Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Кляте фентезі, Софія Чар 📚 - Українською

Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

51
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Кляте фентезі" автора Софія Чар. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 145
Перейти на сторінку:

– Як? Ти що з глузду… – схаменувшись, чоловік кашлянув та кинув короткий несхвальний погляд на дівчат.

Ті разом удали, що їх зовсім не зацікавила несподівана реакція чоловіка. Втім підвищена цікавість до відбитка лап вовкулаки також не виглядала природною.

– Смирнівку можна обійти степом, а Голубині пагорби з’їдають величезну частку простору для огляду, – повільно промовив Волелюб, намагаючись підібрати максимально м’які слова, час від часу кидаючи погляди на супутниць.

– Через Голубині пагорби дорога буде коротшою.

Вираз обличчя Волелюба говорив сам за себе. Єдине місце, куди можна потрапити швидше такою дорогою – кладовище. Втім заради двох невдячних глядачок він все ж спробував зобразити захоплення від глибини тактичного таланту керівництва.

Втім глядачкам врешті-решт теж набридло удавати глухонімих. Зморщивши носа, Симона набралася хоробрості першою.

– Панове, нам ще довго їхати разом. Може будемо відверті у тому, чого нам чекати? Ми зможемо більш адекватно відреагувати на небезпеку, якщо будемо морально до неї готові.

Промова вийшла ідеалістично-запальною та оціненою відверто скептичним поглядом Северина. Скептицизм на мить блиснув у погляді жовтих очей, коли він все ж поглянув на них, зупинившись чомусь на Зорі. Певно її невесела гримаса виглядала не так обнадійливо, як піднесений вигляд подруги.

– Пані… Вовкулаки небезпечні суперники. Я переймаюся, що їх господар може бути десь поруч і не хочу, щоб ви постраждали. Я відповідаю за вас.

– І тому безпечніше буде пурхати по пагорбах?

Як не старалася Зоря, але цього разу скептицизм з’явився вже в її голосі. Чоловік навіть не старався брехати достатньо достовірно. Можливо якась частка істини в його словах і була, але то все ще була тільки доля.

– Тримайтеся поруч з нами, не робіть нічого дурного і пагорби будуть безпечними. Давайте в дорогу.

Продовжувати розмову чоловік не збирався, як не збирався слухати й запитання. Ба більше, поклав край цій можливості, перехопивши Зоряну під руку. Вона й пискнути не встигла, як її з всією обережністю потягли до коня.

– Використовувати грубу силу, як останній аргумент діалогу то трохи не виховано в деяких світах, – відновивши рівновагу, буркнула Зоряна, нарешті згадавши, як переставляти ноги.

– Зате дієво.

Ні в голосі, ні в погляді чоловіка не було й краплини розкаяння. Він просто робив те що мав і так, як він бачив те за правильне. І зараз правильним було підсадити дівчину на коня, забратися самому та рішуче звернути поперек дуги зі сліду. Цього разу першим рушив саме він.

Він обрав цей шлях і йому було вести їх маленький загін вперед.

 

Все що на пам’яті Зорі називалося романтично, власно до романтики відношення мало хіба що дотичне. Вже давно дівчина розуміла, що з її вдачею запрошення до якоїсь «Крижаної корони» обернеться прогулянкою до наливайки. До того ж поля відносилися й всілякі «Лавандові поля» та «Море пролісків». Перше колись виявилося двома кущами під готелем сумнівної якості, а яку глибоку душевну травму вона собі заробила з тим морем…

Не дивно, що Голубині пагорби не викликали в неї ніякої радості. Обережна спроба за вечерею з’ясувати, куди їх шановного пана понесло в подруги завершилася нічим. Симона тільки трохи розгублено почухала носа. З географією в неї завжди були трохи напружені відносини, а тут ще й не якась масштабна форма рельєфу, а щось місцеве.

– Хоча здається я десь чула таку назву, але де не пам’ятаю, – щиро зізналася тоді Симона.

Не більш багатослівним виявився й Любомир, котрий поспішив передати право розважати бесідою дівчат Волелюбу. А тут вже пасувати довелося самим дівчатам. Чоловік не мовчав, але від прямих відповідей на запитання ухилявся. Навіть коли Зоря все ж не витримала, та коли спитала прямо, що він може розповісти цікавого про ті Пагорби, чоловік лише білозубо посміхнувся.

– Ой, та далося воно вам? Я старий чоловік і про будь-яке місце можу розповісти порівну веселих, романтичних та страшних історій, на будь-який смак. Та чи є бодай в частині з них істина сумніваюсь?

Врешті-решт тоді вони все ж напросилися на невелику казку на ніч. Казку про хороброго горобця, який хотів з’їсти ворону. Після казки якось несподівано розгорілася суперечка чи то є народна творчість, чи збочення. Симона з Волелюбом відстоювало перше, Зоря категорично зайняла позицію на другому. Чисто з відчуття протиріччя, адже розуміла, що їх просто відволікають та розповідати нічого серйозного не збираються.

Останнє дратувало, та все що вона могла зробити це, кинути короткий сердитий погляд на Северина. Чоловік затягнути себе до бесіди не давав. Весь вечір він провів з картою, роблячи якій позначки.

Ранок настав похмурий та сірий, погода почала псуватися. Сонна та роздратована, Зоря похмуро жувала шмат хліба з солониною. Підняли їх ледь небо почало сіріти й відразу пустилися в дорогу. За вечір другий вовк так і не вернувся, як і позитивний настрій. Особливо це було помітно за Любомиром, котрий раз по раз потирав пов’язку, що перетягувала обличчя на місці втраченого ока. Втім і Волелюб за ніч наче трохи посірів та якщо й посміхався, то в цій посмішці було більше напруги, ніж радості.

«Коли повернуся додому, наступною книжкою зроблю історію де в протистоянні технічного прогресу та традицій переможе технічний прогрес. Автентичність то круто, але я за роботу над екологічністю автомобілів, а не повернення до сідла!» – понуро подумала Зоря, ковтаючи останню скоринку сніданку.

Трохи посовавшись, вона зітхнула та наморщила носа.

– Все дуже погано, так?

Запитання було кинуте навмання. Зоря навіть не сподівалася на відповідь. Після останнього короткого бунту Северин наче забув про те, що везе не мішок з картоплею та зі своїм пасажиром можна розмовляти.

Хоча ні, він взагалі особливо багато не говорив, але це дівчину не заспокоювало.

– Можливі проблеми дороги не повинні стосуватися або непокоїти вас.

1 ... 48 49 50 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кляте фентезі, Софія Чар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кляте фентезі, Софія Чар"