Айзек Азімов - Друга фундація

Дарелл спокійно заперечив:

– Я не бачу причин для якихось хвилювань через ці події, сер.

– Якихось хвилювань?! Якихось хвилювань?! Заради Галактики, докторе Дарелл, а на чому ґрунтується така ваша впевненість? Підійдіть сюди…

Він майже силоміць змусив Дарелла підійти до прозорого овалоїда, що граційно обертався на невидимій гравітаційній підставці. Від дотику руки мера овалоїд засвітився зсередини, явивши тривимірну модель подвійної галактичної спіралі.

– Жовтим, – схвильовано сказав мер, – позначено регіон космосу, що перебуває під контролем Фундації, а червоним – Калгана.

Дарелл побачив багряну сферу, що перебувала всередині витягнутого жовтого кулака, який оточував її зусібіч, крім напрямку, що вів до центру Галактики.

– Галактографія, – сказав мер, – наш найбільший ворог. Адмірали не приховують, що наша стратегічна позиція майже безнадійна. Погляньте: противник має внутрішні комунікації. Він сконцентрований і може зустріти нас однаково легко з будь-якої сторони. Він може оборонятися з мінімальними зусиллями.

Ми розтягнуті. Середня відстань між населеними системами Фундації майже втричі більша, ніж у Калгана. Щоб долетіти від Сантанні до Локріса, наприклад, нам необхідно подолати 25 тисяч парсеків, а їм лише 800, якщо ми і надалі залишатимемося у межах наших територій…

– Я все це розумію, сер, – сухо промовив Дарелл.

– І ви не розумієте, що все це може означати поразку?

– Війна – то не лише відстані. Я переконаний, що ми не можемо програти. Це абсолютно неможливо.

– І чому ви так кажете?

– Через моє власне тлумачення Плану Селдона.

– О, – скептично кивнув мер, викрививши губи і сховавши руки за спину, – то ви теж покладаєтеся на містичну допомогу Другої Фундації?

– Ні. Всього лише на допомогу невідворотності, та ще – мужності і наполегливості.

І все ж, попри цю висловлену впевненість, його мучили сумніви…

А якщо…

Ну…якщо Антор мав рацію, і Калган є безпосереднім знаряддям у руках цих психологів-чарівників. А якщо їхня мета – перемогти та знищити Фундацію? Ні! Це не має сенсу!

І все ж…

Він гірко посміхнувся. Завжди одне і те саме – вдивлятися у безпросвітну темну гранітну стіну, крізь яку противникові чомусь усе видно мов на долоні.

Галактографічна картина цієї ситуації привернула увагу і Стеттіна. Лорд Калгана стояв перед моделлю Галактики – точнісінько такою ж, як та, яку оглядали мер із Дареллом, тільки те, що змусило мера насупитися, у Стеттіна викликало усмішку.

Адміральський мундир солідно виблискував на його масивній фігурі. Темно-червона стрічка Ордена Мула, яким його нагородив колишній Перший Громадянин і котрого він силоміць змістив через півроку, перетинала його груди по діагоналі, тягнучись від правого плеча до талії. На його лівому плечі блищала Срібна зірка з подвійними кометами та мечами.

Він звернувся до шістьох зі свого Генерального штабу, чия форма була не настільки пишною, ніж його власна, і до свого Першого міністра, худого та сивоголового чоловіка, який на фоні цієї пишноти видавався темним павутинням.

– Я вважаю, що наше рішення правильне, – констатував Стеттін. – Ми можемо дозволити собі таку розкіш як очікування. Натомість кожен день затримки для них стане ударом по їхньому бойовому духу. Якщо вони намагатимуться захистити всі свої планети, то лише розпорошать сили, і в такому разі ми зможемо завдати одночасно два удари – тут і тут. – Він указав напрямки на моделі Галактики – два білосніжні списи, що пронизували жовтий «кулак» зсередини від червоної кулі, а відтак брали Термінус у жорстку облогу. – У такий спосіб ми розітнемо їхній флот на три частини, кожну з яких можна буде розгромити поодинці. Якщо вони сконцентруються, то добровільно віддадуть нам дві третини своїх володінь, чим, імовірно, ризикуватимуть спричинити повстання.

Тонкий голос Першого міністра просочився у тишу, що запала після слів лорда.

– За шість місяців, – сказав він, – Фундація стане сильнішою. Наскільки ми знаємо, їхні резерви потужніші, їхній флот численніший, а їхні людські ресурси практично невичерпні. Можливо, блискавичний удар був би безпечнішим.

Але до його голосу у цій кімнаті ніхто не прислухався, а лорд Стеттін лише посміхнувся, відмахуючись від нього.

– Шість місяців… та нехай навіть рік! Нам немає різниці. Жителі Фундації не можуть підготуватися; вони ідеологічно не здатні на це. Вся їхня філософія базується на вірі в те, що їх врятує Друга Фундація. Але ж не цього разу, чи не так?

Чоловіки у кімнаті неспокійно заворушилися.

– Гадаю, вам бракує впевненості, – безсторонньо сказав Стеттін. – Вам потрібно ще раз процитувати звіти наших агентів на території Фундації чи повторити висновки містера Гоміра Манна, агента Фундації, який тепер перебуває у нас… на службі? Давайте завершувати нараду, джентльмени.

Стеттін повернувся до власних покоїв із застиглою усмішкою на обличчі. Вряди-годи він розмірковував про цього Гоміра Манна. Дивний, хирлявий чоловічок, який, звичайно, не дотримав своєї попередньої обіцянки. І все ж він видав купу цікавої інформації, що була дуже переконливою – особливо, коли поруч була присутня Каллія.

Його посмішка поширшала. У цієї товстої дурепи на все є своя думка, але й вона буває корисною. Принаймні, своїми лестощами їй вдалося витягти з Манна більше, ніж зміг би він, і при цьому створити менше проблем. Чому б не віддати її Маннові? Він насупився. Каллія… Каллія зі своїми дурнуватими ревнощами! О Галактико! Якби ж він здобув Дареллове дівча!.. Чому він і досі не розбив її головешку за цю ідіотську витівку?

Цього він і сам не міг зрозуміти.

Можливо, тому що вона добре ладнала з Манном. А Манн був йому потрібен. Наприклад, саме Манн продемонстрував – принаймні, на прикладі Мула, – що ніякої Другої Фундації не існувало. Його адміралам були потрібні ці запевнення.

Йому би хотілося зробити ці докази публічними, але краще було дозволити Фундації вірити в допомогу, якої насправді немає. Чи не Каллія звернула на це увагу? Так. Саме вона…

Та ні, це якісь дурниці! Що вона могла сказати? І все ж… Він похитав головою, відганяючи підозри, і пішов далі.

18. Тінь світу

Трентор був світом, що воскресав із руїн. Немов потьмянілий самоцвіт посеред запаморочливого безліку сонць у центрі Галактики, безліку зоряних скупчень, що їх бездумно порозсипав якийсь щедротник, він навперемінно мріяв то про минуле, то про майбутнє.

Був час, коли невидимі нитки влади тягнулися його металевим покровом аж до найвіддаленіших зірок. Це була планета-місто, де жили чотириста мільярдів адміністраторів, наймогутніша столиця всіх світів і всіх часів.

Але поступово Імперія занепала, аж поки – приблизно століття тому – під час Великої Руїни її занепалі сили геть обміліли, а згодом вичерпалися до останньої краплі. У смертоносному