Тетяна Овчіннікова - Обери мене, Тетяна Овчіннікова

Отож, змагання з майстерності володіння зброєю.
Гучна назва насправді, бо, судячи з переполоханого вигляду не менш як половини принцес, майстерністю там і не пахло. Цілком упевнений вигляд мали лише Бояна (що й не дивно), Саранна, Єрмін, Соллі та, сподіваюся, я. Принаймні всередині я аніскільки не сумнівалася у своїх уміннях метати ножі, залишалося лише визначитися, чи потрібно демонструвати, що й зброю я привезла з собою, чи варто попросити скористатися тутешніми. Звісно, Брінейн знав, я показала свої здібності під час нашої прогулянки до моря, та я сподівалася, що молодший принц не буде розповсюджувати відому йому інформацію.
Ножі все ж вирішила просити.
Ми приїхали на місце проведення змагань на велику галявину у рідколіссі за містом, саме туди, куди ми з Брінейном так і не дісталися, через те, що я втрапила в пастку. Цікаво, він вже знайшов винуватця? Чомусь я ні на мить не сумнівалася, що молодший принц братиме особисту участь у розслідуванні. Дуже вже хотілося розпитати про результати, та я не була впевнена, що мені скажуть правду.
Принцесам дали певний час на підготовку, щоб ми змогли поновити свої знання. Ну, ті, кому було що поновлювати, бо Веселина просто розгублено кліпала очицями, ніби й не второпала, чого ж від неї хочуть. Ясміна та Адаєз теж спантеличено крутили в руках обрану зброю. У першої це був меч, друга надала перевагу арбалетові, проте з вигляду слабо розуміла, що саме з ним робити. Хоч би не поранилася!
Я виділений час присвятила пристосуванню до отриманої зброї. Мої ножі були легкими та невеликими, виготовленими спеціально для мене, із врахуванням сили моїх м’язів і розміру долоні. Ті ж, що були надані організаторами, явно були викувані для чоловіка. Тому мені необхідно було пристосуватися до їхньої довжини, визначитися з центром тяжіння, розрахувати силу, з якою потрібно кидати, аби точно влучити у мішень. Ледве не пошкодувала, що не вирішила скористатися своєю зброєю. Проте – чи я не принцеса Орлиних земель? Зроду я не буду пасувати перед складнощами!
До закінчення відведеного часу я вже могла вправно влучити в ціль. Звісно що до тієї майстерності, що я нею володіла із власними ножами, мені було далеко, ну так я й не по перемогу сюди прийшла.
Розпорядник Свейн оголосив про початок змагань. Цього разу жеребкування не проводили, королева просто протягнула Свейнові сувій, у якому принцеси вже були розташовані в одній Лінетті відомій послідовності. Глядачами були не лише члени королівської родини включно з Вегардом, але й наші провожаті та дехто з придворних. Брінейна серед них не було, проте це зовсім не означало, що чоловік не ховається під ілюзією десь неподалік. Мені б принаймні цього дуже хотілося.
За визначеним порядком першою мала показати свою майстерність Ейка. Принцеса Акулячих островів вийшла на галявину зовсім неозброєною. Дівчина була одягнена у просту сукню, ніби й не готувалася, тоді як усі решта, так чи інакше, дібрали якомога зручніший одяг. Присутні розгублено заозиралися, сподіваючись, що зараз Акулі піднесуть зброю. Проте нічого не відбувалося. Лише до дівчини наблизився один з її охоронців, теж неозброєний. Що ж вони запланували? Знову боротьбу?
Але ні! Охоронець загрозливо посунув в бік тендітної принцеси. Крок, ще крок. Що вона вичікує? Ейка дозволила наблизитися чоловікові майже впритул, а тоді блискавичним відточеним рухом вихопила із зачіски шпильку, яка при ближчому розгляді виявилася найтоншим двосічним лезом, підскочила назустріч нападнику, пірнувши під занесену руку, і трохи не всадила тонке лезо у шию. Зупинилася, проколовши шкіру та випустивши краплю крові. Глядачі охнули з переляку, а потім у захваті аплодували юній Акулі.
Другою неквапом вийшла все така ж розгублена Веселина. Теж з пустими руками. Але, на відміну від Ейки, не продемонструвала аж нічогісінько – просто стояла, опустивши голову під перехрестям поглядів. Кілька довгих хвилин панувала тиша, яку все ж порушила королева Лінетта:
- Люба Веселино, вам не знайшли підхожу зброю?
- Ні, - коротко мовила вона.
- Ви не змогли обрати із запропонованого?
- Ні, - відповіді не вирізнялися різноманітністю.
- Тоді що завадило вам показати своє вміння володіти зброєю?
- Я не вмію користуватися зброєю, - гиркнула зрештою Веселина.
- Як же так? – непідробно здивувалася королева.
- А хіба володіння зброєю входить до обов’язкових умінь принцеси? – зухвало поцікавилася дівчина. – Я ж не войовниця! – додала презирливо, зиркнувши у бік Бояни.
- А як же самозахист? – гнула своє королева Котів.
- Навіщо тоді охоронці свій хліб їдять?
- Не у всіх ситуаціях охоронці можуть бути присутніми та стати в пригоді. У ванній, наприклад.
- Але ж і зброї зі мною поряд там не буде, - відрізала Веселина.
Королева Лінетта покірливо схилила голову:
- Дякую, Веселино. Ваша позиція нам зрозуміла. Вступіть, будь ласка, місце наступній принцесі.
Принцеса Саламандра повагом відійшла вбік, на галявині з’явилася Адаєз з арбалетом. Роззирнулася, побачила щит, та стріляти не поспішала. Натомість зробила кілька вдихів. Руки її дрібно тремтіли, коли вона все ж навела зброю на мішень. З першого разу привести в дію спусковий механізм їй не вдалося, проте, смикнувши ще кілька разів, принцеса зрештою спромоглася випустити арбалетний болт. Який встряв у стовбур дерева, відхилившись від мішені на кілька кроків вправо. Добре, хоч не поранила нікого. Чи то маги пильнували? Зарядити новий болт дівчина не встигла, Лінетта її спинила:
- Дякую, миле дитя! Ми всі побачили ваше прагнення та по достойності оцінили.
У словах королеви не було ні грама насмішки – вона своєю фразою лише вказувала на те, що навіть не маючи умінь, можна було б спробувати, а не чванливо покладатися на охоронців.
Настала черга Саранни. Дівчина не проявила оригінальності при виборі зброї. В руках вона тримала найзвичайнісінький меч, хіба що полегшений, викуваний спеціально для жіночої руки. Суперником принцеса Турової улоговини обрала свого провожатого. Чоловік не надто старався, проте й не піддавався так вже відкрито. Саранна високої майстерності не показала, однак з честю трималася, шкода тільки, що видихалася швидко. Проте отримала свої ріденькі оплески та підбадьорливу подяку від королеви.
Наступною вийшла Крижена. Теж з мечем. Проте показала більшу майстерність, аніж попередниця. Їй вдалося не лише відбити всі нападки супротивника, але й зробити кілька власних випадів. Закладаюся, у справжньому бою вона б мала усі шанси протриматися допоки не прийде допомога.
Чергу підхопила Єрмін з луком. Хизуючись, вона покрутилася навколо своєї осі, демонструючи свій костюм, який обтікав струнке треноване тіло немов друга шкіра. Дівчина навіть не посоромилася одягнути чоловічі бриджі, які просто обліпили її сідниці, не лишаючи нікому простору для уяви. Я теж мала кілька таких штанців, саме в них і бігала вночі до саду – до Ворона – проте зроду б не наважилася одягнутися так на загальний огляд.
Принцеса наблизилася до місця, з якого необхідно було стріляти, зайняла зручну позицію, ще раз крутнувши стегнами, витягла стрілу із заплічної сумки й поцілила точно в ціль. Тоді взяла другу і нею розкроїла навпіл свою ж першу стрілу. Третьою розщепила держалко арбалетного болта Адаєз, що все ще стримів у дереві. І все це Вовчиця робила розслаблено, ніби граючись, на вустах її грала мрійлива усмішка. Вона з погордою схилила голову на знак того, що вже завершила. Пролунали перші оплески, коли Єрмін раптом блискавично схопила четверту стрілу, повернулася у бік, де зібралися всі принцеси, у процесі вклавши стрілу та натягуючи тятиву.
Не встиг ніхто зорієнтуватися, як стріла вже летіла у натовп принцес. І встряла у ліве плече Соллі. Та зойкнула і недовірливо подивилася на чужорідний предмет у своєму тілі. Час немов застиг, присутні ніяк не могли усвідомити, що одна з принцес – учасниць відбору зробила замах на іншу! Як? Як таке можливо у цивілізованому світі?
Соллі кілька разів хитнулася вперед-назад навіть не усвідомлюючи, що робить. А потім почала завалюватися на спину, при цьому не втрачаючи свідомості. Хоча погляд її й був затуманеним. Ми з Бояною підхопили її та допомогли сісти на траву і не забитися. До нас тут же підскочив Вегард і огорнув принцесу Барсів магією. Допоки ми возилися з Соллі, мало уваги звертали на те, що відбувалося довкруг – нас більше турбувала доля товаришки. Принаймні мене й Бояну, за решту ручатися не могла. Поранена принцеса з честю трималася, навіть не жалілася, хоча по тому, як стискала зуби, можна було легко зробити висновок, що їй боляче. Вегард часу не втрачав, всі сили кинув на витягування зазубреного наконечника стріли, який глибоко засів у м’язах. Зрештою перша допомога була надана, далі Соллі мали б зайнятися цілителі, тому все ще бліду дівчину забрали до палацу.
Коли метушня ущухла, ми не побачили серед присутніх Єрмін. Певно, поки ми клопотали коло Соллі, Вовчицю вивели. До слова знову стала королева:
- Дорогі мої! Прийміть найщиріші вибачення за цей досадний інцидент від усієї королівської сім’ї. Повірте, нам дуже прикро, що такий випадок взагалі міг трапитися з нашими шанованими гостями, відповідальність за життя і здоров’я яких ми взяли на себе. І не дотримали своїх зобов’язань. У своє виправдання хочу сказати, що винна у цих непоправних діях буде покарана, а заходи безпеки – посилені у кілька разів. Зараз же, якщо ви не заперечуєте та маєте прийнятне самопочуття, я пропоную завершити наше змагання.
Відмов не було – кожній з нас, тих, хто ще лишилися, хотілося показати, на що ми здатні. Наступною була моя черга. Я впевнено крокнула вперед, потягнулася до першого ножа, що висів на поясі. Вихопила і не прицілюючись метнула. У мішень попала, проте не в центр, а ближче до лівого верхнього кутка. Але так і було задумано. Наступний ніж вихопила з кишені, знову метнула без паузи. Цей ніж встромився у правий нижній куток. Далі діставала ножі з кріплень на передпліччях та литках, з-за спини та з ліфа, кидала лівою та правою руками. І вишиковувала ножі ближче до центру в одну пряму лінію з верхнього лівого кутка до нижнього правого. Зараз у мішені не вистачало лише одного ножа – у центрі.
В мене він і залишився один – за халявою чобота. Щоб метнути його, я повернулася спиною до мішені, присіла та запустила руку до халявки, міцно обхопила руків'я, глибоко вдихнула. А потім одним злагодженим рухом розпрямилася, немов пружина, розвертаючись, та виконала кидок знизу від свого коліна. Коли я розігнулася, ніж уже міцно стримів у мішені. Влучила в те місце, з якого нещодавно стирчала стріла Єрмін.
Хизувалася, звісно, але так мені було приємно чути оплески, якими мене нагородили присутні. Цікаво, чи Брінейн бачив? А Ворон? Адже саме він радив мені скористатися вмінням метати ножі. Щойно подумала про молодшого принца, як подарований ним кристал розлив тепло в грудях.
За мною виступала Ясміна. Знову з мечем і знову без яких-небудь талантів. Просто помахала зброєю перед носом у свого охоронця. Орлейт, як і Адаєз, теж обрала арбалет, але, на відміну від Каракарки, поводилася з ним упевнено та без остраху. Вміло зарядила болт, прицілилася та влучила майже у центр мішені. Потім перезарядила, намірялася довше, та все ж поцілила у центр. У ту саму точку, куди вже влучили ми з Єрмін. Отримала свою порцію оплесків та з шанобливим поклоном вступила місце Бояні.
Всупереч очікуванням, які, я була певна, склалися у більшості присутніх, принцеса Аноліса для свого виступу обрала бойовий спис. Я кілька разів бачила, як наші місцеві воїни влаштовували змагання з метання цієї зброї, або жартівливі турніри, на яких, сидячи на конях, скакали на зустріч один одному і намагалися вибити супротивника з сідла. Вочевидь, Бояна не збиралася робити нічого зі згаданого мною. Дівчина, одягнена у справжній обладунок, лише підлаштований для жіночої фігури, пішою вийшла на середину галявини, поштиво вклонилася королівській сім’ї та почала свою виставу.
Виступ Бояни, як і той, що вона продемонструвала під час конкурсу умінь, був схожий на танок, але якщо допіру вона й справді танцювала, то тепер її рухи були смертельно небезпечними. І лише плавність та пластичність нагадували про танок. Металеве вістря, прикріплене до ратища, з блискавичною швидкістю описувало оберти то над головою войовниці, то з одного чи іншого боку. Стрімке обертання вмить змінювалося на неочікувані випади, щоби потому знову перетекти у жонглювання. Бояна закидала спис собі за спину і ловила знизу, підкидала вгору, вихором обертаючи, а після того, як ловила, знову відправляла лезо вперед, до шиї уявного супротивника.
Я й раніше поважала силу та сміливість Бояни показати всьому світові своє справжнє єство войовниці, а от після цього виступу впевнилася, що й більшість присутніх теж відкинули своє зневажливе ставлення до принцеси Аноліса. Адже саме захоплення світилося в очах придворних, що були на галявині. Особливо це було помітно в очах Вальгарда, що стояв поруч мене. Отож і наш поборник традиційності теж не зміг залишитися байдужим до справжньої майстерності, хоч і не притаманної жіночій статі. Ця думка змусила мене усміхатися.
Та усмішки моєї стало не надовго. Лише до тої миті, як розпорядник Свейн вийшов до центру галявини та почав:
- Оскільки наша люба принцеса Барсового високогір’я отримала поранення і виступати не зможе, то я запрошую продемонструвати своє вміння володіти зброєю…
- Чекайте! – раптом пролунало дзвінко з-за наших спин.
Ми розступилися, аби пропустити наперед Соллі. Зблідла, але рішуча, принцеса вийшла на галявину і вклонилася королівській родині.
- Ваша Величносте Фроуде, Ваша Величносте Лінетто, Ваша Високосте Харальде. З вашого дозволу я б хотіла все ж взяти участь у цьому змаганні.
- Чи добре ви почуваєтеся, дитя? – нахилилася вперед королева.
- Не настільки, як би мені того хотілося, але я цілком здатна показати своє вміння і не втратити при цьому свідомість.
- Ми не заперечуємо, - подав зрештою голос Фроуд.
Соллі ще раз вклонилася й озирнулася в пошуках одного зі своїх охоронців, який подав дівчині… Що б ви думали? Справжнісіньку бойову сокиру! Лезо у формі півмісяця довжиною у півтори долоні на довгому держаку робило розмашисті удари по опудалу в обладунках неймовірно ефективними. Кількома ударами Соллі розбила вщент захисні листи металу, а далі порубала на друзки дерев’яний манекен. І все це – однією правою рукою! Ліву, пробиту стрілою Єрмін, міцно примотали до тіла, аби по-новому не травмувати.
Виступ принцеси був коротким, але вкрай видовищним. Коли Соллі зупинилася, на чолі її виблискували, немов дорогоцінні камені, крапельки поту. Проте вона видавалася зовсім не стомленою і вкрай задоволеною. Отримала свою заслужену похвалу від королеви та була підхоплена цілителями, які знову потягли її до палацу. Тож про завершення змагань і власну перемогу Соллі дізналася від свого провожатого.
Остання учасниця змагань – Нацумі теж здивувала. Як вибором зброї, бо у неї був батіг, так і майстерністю, з якою вона захоплювала різні предмети, завбачливо розкидані по периметру галявини. За тим сталися неймовірні фігури, які виписував кінчик батога на втоптаній землі. Насамкінець Мурена зробила хитрий змах рукою і захопила у міцний захват одного зі своїх людей. Було видно, що хоч захват і міцний, проте шкоди чоловікові не завдав. Принцеса ж підтягла його до себе і випустила з обіймів батога. А далі черговим змахом скинула капелюха з його голови, не зачепивши й волосини. Майстерність Нацумі теж вражала!
Як, виявляється, серед нас багато талантів!
Отож за результатами, як я вже сказала, переможницею стала Соллі, а я, Бояна, Ейка та Нацумі були відзначені королевою, як такі, що не осоромили честь своїх королівств. Решті принцес подякували вже принц Харальд зі своїм батьком.
Про Єрмін навіть не згадали, та й після сьогоднішнього змагання ми більше її не бачили.