Жоржі Амаду - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Торн гарячково шукав у кишенях ключі, а коло машини й далі шаленів той страшний собака. Він вистрибував на капот і з неймовірною силою бився у вітрову шибу. Скло тривожно деренчало. Тремтливою рукою Торн урешті намацав ключі, але одразу ж і впустив їх. Деміен ворухнувся й застогнав, а собака все так само кидався на скло, і воно вже дало тріщину. Торн нарешті поглянув уперед і вражено застиг — він побачив місіс Бейлок. Вона була ще жива і тепер, зібравши рештки сил, сунула до машини з важкою кувалдою в руках. Торн увімкнув мотор, і в ту ж таки мить, як машина рушила, місіс Бейлок пожбурила кувалду у вітрову шибу й пробила в ній чималу діру. І враз у той отвір устромилася собача голова. Пес клацав зубами, з пащеки його текла слина, змішуючись із кров’ю. Торн відкинувсь на спинку сидіння й увесь зіщулився, а хижі зуби клацали вже за кілька дюймів од його обличчя. Тоді він зняв одну руку з керма, видобув з кишені пальта стилет і з усієї сили ввігнав його в собачу голову якраз між вузько посадженими очима. Клинок увійшов аж до руків’я. Собака роззявив пащеку й несамовито рикнув — радше по-лев’ячому, ніж по-собачому, — а тоді шарпнувсь назад, зсунувся з капота й застрибав на задніх лапах, хапаючись передніми за руків’я кинджала, так наче намагався висмикнути його з голови Гараж виповнило моторошне виття. Торн перемкнув швидкість і знову рушив. Місіс Бейлок, хитаючись, стояла збоку й розпачливо розвозила по обличчю рожеве місиво.

— Мій любий хлопчик… — хлипала вона. — Мій маленький…

Машина виїхала з гаража, і тоді нянька вибігла наперед і в нестямі спробувала заступити їй дорогу. «Мерседес» на мить пригальмував, а тоді знову рвонувся вперед і, розкидаючи з-під коліс жорству, наїхав на місіс Бейлок. Торн міг обминути жінку, але не зробив цього. Зціпивши зуби, він дав повний газ і в останню мить побачив у світлі фар її спотворене розпачем обличчя. Машина зірвалася з місця, налетіла на няньку й підкинула її вгору. Торн поглянув у дзеркало заднього огляду й побачив те, що лишилося від місіс Бейлок, — закляклу на доріжці темну безформну купу, — а трохи далі, на лужку, в блідому світлі місяця лежав собака, тіпаючись у передсмертних конвульсіях.

Торн об’їхав ріг будинку, тоді знову натиснув на газ, і машина, вихопившись на під’їзну дорогу, помчала до шосе. Деміен лежав поруч на сидінні, все ще приходячи до тями. Торн повернув на шосе в напрямі Лондона й до відпору притис педаль газу. Туман уже розвіювався, і небо почало ясніти, провіщаючи світанок. Машина гнала безлюдним шосе, наче літак перед зльотом. Вона й справді майже летіла, і осьова лінія шосе молочно-білою стрілою розтинала асфальт просто під нею, а мотор аж ревів од надміру швидкості.

Тим часом Деміен почав опритомнювати — він заворушився й постогнував від болю. Торн зосередив усю свою увагу на дорозі попереду, намагаючись не думати про те, що хлопчик тут, поруч нього.

— Це не людське поріддя! — прошепотів він крізь зціплені зуби. — Це не людське поріддя!..

Машина мчала вперед, а хлопчик, так і не отямившись до кінця, й далі глухо стогнав.

Поворот із шосе на такій швидкості виявився надто важким, Торн не вдержав машини, її занесло, і Деміен упав на підлогу. Тепер вони гнали просто до собору Всіх Святих, і попереду вже видно було його стрімкі шпилі. Від різкого струсу на повороті хлопчик прийшов до тями й перелякано дивився на батька.

— Не дивись на мене, — буркнув Торн.

— Я забився… — захлипав малий.

— Не дивись на мене!

Деміен слухняно опустив очі. Знову завищали на повороті шини, собор був уже зовсім близько, коли це Торн поглянув угору, і його вразило те, як зненацька потемніло небо. Темрява швидко густішала, так ніби на землю поверталася ніч. Почорніле небо мовби падало, і ось уже його розітнули блискавки й увігналися в землю десь недалеко попереду.

— Тату… — хлипав Деміен.

— Замовкни!

— Мене нудить…

Хлопчик почав блювати. Торн, аби не чути його, голосно кричав. Уперіщила страшна злива, вітер жбурляв вуличне сміття в отвір на передній шибі. Нарешті Торн загальмував біля собору й розчинив дверці машини. Вхопивши Деміена за комір піжами, він витяг його з кутка сидіння. Хлопчик заверещав і почав відбиватися ногами, раз у раз копаючи Торна в живіт, аж поки відіпхнув від машини. Торн знову кинувся вперед, схопив його за ногу й витяг надвір. Деміен випручався й побіг геть. Торн наздогнав його, згріб за піжаму й жбурнув додолу. В небі лунко гримнуло, блискавка полоснула біля самої машини, і Деміен завертівся на асфальті, намагаючись вивільнитися. Торн навалився на нього, затис і міцно вхопив за груди. Хлопчик і далі молотив ногами й верещав, а Торн уперто тяг його до церкви.

На протилежному боці вулиці розчинилося вікно, і якийсь чоловік голосно загукав до Торна, але той, не бачачи й не чуючи нічого довкола, неухильно продирався крізь суцільну стіну дощу. Обличчя його скидалося на страхітливу застиглу маску. Шалені пориви вітру забивали йому віддих, валили з ніг, і він на превелику силу посувався вперед. Хлопчик звивався у нього в руках, упинався зубами в шию, Торн кричав від болю, але йшов далі. Крізь перекоти грому пробилося завивання поліційної сирени, чоловік навпроти, перехилившись через підвіконня, несамовито кричав Торнові, щоб він пустив дитину. Але Торн нічого не чув і все ближче підступав до церкви. Дико ревонув вітер, і Деміен відчайдушно вчепився руками Торнові в обличчя. Один палець влучив просто в око, Торн упав на коліна і майже наосліп потяг хлопчика до високого ганку. Вогненна стріла блискавиці порвалася вниз і вдарила зовсім поруч, але Торн уже ступив на сходи й, напружуючи останні сили, тягнув Деміена нагору. Одначе подужати його вже не міг, бо виснажився до краю, а хлопчик, навпаки, ще лютіше дряпав йому нігтями обличчя й молотив ногами в живіт. Торн задихався. Надлюдським зусиллям він повалив малого на сходи, застромив руку до кишені й намацав згорток з ножами. Деміен пронизливо заверещав і вибив згортка в нього з руки. Блискучі кинджали розсипалися на сходах довкола. Торн схопив один з них, силкуючись другою рукою вдержати Деміена. Знову завила поліційна сирена і нараз замовкла. Торн замахнувся кинджалом.

— Стій! — долинуло з середини вулиці, і з-за запони дощу виринули два полісмени.

Один з них на бігу висмикував з кобури револьвера.

Торн поглянув на них, потім на