Айзек Азімов - Фундація

знаннями про атомну енергію. Я маю на увазі, тут лишилися вцілілі генератори чи їх знищили під час недавнього грабунку?

— Знищили? О ні. Тут половину планети знищать, перш ніж торкнутися хоча б маленької станції. Вони незамінні, бо постачають енергію для нашого флоту. — І майже гордо додав: — У нас є найбільша і найкраща станція на всій півкулі Трентора.

— Тоді що мені слід зробити в першу чергу, якщо я хотів би глянути на ці генератори?

— Нічого! — рішуче відповів Барр. — Вас застрелять, щойно ви наблизитеся до будь-якого військового об’єкта. Як і будь-кого стороннього. На Сивенні досі немає громадянських прав.

— Ви хочете сказати, що всі електростанції перебувають під контролем військових?

— Ні. Є маленькі міські станції, що опалюють та освітлюють будинки, забезпечують енергією транспорт тощо. Але й там не краще. Вони контролюються техніками.

— Хто вони?

— Спеціалізована група людей, які керують електростанціями. Ця честь передається в спадок, молоді потрапляють у професію як учні. Суворе почуття обов’язку, честі тощо. Ніхто крім техніків не може зайти на станцію.

— Розумію.

— Хоча я не сказав би, — додав Барр, — що не було випадків, коли техніка неможливо було б підкупити. Коли за п’ятдесят років у нас змінилося дев’ять імператорів, із них сім були вбиті, — і коли кожен капітан корабля прагне захопити посаду намісника, а кожен намісник — стати Імператором, — я вважаю, що навіть технік може стати жертвою підкупу. Але для цього потрібно чимало грошей, а в мене їх немає. А у вас?

— Гроші? Ні. Але хіба завжди підкуповують лише за допомогою грошей?

— А як іще, коли за гроші можна купити все інше?

— Є достатньо речей, які за гроші не купиш. А тепер, якщо ви підкажете мені, де знаходиться найближче місто з електростанцією і як краще туди дістатися, буду вам дуже вдячний.

— Зачекайте! — Барр простягнув свої тонкі руки. — Куди ви поспішаєте? Ви прийшли до мене, але я не ставив вам жодних питань. У місті, де мешканців усе ще називають бунтівниками, ви викликали б підозру в першого ж солдата або патрульного, який почув би ваш акцент і побачив ваш одяг.

Він піднявся і витягнув з темного куточка старої скрині якусь книжечку.

— Мій паспорт… фальшивий. Я з ним утік.

Він вклав його в руку Меллоу й склав його пальці.

— Опис не підходить, але якщо ви ним не будете розмахувати, то ймовірно, що ніхто до нього сильно не приглядатиметься.

— Але ви… Ви ж узагалі без паспорта.

Старий вигнанець цинічно знизав плечима.

— А нащо він мені? І ще одне попередження. Притримайте язика. У вас варварський акцент, дивні ідіоми, а час від часу ви вимовляєте просто приголомшливі архаїзми. Що менше ви говоритимете, то менше викличете підозр. А тепер я розповім вам, як дістатися до міста…

Через п’ять хвилин Меллоу пішов.

Він повернувся до будинку старого патриція лише один раз, ненадовго, перш ніж залишити його назавжди. І коли Онум Барр зайшов до свого маленького садка наступного ранку, то знайшов на землі коробку. У ній лежали продукти — концентрати, які можна побачити на борту корабля. Вони мали нетутешній смак і були приготовані не по-тутешньому.

Але вони були хорошими, і вистачило їх надовго.

11

Технік був низенький, шкіра виблискувала на його вгодованому, округлому тілі. Крізь рідке волосся було видно рожеву лисину. На його пальцях були важкі й товсті персні, від одягу несло парфумами, і він був першою неголодною на вигляд людиною на планеті, яку зустрів Меллоу.

Технік роздратовано скривив губи.

— А тепер, добродію, швидше. На мене чекають важливі справи. Ви, здається, чужинець… — Схоже, він оцінював вбрання Меллоу, що явно не було схоже на сивеннське, і низько опустив очі, підозріло оглядаючи незнайомця.

— Я не з цих місць, — спокійно сказав Меллоу, — але це не стосується справи. Я мав честь надіслати вам учора маленький подарунок…

Технік зморщив носа.

— Я його отримав. Цікава дрібничка. Може, десь нею й скористаюся.

— У мене є й інші, більш цікаві дарунки. Які виходять за межі визначення «дрібниці»…

— О-о-о, — голос техніка затримався над цим односкладовим словом. — Гадаю, я вже розумію хід нашої розмови; таке вже було. Ви дасте мені ту або іншу дрібничку. Кілька кредитів, можливо, плащ, другосортні коштовності; усе, чого, на думку таких людців, як ви, може бути достатньо, щоб підкупити техніка. — Його нижня губа войовничо випнулася. — І я розумію, що ви хочете взамін. До мене вже приходили інші із такою самою яскравою ідеєю. Ви хочете бути прийняті до нашого клану. Хочете, щоб вас посвятили в таємниці ядерної енергії та догляду за машинами. Ви так думаєте, бо ви, пси Сивенни, — і, можливо, ви вдаєте чужинця заради безпеки, — щодня караєтеся за бунт і вважаєте, що можете втекти від заслуженого покарання, потрапивши під захист і привілеї гільдії техніків.

Меллоу хотів щось сказати, але раптом технік заревів:

— А тепер ідіть геть, поки я не повідомив про вас Протектору міста. Ви думаєте, що я зрадив би довіру? Сивеннські зрадники, які були тут до мене, можливо, так і зробили б! Але ви маєте справу з людиною іншого ґатунку. Чому, о Галактико, я дивуюся, чому я ще й досі не вбив вас голими руками.

Меллоу подумки усміхнувся. Уся ця промова і за тоном, і за змістом явно була фальшивою, тож усе це шляхетне обурення виродилося в бездарний фарс.

Торгівець кинув глузливий погляд на дві в’ялі руки, що нібито мали його вбити на місці, і сказав:

— Ваша премудросте, ви не праві по трьох пунктах. По-перше, я не є агентом намісника, який прибув сюди випробовувати вашу відданість. По-друге, мій подарунок — це те, чого сам Імператор при всій його величі не має й ніколи не матиме. По-третє, взамін я хочу дуже мало, дрібничку, просто мить.

— Та що ви кажете! — Він говорив із відвертим сарказмом. — І що ж це за імператорське пожертвування, яке хоче мені подарувати ваша богоподібна влада? Таке, якого й сам Імператор не має? — Він презирливо розреготався.

Меллоу піднявся й відсунув стілець убік.

— Я чекав три дні, щоб побачити вас, ваша премудросте, але демонстрація займе лише три секунди. Якщо ви просто витягнете бластер, приклад якого я бачу дуже близько від вашої руки…

— Е-е-е…

— І вистрілите в мене, я буду вам дуже вдячний.

— Що?

— Якщо мене вб’є, то ви можете сказати поліції, що я намагався підкупити вас і видати таємниці гільдії. Це високо оцінять. Якщо ж я залишуся живий, ви можете отримати