Дмитро Білий - Козацький оберіг

Першим до гавані дістався на своєму швидкому коні Данько. Неподалік від берега він побачив великий корабель з білими, згорнутими вітрилами й довгими рядами весел з обох боків високих бортів. Біля сліпого кобзаря й Орисі стояв кремезний чоловік із засмаглим та обвітреним солоними вітрами обличчям. У руках він тримав капшук із золотом і теж стривожено озирався на чорну хмару.

— Пане Буднику, коваль Богдан невільників звільнив, зараз вони сюди підійдуть! — закричав з коня Данько.

— Капітан погодився взяти на борт всіх втікачів з каменоломень, — сказав кобзар, — але треба поспішати, бо за цим кораблем декілька султанських галер женеться.

Утікачі квапились дістатися до гавані. Перші з них вже вискочили на берег і з насолодою змивали з себе білий пил.

Тим часом над берегом зависла тяжка чорна хмара. Вітер крутився над землею, здіймаючи невеличкі пилові смерчі. Раптом з темені хмари почулося пронизливе ревіння. Усі завмерли, прислуховуючись до цього моторошного звуку, що немовби виривався із пащі якоїсь небаченої зловісної істоти. Перелякані коні під Даньком і ковалем закрутилися і пронизливо заіржали.

— Це грифон! — вигукнув коваль Богдан, який під’їхав до кобзаря й Данька. — Невже Чалма-бек має владу над ним?

— А що таке грифон? — перелякано запитав Данько.

— Боюся, сину, ми його зараз на власні очі побачимо. Страшна потвора, яка у Причорномор’ї з прадавніх часів живе. Вона…

Але коваль не встиг договорити — прямо з хмари вихопилась велика крилата істота і, кружляючи, полетіла до землі. Данько із жахом побачив могутнє тіло лева із довгими й гострими, немовби сталевими, кігтями на м’язистих лапах, довгу шию із головою орла, гострий хижий дзьоб і широкі крила. Грифон ковзнув над головами втікачів.

— На корабель, всі на корабель! — загорлав капітан і вихопив з-за пояса пістоль та вистрелив у грифона. Куля, здається, не зачепила потвору, але грифон рвучко злетів угору. З його горла вихопився глухий клекіт, що перейшов у пронизливий свист. Декілька втікачів впали на коліна, затискуючи долонями вуха. Кінь під Даньком закрутився на місці, збиваючи копитами пил. Хлопець ледь втримався в сідлі.

— Швидше на корабель! — закричав майстер Богдан Данькові. Утікачі вже бігли по воді до корабля. Дехто плив до рятівного борту, широко загрібаючи руками. Найбільш слабких капітан наказав посадити на човен. Серед них були кобзар і Орися. Гребці в перевантаженому човні швидко почали веслувати, його борти, час від часу перехиляючись, зачерпували воду. Матроси почали перекидати линви та мотузяні драбини через борт корабля, підіймаючи на палубу перших утікачів.

Грифон розвернувся і знову стрімко понісся над головами втікачів. Його лапи вчепилися кігтями в одного з невільників, якого він підняв у небо й пожбурив на землю.

Коли грифон знову стрімко спускався у смертоносному польоті, козак Жила вихопив з-за пояса довгий кривий ніж і метнув його у грифона. Ніж закрутився колесом і вп’явся у крило чудовиська. Воно низько заревіло, відлетіло, але, розвернувшись, знову понеслося на людей. Майстер Богдан розвернув свого коня й поскакав назустріч грифону. Потвора налетіла на нього, але коваль зміг дивом ухилитися від удару велетенського дзьобу і вчепитися в її довгу шию. Хижа істота забила крилами і швидко полетіла угору, намагаючись звільнитися від міцної хватки майстра Богдана. Через мить вони перетворилися на чорну точку десь поміж хмарами.

Погляд Данька застиг, звернутий до цієї чорної точки. Хлопець ледь втримувався на схарапудженому коні, натягнувши повід. Крапка почала збільшуватися. Тепер було видно, як грифон крутить своєю довгою шиєю, намагаючись струсити із неї коваля. Раптом грифон вдарив передньою лапою по майстрові Богдану і той, розчепивши руки, непритомно впав у воду. Навколо нього відразу розплилася кривава пляма. Козак Жила стрибнув у воду і швидко поплив до товариша.

Грифон переможно заревів і почав знижувати свої хижі кола над головами, здавалося, приречених втікачів.

І тут Данько нарешті зрозумів, за чим полює грифон. Хлопець зірвав з шиї Печать Зберігачів і почав крутити її над головою. Грифон миттю полетів на Данька.

Хлопець відпустив повіддя, і переляканий кінь очманіло рвонувся вперед, стрімголов утікаючи від моторошної потвори. Вітер вдарив Данькові в обличчя, і хлопець притиснувся до кінської шиї. Коня не треба було підганяти. Він стрілою летів краєм моря, з-під його копит розлітався пісок та дрібні камінці. Данько чув за спиною хижий шелест крил. Хлопець боявся озирнутися, йому здавалося, що страшний дзьоб ось-ось вдарить його у спину, він неначе відчував потилицею сталеві кігті на лев’ячих лапах потвори. Данько не знав, скільки вже продовжується ця гонитва. Десь далеко позаду залишився корабель, його батько і його друзі.

Раптом кінь Данька перечепився передньою ногою об гранітну брилу, що стирчала з піску, і покотився по березі. Данько вилетів із сідла, пролетів декілька метрів і шубовснувся на мокрий пісок, з якого щойно відкотилася морська хвиля. Від удару йому перехопило дихання. Кілька разів спробував схопити ротом повітря й раптом позаду почув низький, потворний клекіт.

Данько підхопився, механічно схопивши Печать Зберігачів. Навпроти нього, вгрузаючи товстими лапами в білий пісок, стояв грифон. Крила його були складені за спиною. Жовті із золотим відливом очі, не мигаючи, дивилися на Данька. Хлопець порівняно з велетенською істотою, що горою зависла над ним, здавався крихітним і жалюгідним. Позаду нього синіло глибоке море, а за складеними крилами грифона здіймалася в небо висока скеля. Десь чувся стихаючий тупіт копит Данькового коня.

Хлопець тремтячими руками виставив перед собою, мов рятівний щит, Печать Зберігачів.

— Іди геть, тварюко! — закричав він слабким голосом.

Грифон опустив голову на довгій вкритій жорстким пір’ям шиї. Одна з його лап зробила крок уперед, а під шкірою на лев’ячому тулубі напружилися могутні м’язи. Здавалося, зараз він одним ударом своєї лапи виб’є дух із хлопця.

Раптом Данько згадав той знак, який накреслив на землі його батько, передаючи таємницю Оберега.

Цей знак виник перед очима хлопця. І сам не помітив, як почав ослаблою рукою креслити його перед собою Печаттю. Не встиг зробити й декілька рухів, як відчув, що слабкість покидає тіло, і воно наповнюється дивною силою. Грифон закричав дивним криком і стрибнув на Данька, але якась невидима стіна, що виникла між ним і хлопцем, відштовхнула його назад.

Грифон розправив крила і присів на передні лапи, готуючись до стрибка. Данько вдруге накреслив перед собою в повітрі таємний знак. Раптом грифон захрипів, піднявся на задні лапи, відчайдушно затріпотів крилами, але не зміг злетіти і впав на землю. Його ребра на широкому лев’ячому тулубі тремтіли, тварина тяжко дихала. Грифон здригнувся й завмер.