Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

зміцнили способи використання ринку. Ми всі стали купцями.

— Навіть ви, Владико? — спитала Люзієл.

— Провокуєш мене на гнів, — відповів він. — Ти в цьому спеціалістка, чи не так?

— Владико? — Голос Люзієл був спокійним, але надто контрольованим.

— Спеціалістам не можна довіряти, — промовив Лето. — Спеціалісти — майстри виняткових справ, експерти у вузьких сферах.

— Ми сподіваємося стати архітекторами кращого майбутнього, — сказала Антеак.

— Кращого за що? — спитав Лето.

Люзієл ще на часточку кроку непомітно наблизилася до Лето.

— Ми сподіваємося встановити наші стандарти згідно з вашим присудом, Владико, — промовила Антеак.

— Але тоді б ви стали архітекторками. Чи спорудили б вищі стіни? Ніколи не забувайте, Сестри, що я вас знаю. Ви чудові постачальниці пов’язок на очі.

— Життя не стоїть на місці, Владико, — сказала Антеак.

— Справді? І Всесвіт теж.

Люзієл знову ледь наблизилася, ігноруючи зосереджений погляд Монео.

Лето відчув якийсь запах і заледве не розсміявся.

«Есенція прянощів!»

Вони принесли есенцію прянощів. Звичайно, знали старі історії про піщаних червів і есенцію прянощів. Її ховала Люзієл. Вважала есенцію специфічною отрутою, що мала подіяти на піщаних червів. Це очевидно. У цьому записи Бене Ґессерит і Усна історія сходилися. Есенція руйнувала черва, прискорюючи його розпад і (можливе) виникнення внаслідок цього піщаної форелі, що творитиме нових піщаних червів, і знову по колу…

— Є ще одна зміна, про яку вам слід знати, — сказав Лето. — Я ще не став піщаним червом, не повністю. Думайте про мене як про щось ближче до колонії організмів зі сенсорними змінами.

Ліва рука Люзієл майже непомітно пересунулася до складки її сукні. Монео помітив це й глянув на Лето, чекаючи розпоряджень, однак Лето лише відповів поглядом на схований під каптуром зблиск очей Люзієл.

— Була колись манія пахощів, — промовив Лето.

Рука Люзієл завагалася.

— Парфуми й есенції, — продовжив він. — Пам’ятаю їх усі, включно з культом відсутності запаху. Люди збризкували спреями свої пахви та промежину, маскуючи природні запахи. Ви знали це? Звичайно, знали!

Антеак спрямувала погляд на Люзієл.

Жодна з них не сміла заговорити.

— Люди інстинктивно знали, що феромони їх зраджують, — сказав Лето.

Жінки стояли нерухомо. Вони його почули. Превелебні Матері, як ніхто інший, були підготовлені до розуміння його прихованого послання.

— Ви хотіли б видобути з мене багатство моїх пам’ятей, — промовив Лето зі звинуваченням у голосі.

— Ми заздрісні, Владико, — зізналася Люзієл.

— Ви неправильно зрозуміли історію есенції прянощів, — сказав Лето. — Піщані форелі відчувають її лише як воду.

— Це було випробування, Владико, — промовила Антеак. — Усього лише.

— Ви хотіли випробувати мене?

— Винувать у цьому нашу цікавість, Владико, — сказала Антеак.

— Я теж цікавий. Покладіть свою есенцію на виступі поруч із Монео. Я забираю її.

Повільно, врівноваженістю рухів показуючи відсутність ворожих намірів, Люзієл потяглася під сукню і вийняла флакончик, наповнений синьою променистою речовиною. Делікатно поклала його на виступ. Жодним знаком не показала бажання утнути щось відчайдушне.

— Дійсно Правдомовиця, — промовив Лето.

Вона віддячила йому легенькою гримаскою, що могла бути посмішкою, а тоді відступила в бік Антеак.

— Звідки у вас ця есенція? — спитав Лето.

— Ми купили її у контрабандистів, — відповіла Антеак.

— Контрабандистів немає вже майже двадцять п’ять століть.

— Хто дарма не витрачає, тому завжди вистачає, — сказала Антеак.

— Розумію. А зараз ви повинні наново оцінити свою думку про власну терплячість, правда?

— Ми спостерігали за еволюцією вашого тіла, Владико, — промовила Антеак. — Ми думали…

Вона дозволила собі злегка знизати плечима. Саме настільки, щоб цей жест годився для Сестри, а разом з тим не зостався непоміченим. У відповідь Лето надув губи.

— Я не можу знизати плечима, — сказав він.

— Ви нас покараєте? — спитала Люзієл.

— За те, що ви мене потішили?

Люзієл глянула на флакончик.

— Я обіцяв винагородити вас, — промовив Лето. — Зроблю це.

— Ми воліли б охороняти вас нашою єдністю, Владико, — сказала Антеак.

— Не шукай надмірної винагороди, — відповів він.

Антеак кивнула.

— Ви ведете справи з іксіанами, Владико. Ми маємо підстави вважати, що вони можуть зважитися на авантюру проти вас.

— Я боюся їх не більше, ніж вас.

— Ви, мабуть, чули, що роблять іксіани, — втрутилася Люзієл.

— Час від часу Монео приносить мені копії листування між особами та групами в моїй Імперії. Я чув багато історій.

— Йдеться про нову Гидь, Владико! — сказала Антеак.

— Думаєте, що іксіани зуміють створити штучний інтелект? — спитав він. — З такою свідомістю, як ваша?

— Ми боїмося цього, Владико, — промовила Антеак.

— Хочете змусити мене вірити, що дух Батлеріанського Джигаду вцілів у Сестринстві?

— Ми не довіряємо невідомому, що може постати із вигадливої технології, — відповіла Антеак.

Люзієл схилилася в його бік.

— Іксіани вихваляються, що їхня машина долатиме час так само, як це робите ви, Владико.

— А Гільдія запевняє, що довкола іксіан панує часохаос, — глузував Лето. — Чи ж ми маємо боятися всякого творіння?

Антеак випросталася, напружилася.

— Я відвертий з вами обома, — сказав Лето. — Я визнаю ваші здібності. Невже ви не визнаєте моїх?

Люзієл коротко кивнула йому.

— Тлейлакс та Ікс укладають союз із Гільдією та добиваються нашої співпраці.

— А ви дуже боїтеся Ікса?

— Ми боїмося всього, чого не контролюємо, — відповіла Антеак.

— І ви не контролюєте мене.

— Без вас люди потребували б нас! — сказала Антеак.

— Нарешті правда! — промовив Лето. — Приходите до мене як до свого оракула й просите, щоб я розвіяв ваші побоювання.

Голос Антеак був крижано-контрольованим.

— Ікс створить машинний мозок?

— Мозок? Звичайно, ні!

Люзієл наче розслабилася, проте Антеак зоставалася непорушною. Оракул її не вдовольнив.

«Чого дурість повторюється з такою монотонною точністю?» — питав себе Лето. Його пам’яті пропонували незліченні сцени, схожі на цю, — печери, жерці та жриці в полоні священного екстазу, урочисті голоси віщунів, які доносять небезпечні пророцтва крізь дим святих наркотиків.

Глянув униз, на переливчастий флакончик на виступі біля Монео. Якою була вартість цієї речі? Величезною. Це есенція. Концентрат концентрованого багатства.

— Ви вже заплатили за оракул, — сказав він. — Мене тішить, що можу віддячити вам повною