Олександр Павлович Бердник - Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник

— Ось. Два кілометри і двісті метрів на північ.

— Але, як ви гадаєте, там що-небудь збереглося? — обережно запитав Аеровел.

— Напевне, — відповів Джон-Ей. — Всі основні приміщення Інституту були під землею. Повна ізоляція від зовнішнього впливу…

Найстаріший вчений повернувся до Бералі.

— Прошу закінчити розкопки за два дні. З максимальною обережністю…

…Група працівників Інституту Воскрешень, очолювана Аеровелом, Ліахім, Джон-Ей, Іскорка та Світозар з Нені, повільно спускалися по широких матово-зелених сходах у підземелля древнього Інституту Анабіозу. В електропроводи, що збереглися, був пущений струм, довгий коридор освітлювався.

Група вступила в приміщення з низькими овальними склепіннями. Вздовж стін були встановлені своєрідні масивні резервуари, прикриті матовими плитами. Біля кожної установки виднілася апаратура явно радіотехнічного характеру.

— Магнітний запис, — обізвався Джон-Ей і включив перший зліва магнітофон.

Почулися слова, сказані мовою, яку розуміли тільки Джон-Ей, Аеровел, Ліахім та Іскорка.

— Воскресити в тридцятому році двадцять п’ятого сторіччя. Синєгор. Тридцяти років.

Джон-Ей, хвилюючись, включив ще одну установку, потім іншу. І от всі побачили, як Людина Минулого поблідла і захиталась. З динаміка магнітофона пливли спокійні слова:

— Маріанна. Двадцяти трьох років. У стані штучної клінічної смерті. Воскресити після повернення першої позагалактичної експедиції у Велику Магелланову Хмару. Час вильоту — дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Керівник експедиції — Георгій. Експеримент проводиться згідно з бажанням самої піддослідної…

— Так ось чому ви розшукували цей Інститут, — тихо промовив Джон-Ей. — Але звідки ви взнали про Маріанну, про те, що вона тут?.. Адже я теж не знав цього…

— Маріанна — ваша кохана? — неприродно жваво перебила Іскорка. Аеровел засміявся, пильно дивлячись на дівчину, яка почервоніла по самі вуха. Джон-Ей кинув на Іскорку уважний і дружній погляд.

— Ні, — відповів він. — Це наречена Георгія…

— Я дізнався про це, — перебив Аеровел, — з матеріалів Світового Фонду, і ви розумієте, що я не міг залишити все так. Ось хто натрапив на ці матеріали, — показав він на Світозара.

Джон-Ей гаряче стиснув хлопцю руку. Той почервонів від похвали, зніяковів. Джон-Ей тривожно повернувся до Аеровела.

— Що ж ви думаєте зробити з нею?..

— Воскресити!

— А потім?

— Ви почуєте про це на засіданні Космічної Ради…

По знаку найстарішого вченого резервуар був відкритий. Всі побачили в його глибині за прозорим накриттям молоду вродливу жінку. Довгі вії відкидали на бліді щоки скорботні тіні, ще більше підкреслюючи красу лиця.

— Це вона, — прошепотів Джон-Ей. Він раптово і несподівано для інших заплакав сльозами радості і щастя.

Маріанна через десять тисяч років поверталась до життя в новий казковий світ…

Розповідь Аеровела про подолання простору без апаратів так вразила Джон-Ея, що він не витримав і попросив Іскорку продемонструвати це. Дівчина перемовилася з Ліахімом. Інститут Галактичних Експедицій дав дозвіл.

…Перед світанком вони вилетіли на гравільоті до космодрому. Теплий вітер віяв прямо в обличчя. Невисоко над горизонтом сяяв туманний Місяць. Джон-Ей поглянув на нього і зрозумів, що супутник Землі тепер не такий, як був колись. Що з ним сталося? Не видно відомих звичних плям. Навколо диска з’явилася туманна корона…

— Іскорко! — озвався вражений Джон-Ей. — Поясніть мені, що це значить?..

Іскорка засміялася. Вона зрозуміла його.

— Зараз ви про все узнаєте. Кілька хвилин терпіння…

На космодромі їх чекали. Гравільот приземлився в сліпучо освітленому колі.

Іскорка взяла Джон-Ея за руку і потягла до якогось отвору.

Вони зайшли в сферичну кабіну з маленьким круглим матовим екраном і мініатюрним пультом, сіли в глибокі крісла з прозорого, майже невидимого матеріалу.

На екрані Джон-Ей побачив диск Місяця. Він був далекий, як і тисячоліття тому. Здавалося неймовірним те, що мало статися.

Іскорка гордо поклала руку на пульт.

— Можна? — Блиснула вона очима.

Джон-Ей мовчки хитнув головою, не зводячи погляду з Місяця. Він, мов у сні, чув голос дівчини, який говорив:

— Спеціальні локатори фокусують напрям, визначають відстань з точністю до міліметра. Тепер в конденсаторах накопичується необхідна енергія, щоб створити антиподе. Потужні потоки квантів ізолюють цю лінію, не допускають, щоб якийсь мікрометеор ліквідував смугу антипростору… Увага! Включаю установку! Простір зникає!

Колихнулося небо, диск Місяця в якусь нікчемну долю секунди виріс до неймовірних розмірів і зник. За ілюмінаторами видно було синє небо, хмарки і віти зелених пальм, які злегка колихалися.

Джон-Ей вражено поглянув на Іскорку.

— Чому надворі день? Де ми?..

— На Місяці! — засміялася дівчина. — Не дивуйтеся, виходьте і переконуйтесь.

Джон-Ей, зачудований, безмовний, ступив у відкритий люк надвір. Навколо розстилалися ряди плодових дерев, апарат стояв на невеликій площі. Недалеко височіли антени і якісь енергетичні споруди. Високо в небі сяяло сонце, трохи нижче видно було туманний серп Землі.

— Місяць, — прошепотів Джон-Ей. — Це чари… Значить, ви заселили його, створили атмосферу…

— Так, — підтвердила дівчина. — Місяць тепер — курорт, край для відпочинку… Але це не поодиноке явище. Кілька пустельних раніше планет перетворено на заселені центри. Для сучасної науки це не важко…

Джон-Ей глибоко вдихнув запашне повітря Місяця і гордо поглянув навколо. Це була гордість за людство, за його велич і геній, який не знає перепон. Прогрес йде кроками титанів, темпи його все прискорюються, і хто знає, чи так далеко Земля від того рівня, якого досягли представники далекого світу в чужих галактиках…

Іскорка торкнула його за руку, лагідно посміхнулась.

— Пора! Апарат потрібний для практичних потреб. Вернемось на Землю…

Джон-Ей вдячно схопив її руку, потиснув, заглянув у очі, які випромінювали ніжність і любов.

— Дівчино, мріє моя! Це неймовірно! Це титанічно!..

Іскорка мовчки дивилася на Джон-Ея і з радістю бачила, що