Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Вперше чую, щоб ти так палко говорила. Ти справді любиш дітей, - дракон тепло усміхнувся, вириваючи мене з роздумів.

- Надзвичайно.

- Колись з тебе вийде хороша мати.

Я здригнулася і трохи навіть з панікою подивилася в обличчя дракону. Той хрипко засміявся:

- Я ж сказав, що колись. Не прямо зараз же.

Я задумано усміхнулася.

Гм, я цього раніше не усвідомлювала, але одного дня я хочу взяти на руки свою дитину. Подарувати Всесвіту ще одне тепле сонечко.

- Що ж, я тобі про своє минуле розповіла, - до мене знову повернувся хороший настрій, і я усміхалася. – Тепер твоя черга.

- Що ти хочеш знати?

- Ну, наприклад, про твою родину. Які вони?

- Ну, всі ми дракони. У тата, правда, бабця відьмою була, але то таке. Не суттєво. Мама моя бойова жіночка, - він усміхнувся, наче згадав щось водночас і смішне, і приємне, - вона будь-якого чоловіка за пояс в бойовій магії заткне. Тато з цим фактом вже давно змирився, тож вже навіть не пробує утримати її від участі в рейдах.

- Рейдах?

- Вона офіцер Стражів міжсвітового порядку. Тато – цілитель за освітою, і він вічно просить її бути обережною і не сунутися в саме пекло, але хіба вона його слухає?

- А на кого ти більше схожий? На тата чи на маму?

- На тата. Я якось приїхав до них в гості без попередження. Стояв біля вікна спиною до дверей, а мама якраз увійшла. Вона подумала, що я – це тато і сказала: «Коханий, ти ж мене не приб’єш? Я трохи покалічилась. Підлатай мене, будь ла-а-аска».

- Весело у вас, - я тихо засміялася. – Тоді, виходить, твій брат більше на маму схожий?

- Ага. Тільки у мами очі карі, а у Макса – медові. Мама каже, що у її тата такі очі були.

- Ясно. А сестра? Ти казав, що в тебе була сестра, але вона скоїла щось дуже погане.

- Тобі не терпиться вивідати всі мої таємниці, я бачу, - дракон іронічно усміхнувся, але я ж бачу, що за цією іронією ховається біль.

- Не всі. Тільки найцікавіші.

- Що ж, розповім тобі цю неприємну історію сьогодні ввечері. Ти не проти?

- А в мене є вибір? – я іронічно вигнула брову, а дракон розвів руками. – Твої батьки, схоже, теж високі особи. Вони будуть завтра на балу?

- Так, граф та графиня Ноче дуже поважні особи, але чи прийдуть вони сьогодні на бал, я не знаю… - Рошаір на мить задумався. – Тато не любить всі ці збіговиська, та й мама теж, тому не знаю.

- Ясно.

- Лето, я б залюбки ще з тобою поговорив, але мені треба йти працювати, тож продовжимо нашу розмову ввечері, гаразд?

Я хотіла відповісти своє коронне «А в мене є вибір?», коли за нашими спинами почулося гучне хекання, скрип снігу, а потім і крик: «Ваша світлість! Почекайте, ваша світлість!» Рошаір тяжко зітхнув і розвернувся в бік Нокса, адже кричав саме він.

- Ваша світлість, ваші батьки – фух! – приїхали!