Валерія Володимирівна Полтавець - Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

у Постанові від 30 липня 1969 року "Про судовий вирок", де зазначено, що перелік обтяжуючих обставин є вичерпним, а пом’якшуючих — відкритим, суди могли враховувати як пом’якшуючі обставини при призначенні покарання й інші, безпосередньо в кримінальному законі не передбачені. Перелік обтяжуючих обставин був вичерпним і ні за яких умов розширенню не підлягав. Незважаючи на це на практиці нерідко враховувалися й інші обтяжуючі обставини, не передбачені в кримінальному законі: невизнання обвинуваченим своєї вини; відмова давати правдиві свідчення; відсутність щирого каяття у вчиненні злочину тощо[351].

У теорії кримінального права також не було однозначного вирішення цього питання. Так, І.І. Карпець та Н.Ф. Кузнецова стверджували, що перелік обтяжуючих обставин не є вичерпним і що суд має право враховувати й інші обтяжуючі обставини при призначенні покарання і мотивувати ними посилення покарання у вироку[352], аргументуючи де тим, що визнання в КК переліку обтяжуючих обставин вичерпним не узгоджується з необхідністю всебічного врахування особи винного при призначенні покарання. У зв’язку з. цим деякі інші науковці вважали, що обставини, які обтяжують покарання, але не входять до переліку обтяжуючих, передбаченого у певній статті кримінального закону, мажуть ураховуватися при призначенні покарання в тих випадках, коли останні характеризують підвищений ступінь суспільної небезпечності особи винного[353].

Інші вчені, погоджуючись з тим, що наведений у законі перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає, вважали за необхідне розширити його[354]. Так, Ю.Б. Мельникова, підтримуючи ідо позицію, ще у 1960 роках зазначала, що, оскільки істотне значення для характеристики особи підсудного мають й інші обтяжуючі обставини, не передбачені у КК РРФСР, то перелік таких обставин варто розширити, залишивши його при цьому вичерпним[355].

Аналіз розвитку кримінального законодавства України дозволяє говорити про те, що подібні розбіжності точок зору в питанні про обсяг переліку обтяжуючих обставин були зумовлені відсутністю законодавчої регламентації цього питання безпосередньо в нормах кримінального закону. Кримінальний кодекс України 2001 року кардинально вирішив цю проблему, указавши в ч. 3 ст. 67 КК на те, що "при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першої цієї статті".

Незважаючи на однозначне визначення в кримінальному законодавстві вичерпного переліку обтяжуючих обставин, у судовій практиці бувають випадки врахування як обтяжуючих інших обставин, не передбачених у ч. 1 ст. 67 KK.

Так, вироком суду К. засуджено за ч. 1 ст. 271 КК України на два роки обмеження волі. Цим же вироком ухвалено стягнути з К. на користь О. на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

К. визнано винним у тому, що він, будучи виконавчим директором підприємства, порушив вимоги законодавства про охорону праці, не забезпечив дотримання правил техніки безпеки (ст. 20 Закону № 2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 року "Про охорону пращ"), унаслідок чого О. під час роботи на фрезерному верстаті отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вирок щодо К. було змінено у зв’язку з тим, що, вирішуючи питання про міру покарання, суд не дотримав вимог п. З ч. 1 ст. 65 КК України щодо врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного й обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання. Як видно з вироку, К. було обрано максимальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 271 КК України. Своє рішення суд умотивував тим, що засуджений не визнав своєї вини у вчиненому, не покаявся, негативно характеризується за місцем роботи, раніше скоїв злочин.

Проте відповідно до чинного законодавства (ст. 67 КК) такі обставини, як невизнання особою вини у вчиненні злочину й те, що вона в ньому не покаялася, не можуть розглядатися як такі, що обтяжують покарання.

Крім того, судом не було враховано деякі обставини, що пом’якшують покарання. У зв’язку з цим вирок змінено, міру покарання пом’якшено до двох років виправних робіт з відрахуванням у доход держави 20 % заробітної платні[356].

Аналіз вивчених кримінальних справ, що знаходилися на розгляді у Верховному Суді України та судів Луганської області свідчить, що суди, призначаючи покарання, також необґрунтовано враховують як обставини, що обтяжують покарання, такі: притягнення раніше до кримінальної відповідальності, переховування від слідства, відмову давати показання, вчинення злочину у період відстрочення виконання попереднього вироку тощо (див. табл. 3). Така практика не відповідає вимогам норм чинного кримінального законодавства, тому вироки підлягають зміні або скасуванню.

Таблиця 3

Призначення покарання з урахуванням обставин, які обтяжують покарання

Проте, на нашу думку, ці обставини,