Анрі Шарр'єр - Метелик

рівновазі й не дає їй відплисти до берега, я теж підіймаюсь на пірогу й сідаю посередині, потім Лалі враз опиняється в пірозі, й тієї самої миті індіанець помахом весла спрямовує її в море. Хвилі тут мають вигляд валів, що в міру того, як ми віддаляємося від берега, стають дедалі вищими. За п’ятсот-шістсот метрів від берега ми потрапляємо у своєрідний фарватер, де вже стоять дві піроги. Лалі зв’язує коси на голові п’ятьма червоними шкіряними пасочками — трьома впоперек і двома вздовж кіс, а кінцями пасочків обв’язує шию. З великим ножем у руці Лалі спускається у воду слідом за товстою залізною штангою вагою кілограмів з п’ятнадцять, що править за якір і яку індіанець опустив на морське дно. Пірога зупиняється, але не застигає на місці — з кожним водяним валом вона то підіймається, то опускається.

Три години Лалі безперестану пірнає на дно моря й виринає. Самого дна не видно, та коли судити з того часу, скільки вона перебуває у воді, то глибина моря тут досягає п’ятнадцяти-вісімнадцяти метрів. Лалі щоразу виринає з торбинкою, наповненою скойками, що їх індіанець висипає в пірогу. Впродовж цих трьох годин Лалі жодного разу не підіймається в пірогу. Перепочиваючи, вона п’ять— десять хвилин тримається за борт піроги. Ми двічі змінюємо місце. На іншому місці Лалі подає нам повнішу торбинку з куди більшими скойками. Потім ми повертаємось на суходіл. Лалі вже сидить у пірозі, й хвилі швидко штовхають нас до берега. На нас чекає літня індіанка. Я з Лалі висипаю скойки на сухий пісок. Коли індіанка заходжується розкривати їх, Лалі не дає їй цього робити, бо то їй самій належить почати цю роботу. Вістрям ножа вона швидко розкриває зо три десятки скойок, перш ніж знаходить одну перлину. Лалі легенько виймає із скойки цю перлину завбільшки з нутове зернятко. Проте ця перлина вважається великого розміру. Як вона блищить! Природа наділила її вельми мінливими тонами. Лалі бере перлину пальцями, кладе собі в рот, якусь мить тримає її там, потім, вийнявши, кладе мені в рот. Рухами щелепи Лалі дає мені зрозуміти, що їй хочеться, аби я розкусив зубами цю перлину й проковтнув її. Спершу я відмовляюсь, але вона так благає мене це зробити, що зрештою я вволюю її волю: розкушую зубами перлину й ковтаю її осколки. Лалі розкриває ще з чотири-п’ять устриць і дає мені їх ковтнути, бажаючи, аби разом з ними я проковтнув усі осколки перлини. Вона, мов дівчинка, примушує мене лягти на пісок, відкриває мені рота й дивиться, чи в моїх зубах не залишилося бодай найменшого осколочка. Потім ми покидаємо самих працювати літню індіанку й човняра.

Я тут уже цілий місяць. Я не помиляюсь у часі, бо щодня відзначаю на папері день. Мені довго довелося чекати голок та червоної, голубої і фіолетової туші. У вождя племені знаходжу три бритви. Вождь ними не голиться, бо в індіанців борода не росте. Однією бритвою він підтинає собі волосся. Я татуював вождеві Зато руку, зобразивши на ній індіанця в шоломі з різнобарвним пір’ям. Він вельми задоволений і дає мені зрозуміти, аби я нікого не татуював, перше ніж виколю йому на грудях великий малюнок. Йому хочеться мати на своїх грудях таку саму пащу тигра, як у мене, з великими зубами. Я сміюсь, бо не вмію добре намалювати таку гарну пащу. Лалі вискубла на моєму тілі всі волосинки. Тільки-но вона побачить на мені якийсь волосок, одразу ж вириває його й натирає мене морськими водоростями, розтовкши й змішавши їх з попелом. Мені здається, що тепер волоски на моєму тілі ростуть куди повільніше.

Цю індіанську общину називають гуахірською. Гуахіри живуть тут на узбережжі й на рівнині аж до самих гір. У горах живуть інші общини, які називаються мотілонськими. Через багато років я матиму справу з ними. Як я вже зазначав, гуахіри підтримують непрямі, шляхом міньби, зв’язки з цивілізацією. Ті, що живуть на узбережжі, возять білому індіанцеві свої перли, а також черепахи. Черепах, що важать близько півтораста кілограмів, вони доставляють йому живими. Ніколи ці черепахи за своїми розмірами та вагою не досягають розмірів і ваги черепах з річок Оріноко та Мароні, де вони важать до чотирьохсот кілограмів і їхній панцир має два метри завдовжки й три завширшки. Перекинута на спину черепаха неспроможна сама зайняти нормальне положення. Я бачив, як їх відвозили білому індіанцеві, протримавши на спині без їжі й води три тижні, і вони були живі. Що ж до зелених ящерів, то вони дуже смачні. Їхнє м’ясо біле й ніжне, їхні яйця, спечені в піску на сонці, теж добрі. Але зовнішній вигляд ящерів відбиває бажання їх їсти.

Щоразу після добування з морського дна скойок Лалі приносить додому перли, які належать їй, і віддає їх мені. Я складаю ці перлини в дерев’яний кухоль, не сортуючи їх на великі, середні й малі. Я тільки відклав у сірникову коробку дві рожеві, три чорні й сім вельми гарних металево— сірих перлин. Є в мене велика химерна перлина у вигляді квасолини. Ця чудернацька перлина має три кольори, накладені один на одного, кожен з яких проступає залежно від освітлення — то чорний, то брунатно-сталевий, то сріблястий з рожевим відблиском. Завдяки перлам і черепахам плем’я непогано забезпечене. Щоправда, воно має речі, які йому ні до чого, а водночас йому бракує речей, що могли б стати в пригоді. Наприклад, у всього племені нерта жодного дзеркала. Тому мені доводиться віддирати з корабля, який зазнав катастрофи, квадратну планшетку з ребром завдовжки із сорок сантиметрів, один бік якої покритий нікелем; вона править мені за дзеркало, коли я голюсь.

Я поводжуся із своїми друзями дуже просто: не роблю нічого такого, що могло б применшити авторитет вождя племені й дуже старого індіанця, який живе самотою за чотири кілометри в глибині суходолу в товаристві зміїв, кіз та дюжини овець і баранів. Це знахар багатьох поселень гуахірів. Завдяки цій моїй поведінці ніхто мене не ревнує й ніхто погано не дивиться на мене. Через два місяці всі вони вже мають мене цілком за свого. Знахар має ще два десятки курей. Знаючи, що в двох поселеннях, де я побував, нема ні кіз, ні курей, ні овець, ні баранів, здогадуюсь: мабуть, тримати домашніх тварин і птахів є привілеєм тільки для знахаря. Щоранку кожна індіанка, у свою чергу, несе йому в кошику на голові рибу і щойно добуті з моря