Юліан Семенов - Третя карта

в німецьку форму оунівці, які почнуть порядкувати негайно, після вступу до українського міста нашого першого танка.

«Отже, блок Розенберга з армією уже відбувся, — завважив Штірліц. — Це — нове у розкладі сил. Це проти Гіммлера і Бормана. Це важливо».

— А ваше завдання? Ваш, особисто ваш інтерес?

Фохт підсунув до Штірліца скриньку з сигарами, довго обрізав кінчик товстої «Гавани», манірно прикурював, обносячи сірником з усіх боків сухий тютюн, аж поки не з’явився синюватий, гіркий димок, і тільки тоді відповів:

— А ви ж не дуже мені вірите, Штірліц. Чого ж я маю вірити вам?

— Як знаєте. Я свої справи зробив, тепер я у вашому розпорядженні, а щоб приносити користь тому, кому я підлеглий, мені треба зрозуміти особистий інтерес кожного. А він у нас неподільний з інтересом національним, чи не так?

— Звичайно, ні. — Фохт прийняв гру Штірліца. Вони розуміли один одного швидко й точно, бо не довіряли один одному, і були схожі зараз на хлопчаків, які пустують, штовхаючись плечима, і при цьому стрибають на одній нозі. — Гадаю, що нашим національним інтересам небайдуже найближче майбутнє: чужоземці, які приходили в Росію, завжди припускалися помилок, викликаних нав'язуванням своїх методів, запереченням послуг аборигенів-колабораціоністів. От я й хочу, щоб помилка минулого не повторилася зараз, коли починається ця велика кампанія.

— Розумно, — згодився Штірліц. — Саме це мене й цікавило.

— Наше з вами спільне завдання, отже, — підкреслив Фохт, — полягає в тому, щоб з першого ж дня усунути будь-яку можливість помилок.

— Ви сказали «Росія». Помилилися на слові чи навмисно не проводите межі між Росією та Україною?

— Слов'яни, — Фохт знизав плечима.

— Ви передбачаєте організацію влади, подібної до режимів Тіссо і Павеліча?

— Тіссо ми створили, щоб заспокоїти Хорті; Павеліч — це кістка, яку кинули Муссоліні. Тут буде інша освіта, суто васального порядку.

Саме це й треба було з'ясувати Штірліцу. Фохт сказав те, чого не повинен був би говорити. «Васальна освіта» входила до сфери його особистого інтересу значно більшою мірою, ніж до сфери інтересів фюрера. У цій «васальній освіті» він розраховував одержати посаду, яка додала б квадратиків на його погонах і підняла його на наступну сходинку в нацистській ієрархії. Однак Фохт не розумів, що в даному випадку його особиста зацікавленість вступає у протиріччя з ідеєю Гітлера, який ніколи, жодного разу, ні в одному з своїх виступів не говорив про можливість створення будь-яких «освіт» на території Радянського Союзу: тільки життєвий простір для німецьких колоністів! Ніякого потурання українцям, білорусам, росіянам — то все матеріал для ліквідації, депортації, колонізації, не більше.

.. Фашистський «Ідеолог» Альфред Розенберг, імперським міністр східних територій і шеф міжнародного відділу НСДАП, хотів ділом довести фюрерові, що практика Ііого міністерства виявиться дійовішою, аніж робота поліції Гіммлера і нагляд гауляйтера Коха, ставленика партійної канцелярії Бормана.

«Центр.

Наполягаю на точній даті війни — ніч 22.6.

Юстас».

КУРТ ШТРАММ (IV)

— Та зрозумійте ж бо, любий мій, — тим самим рівним, позбавленим будь-яких інтонацій голосом провадив далі сивий штандартенфюрер, — ви приречені на те, щоб сказати правду. Людина, потрапивши до Карлсбада, якщо вона тільки не хвора на рак, повинна одужати. Людина, якщо вона кохає прекрасну, веселу, розумну жінку, повинна стати щасливим рогоносцем. Людина, що опинилася в нас у в'язниці, повинна сказати всю правду. Ми враховуємо особливості німецького національного характеру, який вивірено прагматизмом мислення мільйонів наших предків.

Курт закашлявся, подавшись уперед. Тіло його тремтіло, у куточках рота з'явилося мокротиння. («І губи у вас наче в ображеної дівчини, і ямка угадується на щоці, — усміхалася до нього Інгрід Боден-Краузе, — хіба таким має бути справжній мужчина, мій любий і хороший друже?»)

«Зараз можна падати, — подумав Курт. — Хоча ні, ще рано. Він жодного разу не подивився на мене, він безперестанку розглядає свої нігті, якщо я зараз упаду, це може бути природно. Треба впасти, коли кашель стане особливо натяжний. А про Інгрід я зараз згадав через те, що мені не вистачає її сили й спокою, і ще я дуже хочу, щоб вона побачила мене зараз і зрозуміла свою неправоту, коли говорила про мої губи та ямку на щоці. Господи, адже це бажання породжене мстивістю, який сором, га? Я ж їй мщу, Доводячи її неправоту, а мстивість — найнедостойніша людська риса…»

— Згодьтеся, що я більше маю рацію, ніж ви, — вів далі штандартенфюрер, — згодьтеся, бо це, на жаль, логічно.

«Ні, мстивість не є найнедостойніше в людині. Інша річ, що ознака ця плебейська такою ж мірою, як і панська, але не аристократична. Народилася вона у свідомості раба, котрий не мав права помститися панові за своє приниження. Ні, не мав права. Він міг і був зобов'язаний перемогти. Він був зобов'язаний добиватися волі. А вільна людина мстити не може. Карати — так, мстити — ні».

— Німець точніше за інших розуміє приховану логіку думки і вчинку, — монотонно провадив далі штандартенфюрер, і Курт тільки уривками сприймав його слова, коли хотів цього, коли потребував паузи, бо його мозок був розпалений, як і тіло.

— Німець, — вів своєї штандартенфюрер, — як ніхто інший на землі, розуміє першопричину необхідності… Ви неуважно мене слухаєте… А даремно. Я даю вам ділові поради, які вас ні до чого не зобов'язують.

«Він не дивиться на мене, — завважив Курт, відчуваючи, що ось-ось почнеться затяжний кашель, — він уміє відчути, він може відчути моє рішення, і тоді я загинув».

— У поняття першопричини необхідності я включаю цілий ряд компонентів, пане Штрамм. Перший компонент — це в'язниця, а тут усе особливе, навіть час. Тут час працює проти нас, а не за вас. Другий компонент: рано чи пізно ви відчуєте свою особливість, увесь жах, що криється за неможливістю керувати мозком і тілом. Третій компонент: ми не дозволимо вам вчинити якусь дурницю на зразок самогубства чи важкого тілесного каліцтва. Четвертий компонент: чим далі, тим ясніше відчуватимете ви можливість, яку надаємо вам для того, щоб повернутися до колишнього життя та до звичної діяльності, вимагаючи од вас натомість лише одного — правди. І, нарешті, останнє: у в'язниці ви відчуваєте свою мізерність. Це особливо страшно, бо, як правило, люди вашого кола думають про себе, як про осіб незвичайних, великих, а можливо, такими і є насправді. Ми змушуємо отакого незвичайного ворога зрозуміти свою незначність, виділивши йому в слідчі людину нижчого порядку, яка має право ставити запитання і може — будь-якими засобами — домогтися відповіді. Нехай навіть явно неправдивої відповіді. Діалог нерівностей приведе до тих результатів, у