Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Обери мене, Тетяна Овчіннікова 📚 - Українською

Тетяна Овчіннікова - Обери мене, Тетяна Овчіннікова

250
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Обери мене" автора Тетяна Овчіннікова. Жанр книги: Фентезі.
Книга «Обери мене, Тетяна Овчіннікова» була написана автором - Тетяна Овчіннікова. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Обери мене, Тетяна Овчіннікова" в соціальних мережах: 
Моє життя було безтурботним, допоки у далекому королівстві, Лісовому Котячому краї, не надумали провести відбір наречених для принца. І хоч я не стану переможницею, бо у себе б лад дати зі спадкоємцями, проте участь узяти повинна. І поводитися пристойно. І вигідні знайомства завести. І ні в якому разі не зганьбити честь своїх Орлиних земель перед представниками інших королівств. Коли вирушала, то не мала жодних світлих сподівань. Але моя подорож виявилася зовсім не такою, як я очікувала. Я знайшла у чужому краї й друзів, і чоловіка, який змушує серце битися швидше. Двох чоловіків насправді, які не мають жодного стосунку до винуватця відбору. Тож тепер не мене, а я маю обирати того єдиного, з ким ладна провести все своє життя.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
Пролог

«Алія-Ахсана, принцеса Орлиних земель, неквапливо поверталася з верхової прогулянки, точно впевнена, що до званого обіду у неї в запасі ще багато часу. Її горда постава немов говорила про прекрасне вміння триматися в дамському сідлі, костюм для верхової їзди виглядав свіжим, немов щойно одягнений, на ньому не з'явилося жодної плямочки чи складочки. Волосся принцеси було заплетене в акуратну зачіску, жодне пасмо не вибилося за час прогулянки, кокетливий капелюшок ні на міліметр не зрушився зі свого місця. Дівчина під'їхала до стайні, неквапливо спішилася і граціозним кроком попрямувала через сад до парадного входу в палац...»
Саме так повинен був починатися роман про життя принцеси Лії. Про мене.
Аж ніяк! Все вище вказане не мало до мене ні найменшого стосунку. Про неквапливість я, звичайно ж, чула, але мій непосидючий характер не терпів навіть згадки про повільність, внаслідок чого ні про яку граціозність в моїх рухах не було й мови. Принаймні, коли я була надана сама собі, як ось на верховій прогулянці. Звісно визначеного часу на прогулянку мені не вистачило, тому що, замість милування пейзажами, я вважала за краще провести час за подоланням перешкод і швидкими перегонами. І, насолоджуючись, втратила рахунок часу. Тому я мчала, як очманіла, забувши про горду поставу, а, навпаки, схилившись якомога нижче до шиї мого Агата. Сиділа я на коні в чоловічому сідлі, хоча, справедливості заради варто зауважити, що і в дамському триматися я була навчена. Ось тільки ненавиділа його всіма фібрами душі! Замість елегантної амазонки, на мені була надягнута вільного крою біла сорочка, перемащена пилом і забризкана соком суниці, галявина зі стиглими плодами якої трапилася мені дорогою, і якими я не відмовилася поласувати. На ногах моїх були обтічного крою чоловічі бриджі, заправлені в високі чоботи. Волосся, перед виїздом зібране в недбалий пучок, за час шаленого скакання розпатлалося, перетворившись у пташине гніздо. Як ви розумієте, капелюшок був геть відсутнім.
Звичайно, ні про який парадний вхід не могло бути й мови. Кинувши поводи конюху і дізнавшись, що у мене в запасі є ще майже пів години, я рвонула до дверей для слуг, дорогою роззуваючись і послаблюючи шнурівки на бриджах і сорочці. Вірна служниця і компаньйонка, а насправді найближча подруга Зорія вже чекала мене коло підготовленої ванни, куди я плюхнулася, ледь увірвавшись і скинувши брудний одяг.
Дівчина намилювала мені голову, а сама тим часом бурчала:
- Ну як можна бути такою безвідповідальною? Тобі ж уже майже двадцять!
Я знизала плечима. І що з того? Коли потрібно, я вмію поводитися як того вимагає обстава. Ось і на обіді, на якому будуть присутні якісь важливі гості, буду зображати з себе виховану леді. Але бути такою постійно? Ото вже ні, нізащо!
- Ти ж принцеса! А можливо, й майбутня королева! – продовжувала Зорія.
- Не дай Свята Іскра! - вигукнула я. І мої побоювання були цілком обґрунтованими, тому що поки я була єдиною дитиною у своїх батьків. Я – одна з близнят, але моя сестра не вижила при пологах, а мама дуже сильно постраждала, народжуючи двох дітей. Дуже довго лікарі й знахарі забороняли їй ще народжувати, а коли все ж вирішили, що вона вже видужала, і дали дозвіл, матінка не змогла виносити жодної дитини. І знову заборони, нові спроби, низка поважних лікарів, нові розчарування, майже відмова від бажання мати сина…
А потім одна служниця на кухні розповіла, як її племінниця вилікувалася в цілющому джерелі, яке б'є посеред оазису далеко в пустелі на одному з островів Боривітряних земель, які межують з Орлиними (так, всі держави, розташовані на Південних Пустищах, носять імена хижих птахів). Батьки зважилися рушити туди, а повернулися з дивовижними новинами: матінка була знову вагітна! І ось уже майже сім місяців, як в її животі росте мій (сподіваюся) братик. І майбутній король Орлиних земель! Це єдиний раз, коли термін її вагітності тривав так довго. І королева Фіданія увесь цей час відчувала себе пречудово, і це давало привід сподіватися на щасливе завершення.
Ця ситуація й спровокувала мої манери: батько, який не отримав свого часу сина, вирішив навчити мене всього, що повинен знати та вміти хлопчик, майбутній король, щоб, коли прийде час мені вибрати принца-консорта, я не опинилася на місці його блідої тіні, не допустила, щоб законна влада перейшла в чужі руки, які не мають стосунку до панівної сім'ї. Звичайно ж, ідеальним варіантом міг стати поділ обов'язків в управлінні державою, і я всією душею прагнула до такого результату, але не виключала й інші можливості. Хоча ніхто до досягнення мною двадцятип'ятиріччя не збирався нав'язувати мені тенета шлюбу, думати про це і розглядати варіанти мені все ж доводилося.
Відкинувши непотрібні думки, я звернулася до Зорії, яка вже закінчувала моє обмивання:
- Не знаєш, хто до нас завітав?
- Знаю, - кивнула подруга, ретельно висушуючи моє волосся. Звичайно ж, з усім своїм туалетом я могла впоратися і сама, але з її допомогою виходило набагато швидше й охайніше.
- І?
- Посли з Лісового Котячого краю.
- Далеченько ж їх занесло! - присвиснула я. – Чого їм треба?
- А ось цього мені не повідомили, - хмикнула Зорія. - Але просили передати, щоб ти обов'язково з’явилася на обіді.
Я сердито кивнула і пірнула в підставлену компаньйонкою сукню з ніжного салатового шовку, який приємно охолоджував шкіру і не сковував рухів. Яка благодать, що в наших землях через жаркий клімат не заведено носити купу нижніх спідниць, або ж знаряддя для тортур – корсет! Я чула, що в Північному Поліссі, в тому ж Лісовому Котячому або ж Вовчому краї жінці заборонено з'являтися в суспільстві без корсета або у сукні просторого крою, не кажучи вже про таку, що підкреслювала стегна, яка, власне, і була зараз на мені. Про бриджі можна і не згадувати! Хоча і наше суспільство не шанує дівчат, які захоплюються чоловічим одягом, але поблажливо ставиться до порушниць засад, подібних до мене.
Поки Зорія поралася з моїм смоляним волоссям, я займалася макіяжем: підвела сурмою свої великі чорні очі, торкнулася тушшю вій, пощипала себе за щоки, викликаючи рум'янець, нанесла на губи трохи перцевої пасти, яка зробить мої уста припухлими й соковитими. Яке щастя, що я вже досягла повноліття, тож тепер мені дозволено користуватися косметикою. Це єдина жіноча штучка, інтерес до якої я маю. Ні рукоділля, ні музика, ні що б то не було подібне мене не цікавить.
Коли ми закінчили з моїм образом, до початку обіду залишалося цілих п'ять хвилин, тому я ковзнула в оксамитові туфельки на тон темнішого від сукні кольору і неквапливо пішла в бік обідньої зали. Завбачлива Зорія рушила слідом, відстаючи на пів кроку, як того й вимагав етикет. На людях ми ніколи не афішували свої дружні стосунки, для всіх лишаючись принцесою і її компаньйонкою. Зорія не мала високого походження, потрапила до палацу вона зовсім випадково: її батько затулив від стріли мого під час одного з його військових походів, за що заслужив подяку короля Аласкара і запрошення до палацу. Тут Назар проявив себе як талановитий стратег і вже дослужився до начальника особистої Гвардії короля. Я ж, бувши в той момент навіженим восьмирічним дівчиськом, раптом виявила у себе в палаці незнайому, але безстрашну дівчинку, яка не кланялася мені, а дала гідну відсіч. Тож не дивно, що мені захотілося, щоб ця дівчинка була поруч зі мною постійно. Таким чином Зорія отримала таку ж ґрунтовну освіту, що і я, навчилася відмінно володіти мечем, але, в той час, як я осягала мистецтво метання ножів, подруга віддала перевагу лукові, стріляти з якого навчилася теж досконало. З роками моя компаньйонка не залишила ці заняття, але все ж стала більш жіночною, я ж в душі так і залишилася шибеником. Але, як це не дивно, ми врівноважували та доповнювали одна одну.
Супроводивши мене до обідньої зали, Зорія всередину не зайшла, оскільки обід допускав присутність лише членів королівської сім'ї. Ненавиджу ці умовності, але, коли в замку присутні посли іноземної держави, краще мовчати. Як часто говорить мій батько: «якщо є можливість уникнути конфлікту, то нема чого вступати в бій» (хоча в бій таточко вступав ду-уже часто).
- Її Високість, принцеса Алія-Ахсана!
Я пройшла в широкий зал, чинно кивнула у відповідь на низькі поклони, які мені відважили обидва посли, і зайняла своє місце за столом. Ледве я це зробила, як дворецький знову оголосив:
- Його Величність, король Аласкар! Її Величність, королева Фіданія!
Отакої, татко дозволив матінці бути присутньою на обіді! Щось неймовірне, бо він оберігав свою вагітну дружину, як зіницю ока, і не дозволяв зайвий раз виходити зі своїх покоїв і прилеглого саду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обери мене, Тетяна Овчіннікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"