб, ступаючи на небезпечний шлях, вона усвідомлювала всю велич свого вибору.

– Я звернуся до односельців із елементарним – прийти вночі та помолитися під церквою.

Сам здивувався, як це просто. Він звернеться до людей. А люди звернуться до Бога. Зрештою, чому це небезпечно? Якраз жодних наслідків не може бути в земному, суспільному чи навіть політичному вимірах.

Коли селянин візьме свічку, вийде під свою хату і постоїть з нею кілька хвилин, ну що тут такого? Та ніхто й не помітить. Десь там запалена свічка на подвір’ї одного з мільярдів землян, навіть якщо їх виявиться водночас сотня чи дві. Порух кількох піщинок у галактиці Всесвіту. І просто ніщо в океані світової спільноти. Зрештою, люди вдень ідуть до церкви й публічно там моляться. А тут уночі та під хатою.

– Вони звернуться до Бога з молитвою – це зрозуміло. А як ти звернешся до них?

– А це зроблю не я, а ти.

Вона сторопіла. Як він собі уявляє: дочка начальника КГБ ходить селом і скликає людей молитися? Вона сама просто молилася на нього, захоплюючись його вражаючим інтелектом і якоюсь приголомшливою фантазією, але…

– Пропоную так. – Він помітив, як змінився вираз її обличчя при таких думках. – Я підготував текст звернення до селян. Але цей клич до молитви зробиш ти. Своєю рукою. Пропустивши через своє серце. Ти його розмножиш. Півтисячі примірників. Зошити я вже купив. За два дні впораєшся. А потім я з хлопцями порозвішую ці листівки по вікнах. Увечері проти Чесного Хреста. Напередодні тієї ночі. І кажу тобі: головне, що вони робитимуть потім. Ми хоч обминемо хати сексотів, але листівка просочиться. Забагато людей задіяно. Зберегти таємницю не вдасться. Будуть такі, що злякаються, і це природно для того, хто захоче на цьому заробити, і це ще природніше для людини. Але буде твій потужний захист. Тому вони захочуть виявити все за почерком. І це робитиме твій батько і, напевно, вище його начальство. І як їм спаде на думку, що листівку писала дочка начальника КГБ? Вони не здогадаються. Саме те, що ти писала своєю рукою, у всьому цьому, що поставить державу сторч, буде вирішальним.

– Не писала, а переписувала.

– Так що я не перебільшую, коли кажу, що твоя роль – головна. Тому вже тепер, коли ти все знаєш, ще раз подумай.

Вона кинулася його обіймати. Була якась незрівнянно піднесена та щаслива.

– Та вони ніколи не здогадаються! От здорово ти придумав! Давай ті зошити. Це ж роботи до самої п’ятниці.

– Что он сказал? Порешить их на месте? – стрепенувся чекіст, коли Паша чинно й церемоніально поклав слухавку на місце.

Трохи раніше Паша мало не плазував перед ним. Самоплатов видавався йому чудовиськом-велетнем, і важко вірилося, що він, ця жива легенда КГБ, власною персоною приїхав у їхню глухомань. А тепер, коли від слухавки ще валив енергетичний заряд першого з перших, Паша помітив у статусній оптиці, що на самого Самоплатова він дивиться відтепер згори вниз.

– Просил не распространяться, – загадково відвернувся товариш Харкавий від товариша Самоплатова. – И дал конкретные поручения. Они вас не касаются, товарищ Самоплатов.

– Ах ты, свинья неблагодарная. Да я думал, что вот нашел