Автор невідомий - Народні казки - Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

спочатку перший. Приходить він до цариці, вона його й питає:

— Ти був у мене?

— Я, — каже.

— Ну, як так, скажи мені, яка в мене була тоді варта?

— Солдати, — каже, — стояли скрізь на брамах.

— Не ти ж у мене був, коли так ти говориш.

І прогнала його від себе. Прийшов він додому та й хвалиться братові, що так-то й так цариця мене не пізнала; каже, що не я в неї ночував, а я заприсягну, що я — дійсно я!

А дурень слухає та й думає: «Підожду ще трохи, що то з того буде?»

Виряджають другого брата до цариці. Нарадилися цар із царицею, що лучче, як її царство перейде до їх рук.

— Пошлем, — кажуть, — ще другого, може, чи не пощаститься йому.

От послали й другого сина. Приходить він до цариці, вона його й питає:

— Ти був тоді й тоді у мене?

— Я, — каже.

— А в мене тоді яка варта стояла?

— Стояли, — каже, — москалі із крісами та з піками: були й такі, що й на конях коло палацу їздили.

Прогнала вона й того. Пішов і той. Приходить додому й хвалиться, що йому було. Тоді дурень каже:

— Піду я. Мені вдасться, ось побачите.

Ті всі сміються і глузують над ним.

— Куди тобі! — кажуть. — Кращі за тебе ходили та й то повертались, а тебе й до цариці не допустять…

— Нічого, — каже, — піду. Що Бог дасть.

Приходить він до тієї цариці, зайшов у палац, їй там сказали, що такий-то й такий царевич прийшов. Вона вийшла і питає:

— Був ти у мене тоді й тоді?

— Був, — каже.

— Що ж ти у мене пив і їв?

— От, — каже, — у тих палатах були накриті столи; там, на тих столах, різні напитки й наїдки; в тих покоях стояли вина: я те-то пив, те-то їв.

— Ну, тепер скажи мені, яка у мене тоді варта стояла?

— У першій брамі стояли ведмеді, у другій брамі стояли леви, а в третій брамі гостра пила ходила. А більш я ніякої варти не бачив.

— Так, — каже, — правда, правда. Все правда, що ти говорив.

Тоді обняла його, поцілувала й каже:

— Ну, тепер ти будеш моїм чоловіком і царем.

Другого дня взяли вони шлюб, і він написав до свого батька, що вже одгуляли весілля й живуть собі. А його брати — не знаю, мабуть, ще й досі не женились, бо їм було встид хвалитися, що вони, розумні, нічого не зробили, а дурний пішов та й другого дня шлюб узяв.

Три брати

Було собі три брати. От найменший усе робить не так, як люди. То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень — так уже всі його звуть. Розумні брати в хазяйстві порядок дають, а дурня посилають свиню пасти.

От посіяли ті брати лан пшениці. Зійшла та пшениця, почала рости. І внадилося щось у ту пшеницю: що ніч, то так і витовче. Старший брат і каже:

— Піду я на ніч у поле, може, впіймаю те, що толочить.

Ото пішов. Прийшов, сів на межі. Дожидав, дожидав — нікого нема, та й заснув. Прокинувся вранці, глянув на поле, аж знову шкода. Пішов він додому без нічого, думає: «Хіба ж його вловиш, коли таке, що й не побачиш?»

На другу ніч уже середульший брат каже:

— Я піду.

Пішов, сів на межі… Дожидав, дожидав — нікого нема, він і заснув. Прокидається вранці, глянув на поле — витолочене знову. Пішов і цей брат додому без нічого. «Де ж його, — думає, — впіймати?»

А найменший брат каже:

— Ану я піду, чи не вловлю!

Брати в сміх, аж за животи беруться:

— Коли ми не вловили, то де тобі, дурню, впіймати?

А він не слухає. Настигла ніч, убрався він та й пішов. Прийшов на поле до тернів, наламав терну, сів і колючим терном себе обклав. Сидів, сидів, а ніч темна, скрізь тихо — став сон знемагати. Та тільки задрімає, похилиться на колючки — так враз і прокинеться. І так щоразу: як стане дрімати, похилиться, то його колючки уколять — він і прокинеться.

Коли це так серед ночі чує він — біжить щось, аж земля гуде. Прибігає кінь, а в нього з очей іскри так і сиплються. Прибіг і почав пастися. От парубок і підлазить до нього, підлазить… Та як ухопить тоді за гриву — так і скочив на нього! Кінь як зірветься, як понесе. Земля гуде, вітер шумить, а парубок жене його. За одну ніч весь світ уздовж і впоперек тим конем об’їхав. Тоді втомився кінь, вернувся знов на те поле та й каже парубкові:

— Тепер уже ти мій господар, а я твій кінь. Пусти ж мене по широких степах пастися, а коли тобі буде треба мене, то тільки вийди в поле, гукни та свисни, я зараз коло тебе опинюся.

От парубок і пустив коня, а сам вернувся додому. Брати сміються:

— А що, впіймав, дурню? Жени краще свиню пасти, а то вже скучила без тебе.

Він їм нічого не сказав, погнав ту свиню пасти. І вже пшеницю з того часу ніхто не толочив.

Коли це пішла чутка по всьому королівстві: оповіщає король, що хто доскочить конем до королівни та здійме з її руки перстень, той одружиться з нею, і королівство йому король відкаже, бо синів у нього не було. А та королівна була така гарна, що й по інших країнах про її красу знали. Сиділа вона в золотому теремі на високій горі.

Як пішла по всьому королівству чутка, всі захотіли королівни доскочити. Старші брати взяли добрих коней і лагодяться й собі поїхати королівну здобувати. А менший брат каже:

— Може, і я поїхав би?

Брати аж розсердились:

— Куди тобі, дурню! Геть зараз же на поле свиню пасти! Вирядили його свиню пасти, а самі до королівни поїхали. Пригнав найменший брат свиню на поле, та як свисне, як гукне — аж земля гуде, — біжить кінь. Прибіг — так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому:

— Неси мене до короля!

— Господарю мій милий, господарю мій любий! — каже кінь. — Зазирни мені в праве вухо.

Той зазирнув і став пишно вбраний. Питає тоді кінь:

— Господарю мій милий, господарю мій любий! Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх дерев?

— Неси, — каже, — понад землею!

Сів він, кінь як поніс його —