Анастасія Лобойко - Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко

Розділ 18. Шпигунка.

Розділ 18. Шпигунка.

Зранку Роксоляна встала вельми бадьоренькою. Подивилася в телефончик. А тоді взялася за читання книжки. Книги, що заспокоювала і бадьорила. Книги, яку їй порадила і дала найкраща подруга… Ну що ж, здавалося б,.. Ем, як там Франко писав? Здавалося б, одна маленька сварка, ну дві… А не говорять вже скільки! А не зустрічаються?

Останні слова книги. Остання крапка.

-Ще одна з моїх улюблених книжечок! - Ляна палко поцілувала палітурку і притисла книгу до грудей. Окинула поглядом кімнату. Її власна бібліотека хоч невеличка, але дуже для неї важлива. Ці книжки… Хоча не книжки - люди для неї дуже важливі. Ляна пам’ятає, як познайомилася з кожним з них.

-Лянаааа! 12 година! Ти так ціле літо пролежиш. - крикнула мама з другої кімнати. - Іди снідати, бо животик буде боліти.

Ляна посміхнулася. Снідати не хотілося зовсім. Як і щось робити. Вставати з ліжка - то вбиратися - вбиратися - то не сидіти весь день вдома, а десь піти прогулятися.

-Наприклад, віднести Тані книжечку, - хмикнула Ляна, - А чого би не піти? Вчора розмова не клеїлася, але так було вчора.

***

От ще один поворот - Ляна біля Таниної хати. Зайшла на подвір’я. П’ять кроків - і вже коло вхідних дверей.

Постукала. Глухо, як в танку.

-Таня мала би бути вдома. - задумалась Ляна, тяцкаючи дверну клямку. - Або пані Олена.

Але вдома було пусто. Ні Тані, ні Татиної бабці Ляна не бачила як у вікні, так і десь поблизу.

-Ну, я тут до вечора стояти не буду, - буркнула вона і вийшла за ворота.

Відійшовши трохи далі, побачила ніби знайому постать. М-да, ця постать - остання в списку тих, кого би вона хотіла зараз здибати.

Нестор підійшов до брамки і заглянув до двору. Теж спробував відчинити двері - марні намагання. Ляна не знала - чому - але за кожним його рухом спостерігала з-за широкої і густої крони яблінки, яка була настільки великою, що з Таниного подвір’я визирала аж на дорогу.

Хлопець ще трохи покрутився у дворі.

-Господар недороблений, певно, так в себе по хаті не шастає, як тут, - прошипіла йому в спину Роксоляна.

Відтак, хвилин 5 - Нестор вийшов і попростував вуличкою вперед. Ляна сама не розуміла, нащо витрачає на нього і на його справи свій безцінний час, але вирішила простежити за тим мутним кавальєро.

***

Довгенько вони йшли. Але в кожної дороги є свій початок і свій кінець. Ляна подумки вірила, що кінець цієї прийде швидше, ніж промине її щасливе, тепле і безтурботне літо… життя.

-Несторе! - окликнула Таня з лавочки біля якоїсь багатоповерхівки. Ляна в цьому районі ніколи не була, але дорогу вже запам’ятала, тому з поверненням мало би не виникнути питань.

-Таню, прівітулі! - загигикав хлопець, а Ляну в жар кинуло від того, як сильно вона захотіла вставити по-перше число такому… Дівчина вже й не знала, ким його тепер називати, бо ліміт нецензурних слів вичерпався ще хвилину тому, поки вони три дні і три ночі дибали по цих закутках. Якщо будуть колись робити проєкт з історії Стрия - Ляна, може, напише: ,,Місто має величезну кількість вуличок, а ще більше - закапелків без чітко обҐрунтованого і взагалі наявного для них призначення’’.

Вітаючи зустріч вони обійнялися (Ляна машинально заплющила очі) і взявшись за руки, почали щебетати.

-Я подумала зайти за тобою до твоєї хати, - пояснила подруга. Ага, то це будинок цього шпендюка недобритого!

-О, і я за тобою заходив! - здивувався хлопець.

-Ми ж домовлялися, що прийду я. - всміхнулася Таня і дала йому пучком вказівного пальця по носі.

Роксоляна завмерла. На її Таню це не схоже ні-тро-хи!

-Так, пора вже завершувати цю виставу, - пробурчала вона і витягнула з кишені мобільник.

Мить і в Тані продзвенів телефон.

-Алло? - Ляна бачила, як Таня запитально здійняла брови.

-Таню, я прийшла до тебе книжечку віддати, а ти де? - безневинним голосом запитала Роксоляна, ніби не вона тепер стояла за метрів плюс-мінус 15 від співрозмовниці по той бік дроту і не вона дивилася, як її цімборашка тримається за руку з отим жевжиком.

-Я гуляю з Нестором. Але, коли ти вже біля мене, то постав, будь ласка, книгу на лавку або підвіконня.

-Ем, я думала, ти в гості запросиш.

-Я зараз далеко.

-Таню, прошу. - перебила її Ляна. - Ходи, посидимо, як в старі-добрі часи. Будь ласка. Я чекаю. Цьом. - і дівчина поставила слухавку.

Спостерігала, як Таня довго вдивлялася в телефон, а тоді поцілувала Нестора у щоку (видовище не з приємних) та пішла в Лянин бік.

Ляна тим часом сховалась за деревами і вирішила йти за Танею. Сподівалася, що в неї вийде провернути схожу аферу, як з Нестором. Почекавши, поки подружка відійде на чималу відстань - полегеньку потупотіла вслід.

Почувалася шпигункою або якимось дуже зацікавленим справою слідчим. Чи кілером… Хіба вони не так скрадаються за людиною, щоб у темному куточку організувати їй зустріч зі святим апостолом Петром? Мимоволі посміхнулася: дати прочухана - так, але прихнокати Таню вона не хоче точно. Навпаки, намагається вберегти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍