Марко Андрійчик - Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

цитує рядок з вірша одного з побратимів Андруховича, членів «Бу-Ба-Бу» Віктора Неборака, де описано певний тип жінки[202]. А насправді йдеться про спотворену цитату з вірша Віктора Неборака «Міський бог Ерос» — чудовий зразок зображення ейфорії в українській літературі; опублікований він був у грандіозній збірці «Літаюча голова» Неборака[203]. Свідомо невірно цитуючи свого колегу, Андрухович робить крок у бік витворення інтертекстуальної спільноти, водночас мимоволі беручи цю сітку під сумнів; спотворення пом’якшує твердість цього зв’язку, роблячи його гнучким і натякаючи на потенційну розгадку. Такий акт невірного цитування — парадоксальний. Це акт самозахисту марґінального, постколоніального суб’єкта, який одночасно підкреслює дистанцію до жорсткої цілісності колишніх культурних рамок.

Найдовший і найбільш екстраваґантний з трьох романів Андруховича, що розглядаються тут, — «Перверзія» — вирізняється найбільшою кількістю посилань на вісімдесятників. У промові, виголошеній Станіславом Перфецьким на конференції у Венеції під назвою «Посткарнавальна абсурдність світу» згадано сучасного івано-франківського поета Ярослава Довгана. Його ім’я з’являється посеред розповіді про історію України та походження її жителів:

Що поробиш? Стонадцять племен влаштувало собі довічний карнавал у наших генах.

Та й чому тільки в генах? Невже ми не віримо в інші речі, менш намацальні? В ці енерґетичні протяги між віками, в це ненастанне розсіювання аури по всьому простору?

Я звик поважати різність і непростоту. Ось тут, сьогодні, перед вами…, я змушений визнати в собі — меншою чи більшою мірою — тавра і невра, савдарата і тісамата, бастарна і вандала, андрофага і печеніга, можливо, ще когось, цигана, жида, поляка і цілком не виключено, що довгана[204].

Висловлюючи повагу до відмінностей, цей фраґмент пропонує водночас інший приклад будівництва відкритої спільноти. У тексті Андрухович дає примітку до слова «довган», інформуючи читача про те, що йдеться про плем’я, яке колись жило на теренах України, і що цей факт «доведено наукою». Таким чином, в черговий раз Андрухович робить завуальований натяк на представника вісімдесятників, а відтак вирішує зруйнувати цей зв’язок, свідомо накидаючи приміткою шар відстані. Рядок з вірша Довгана цитується і в «Перверзії» — цього разу примітка стосується першого рядка його згадуваного вірша[205]. Під кінець промови Перфецького головний герой цитує рядок з вірша, а примітка інформує читача, що відстежити, звідки взято цитату, годі[206]. Насправді, цитату запозичено з вірша Неборака, який входить до циклу (або «поетичного шоу», як назвав його Неборак) «День народження»[207]. Знову ж, зв’язок витворюється і відразу переривається.

Цитує і перекручує себе Андрухович і у власній прозі. Він посилається на власні поезію і прозу безпосередньо, а також героїв і назви інших літературних творів, написаних ним. У «Московіаді» Отто розважає, як йому краще дістатися до певного місця призначення в Москві, і пригадує фразу, яку приписують «Андруховичу»; він навіть коментує її: «Гарні рядки, чорт забирай!»[208]

Рядки узято з вірша з циклу «Листи в Україну», що служить чимось на кшталт додатку до «Московіади»; цикл був опублікований в повному обсязі — всі двадцять віршів — тільки в четвертому номері журналу «Четвер» (1993). «Перверзія» починається передмовою «Ю. А.», що включає в себе статтю «Чао, Перфецький» — некролог Станіслава Перфецького, написаний «І. Білинкевичем»; прізвище Білинкевич мав також пройдисвіт-комсомолець у «Рекреаціях», який намагався випантрувати чотирьох поетів-головних героїв, котрі приїхали на свято Воскресаючого Духу у Чортопіль. У передмові до «Перверзії» Ю. А. накидає творові ще один рівень таємничого взаємозв’язку, подаючи здогад, що він вважає, буцімто «Білинкевич» — це псевдонім[209].

За центральний, особливо цікавий приклад того, як Андрухович використовує інтертекстуальність, править прізвище Немирич. Один із чотирьох поетів у «Рекреаціях», Юрій Немирич, має те ж таки прізвище, що і Самійло Немирич, головний герой вірша Андруховича, опублікованого у його збірці «Екзотичні птахи і рослини», а ще герой новели Андруховича «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака»[210]. Посилаючись на себе і свої літературні твори, Андрухович досяг успіхів, викриваючи інтертекстуальні зв’язки, що їх він встановлює з іншими письменниками. Це відтак дає змогу надати цій діяльності почасти відносного характеру. Він передбачає бажане значення структури, що зумовлює побудову такої інтертекстуальної спільноти і разом з тим дозволяє їй залишатися відкритою для переописання. Зв’язки не конкретні, вони часто завуальовані, через що тлумачити їх можна як завгодно.

Як останній приклад багатошарового посилання «Перверзія» включає розділ, який містить промову Лізи Шейли Шалайзер на Венеціанській конференції: у ній сусідять деякі з інтертекстуальних ігор, про які я вже згадував. Говорячи про таємницю взаємин чоловіка й жінки, вона згадує якогось «Сема» Немирича.

Увесь тодійшній світ облетіла жахна історія кавалера Сема Немирича, мешканця сарматської фортеці Леополіс і предка по чоловічій лінії Перфецького, який — не Перфецький, а Немирич