Валерія Володимирівна Полтавець - Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

так чи інакше відносяться до оцінки ознак, що характеризують суспільну небезпечність вчиненого злочину або особи винного, або одночасно і до злочину, і до особи. Саме це визначає їх правову природу як обставин, що зумовлюють певну суворість покарання за конкретний вчинений злочин конкретній особі, і тому повинно бути покладено критерієм поділу цих обставин на три групи: 1) обставини, які характеризують діяння; 2) обставини, які характеризують особу винного; 3) обставини, які характеризують одночасно діяння і особу винного.

Так, аналізуючи ст. 66 КК України, до першої групи слід відносити такі пом’якшуючі обставини: з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочинів; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

До другої групи — вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим кодексом.

Третю групу складають: вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності.

Оскільки перелік пом’якшуючих обставин, наведений У ч. 1 ст. 66 КК України, не є вичерпним, то суд може враховувати не тільки зазначені в ньому, але й інші пом’якшуючі обставини, що в законі прямо не передбачені (ч. 2 ст. 66 КК). Аналіз судової практики свідчить, що найчастіше як пом’якшуючі обставини враховуються такі: відсутність судимостей, позитивна трудова діяльність винної особи, її позитивна характеристика, молодий і похилий вік, наявність на утриманні винного малолітніх дітей, стан здоров’я його самого чи його родичів, які перебувають на його утриманні, незначна вартість викраденого тощо. Проте, незважаючи на вимогу п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання” щодо обов’язкового вмотивування визнання судом пом’якшуючими обставинами таких, що не зазначені в ст. 66 КК[350], у більшості вивчених вироків цього вмотивування немає.

Дослідивши практику призначення покарання, неважко помітити, що в деяких випадках суди не враховують як пом’якшуючі навіть такі обставини, які прямо зазначені в ст. 66 КК України. Так, узагальнення судової практики Верховного Суду України та судів Луганської області свідчить, що судді часто не враховують такі обставини, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину (2,7 %); позитивна характеристика винної особи (2,7 %); неправомірні дії потерпілого (1,81 %); добровільне відшкодування завданого збитку (1 %); учинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (1 %) та інші (див. таб. 1). Оскільки врахування обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, має обов’язкове значення для правильного вирішення питання щодо призначення винній особі покарання, вироки, у яких такі обставини не встановлені й (або) не враховані, підлягають зміні або скасуванню судами вищої інстанції.

Таблиця 1

Призначення покарання з урахуванням пом’якшуючих обставин

Обставини, що обтяжують покарання, можуть бути також класифіковані, як і пом’якшуючі обставини, на три групи.

До групи обставин, які характеризують діяння, слід віднести: тяжкі наслідки, завдані злочином; вчинення злочину загальнонебезпечним способом.

Обставинами, які характеризують особу злочинця, є вчинення злочину повторно та рецидив злочинів; вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

До обставин, які характеризують одночасно діяння і особу винного, відносяться: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28); вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку; вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; вчинення злочину з особливою жорстокістю; вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного ставу, інших надзвичайних подій.

Наведена класифікація, як уявляється, допомагає правильно встановити значення певної обставини, що обтяжують покарання, її роль в індивідуалізації покарання.

Аналіз вироків суду свідчить про те, що як обтяжуючі обставини суди в більшості випадків ураховують: вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння (13,63 %), вчинення злочину особою повторно (6,36 %), рецидив злочинів (1,81 %), вчинення злочину з особливою жорстокістю (1,81 %). Водночас суди, порушуючи вимоги ст, 65, 67 КК України, при призначенні покарання не завжди враховують обтяжуючі обставини, коли вони наявні у вчиненому злочині. Так, суди в деяких випадках не врахували такі обтяжуючі обставини: вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння (3,63 %), вчинення злочину особою повторно (1 %), вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку (1 %), вчинення злочину щодо особи похилого віку (1 %) (див. табл. 2).

Таблиця 2

Призначення покарання з урахуванням обставин, які обтяжують покарання

Розглядаючи обтяжуючі обставини, слід зупинитися на питанні про вичерпний характер їх переліку.

До прийняття нового КК у 2001 році це питання в законі вирішувалося неоднозначно. Так, аж до 1958 року в кримінальному законодавстві перелік пом’якшуючих та обтяжуючих обставин мав орієнтовний характер, через що суд міг визнавати такими, що впливають на покарання в бік його посилення чи пом’якшення, й інші обставини справи. Основами 1958 року це положення було частково змінено: у статті, яка передбачала пом’якшуючі обставини, було зазначено, що їх перелік не був вичерпним і суд може при призначенні покарання враховувати й інші обставини, які пом’якшують покарання. Стосовно обтяжуючих обставин такого застереження не було. На основі цього, а також відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду СРСР