Едгар Аллан По - Оповідь Артура Гордона Піма (збірник)

гірського кряжа, що тягся на ост-зюйд-ост». Капітан Бріско плавав у цих водах протягом усього наступного місяця, але через бурхливе море так і не підійшов до берега ближче, аніж на десять ліг. Переконавшись у тому, що продовжувати дослідження в цю пору року неможливо, він повернув на північ, щоб перезимувати на Землі Ван-Дімена.

На початку 1832 року він знову вирушив на південь і четвертого лютого, перебуваючи на 67°15́ південної широти й 69°29́ західної довготи, побачив на південному сході землю. Вона виявилася островом, що прилягав до мису, який відходив від суходолу, відкритого ним раніше. Двадцять першого лютого йому вдалося висадитися на острів, який він ім’ям короля Вільгельма Четвертого оголосив власністю британської корони, а на честь королеви назвав Аделаїдою. Коли обставини цієї подорожі стали відомі Королівському географічному товариству, вчені мужі дійшли висновку, що «від 47°30́ східної довготи до 69°29́ західної довготи вздож шістдесят шостої – шістдесят сьомої паралелі тягнеться суцільна смуга суходолу».

З цього приводу Містер Рейнольдс зауважує: «Ми ніяк не можемо погодитися з таким висновком, й відкриття Бріско не дають для цього жодних підстав. Саме між цими двома пунктами Уеддел проник на південь по меридіану, що проходить понад східними узбережжями островів Джорджія, Сандвічевих, Південних Оркнейських і Південних Шетландських».

Як ви згодом довідаєтеся, мій власний досвід свідчить про помилковість висновку, до якого прийшло Королівське товариство.

Такі були головні експедиції, що намагалися проникнути у високі широти півдня, а отже, стає очевидним, що до плавання «Джейн Гай» жоден корабель не перетинав Південне полярне коло на величезних відстанях, що відповідають трьомстам градусам цієї паралелі. Перед нами відкрилося широке поле для досліджень, і тому я з глибокою зацікавленістю сприйняв рішення капітана Гая сміливо йти на південь.

Розділ сімнадцятий

Припинивши пошуки островів, про які казав Гласс, ми чотири дні йшли на південь, не зустрічаючи на своєму шляху ніякої криги. Опівдні двадцять шостого грудня, перебуваючи на 63°23́ південної широти й на 41°25́ західної довготи, ми побачили кілька айсбергів і крижане поле, але невелике за розмірами. З південного сходу й північного сходу віяли постійні, але не сильні вітри. Коли вітер налітав із заходу, а це було рідко, він незмінно приносив шквал із дощем. Щодня випадав сніг – коли більше, коли менше. Термометр двадцять сьомого грудня показував тридцять п’ять градусів.

1 січня 1828 року. Сьогодні нас із усіх боків обложило кригою, і наші перспективи видаються безрадісними. Всю першу половину дня з північного сходу налітав штормовий вітер, і великі плавучі крижини вдарялися об корму й об стерно з такою силою, що ми почали боятися за наслідки. Шалений вітер дув до самого вечора, коли широке крижане поле попереду розступилося, і ми змогли, поставивши всі вітрила, пробитися крізь менші крижини на відносно чисту воду. Наближаючись туди, ми поступово опускали вітрила, а вийшовши на вільний простір, залишили тільки взятий на рифи фок.

2 січня. Погода відносно тиха. Ми перетнули Південне полярне коло й ополудні були на 69°10́ південної широти й 40°20́ західної довготи. На півдні криги майже не видно, хоча за нами лежать широкі поля торосів. Виготовили саморобний лот, використавши для цієї мети чавунний казан ємністю в двадцять галонів та линву завдовжки у двісті сажнів і виявили підводну течію, яка завертала на північ – її швидкість чверть милі на годину. Температура повітря – близько тридцяти трьох градусів.[67] Магнітне відхилення – 14°28́, східне.

5 січня. Йдемо на південь, не зустрічаючи особливих перешкод. Вранці, правда, перебуваючи на 73°15́ південної широти й 42°10́ західної довготи, ми знову наштовхнулися на широченне поле суцільної криги. Одначе на півдні за ним відкривався безмежний простір чистої води, і ми не сумнівалися, що кінець кінцем зуміємо туди пройти. Пливучи понад торосами на схід, ми зрештою натрапили на прохід завширшки з милю, в який і завернули. Надвечір були вже у відкритому морі, досить густо всіяному плавучими крижинами, але вільному від полів, тому сміливо просуваємося далі на південь. Ми не відчуваємо, щоб ставало холодніше, але часто йде сніг, і раз у раз налітають бурхливі шквали з градом. Сьогодні над судном зі сходу на північний захід пролетіли величезні зграї альбатросів.

7 січня. Небо майже чисте, і ми без труднощів ідемо своїм курсом. На заході побачили кілька айсбергів неймовірно великих розмірів, і пополудні проминули один, вершина якого височіла над поверхнею моря не менш як на чотириста сажнів. У обхваті він, мабуть, мав три чверті ліги, і по його схилах струменіли з розколин справжні струмки. Цей льодовий острів залишався в межах нашої видимості два дні, потім сховався в тумані.

10 січня. Рано-вранці сталося нещастя: впала за борт людина. Це був американець, на ім’я Пітер Реденбург, уродженець Нью-Йорка й один з найдосвідченіших матросів на шхуні. Переходячи через ніс корабля, він послизнувся і впав між двома плавучими крижинами – на поверхню він уже не виринув. Ополудні досягли 78°30́ південної широти на 40°15́ західної довготи. Дуже холодно, з півночі й сходу постійно налітають шквали з градом. На сході маячать кілька велетенських айсбергів, і взагалі весь обрій на тому боці забитий суцільною кригою – льодові поля громадяться там одне на одне, утворюючи лабіринти торосів. Увечері повз нас пропливли якісь дерев’яні уламки, а вгорі пролетіли незліченні зграї птахів – велетенські і звичайні буревісники, альбатроси і якийсь невідомий великий птах з яскраво-синім оперенням. Магнітне відхилення менше, ніж було до того, як ми перетнули Південне полярне коло.

12 січня. Успіх нашого просування на південь знову викликає сумніви: в напрямку полюса нічого не видно, крім неозорих крижаних полів, над якими височать справжні гірські пасма, льодові стрімчаки грізно нависають один над одним. Ми завернули на захід і пливли в цьому напрямку до чотирнадцятого числа, сподіваючись знайти прохід.

14 січня. Вранці дісталися до західної межі крижаного поля, яке загородило нам дорогу, й, обминувши його з навітряного боку, вийшли у відкрите море, де не виднілося жодної крижини. Опустивши наш лот на двісті сажнів, виявили підводну течію, що йде на південь зі швидкістю півмилі на годину. Температура повітря – сорок сім градусів, води – тридцять чотири. Знову взяли курс на південь, не зустрічаючи жодної скільки-небудь серйозної перешкоди аж до шістнадцятого числа, коли ополудні досягли 81°21́ південної широти на 42° західної довготи. Тут ми знову опустили лот – течія так само йшла на південь, але й швидкість була вже три чверті милі на годину. Магнітне відхилення