Інна Роміч - Любов у спадок

— Господь винагородить вас, — Еріка приклала руку до серця й відважила служниці уклін, гарячково силкуючись пригадати, як ту звуть. — А я буду вдячний вам до кінця свого життя. Ваша краса ніщо в порівнянні з вашою неземною добротою, прекрасна Мейзрі.

Служниця навіть рота розтулила від замилування. «Не перестаратися б, — подумала Еріка, — бо вона мене зовсім не зрозуміє».

— Оце ти, красунчику, сказав, — кокетливо накручуючи солом'яне пасмо на брудний палець, промовила куховарка. — Так зі мною ще ніхто не балакав. Щиро кажучи, ти мені теж відразу припав до вподоби. Скажи-но краще, хто ти і як сюди потрапив?

— О, це дуже сумна історія, — Еріка гарячково порпалася в пам'яті, намагаючись пригадати якусь підходящу легенду. — Мене звуть Гілберт, я лицар із дуже старовинного й славетного роду. Е-е-е… нехай це вам не здасться дивним, люба леді, але я намагався зіпсувати весілля.

— Зіпсувати весілля?! — очі в дівки мало не вилізли з орбіт, так що Еріка навіть трохи налякалася за їх цілість. — Весілля хазяїнової дочки?

— О так, — сумно підтвердила Еріка. — Та лиха доля не дала мені здійснити свій задум.

— Ти хочеш сказати, що Філ добряче тріснув тебе по голові руків'ям меча й ти не зміг потрапити в замок? — нервово перепитала Мейзрі. — Але навіщо тобі треба було псувати весілля Енні Маклейн? Ти що, закоханий у неї? Врахуй, вона заручена зі своїм нареченим ще з колиски!

Служниця підозріливо втупилася в лжелицаря, її щоки зарожевіли.

— Ні, звісно ні, — з пафосом прорекла Еріка, стаючи в гордовиту позу. — Я не закоханий у неї. Я лише хотів допомогти… своєму другові.

— Другові? — голосно перепитала Мейзрй, яка на мить забула й про сплячого Робіна.

— Тихше! Звичайно, другові. Мій друг давно закоханий у Енні. Й вона в нього теж! — натхненно брехала Еріка. — Вони таємно зустрічалися… Отож, він почув, що її віддають заміж, і страшенно зажурився. Просто душу ладен був віддати, тільки б побачити Енні.

Дівка слухала, затамувати подих. Очі в неї аж скосилися від цікавості.

— А як звуть твого друга? — запитала вона.

— Його звуть… Дік Далхаузі, — з якоюсь зловтіхою промовила Еріка. Це було перше шотландське ім'я, що спало їй на думку. — Ми з ним названі брати. Не дивуйся, що шотландець і англієць можуть бути братами. Одного разу він врятував мені життя! І тоді я заприсягся допомогти йому визволити кохану з брудних лабет ненависного їй нареченого. Уночі ми прокралися до замку й напали на нього. Через непорозуміння мене вибили з сідла і я знепритомнів. Мій бідолашний друг, напевне, загинув, а я опам'ятався тут… Решта відома тобі.

Еріка схрестила руки на грудях і додала своєму обличчю виразу глибокої зажури.

— Агов, не сумуй так! — погукала її Мейзрі. — Твій друг живий, я сама чула, що всі англійці повтікали. Філ усе журився, що жодного англійчика не вбив… Ет, до чого ж гарно, — мрійливо зітхнула вона. — Страх як люблю такі історії! Ну це ж треба, а Енні ж бо, Енні! Тихіша за тиху! Ну, хто б міг подумати? Напевне, вона вагітна від твого Діка, зізнайся, га? А ти сміливий, — вона припала обличчям до ґрат, — хоча більше схожий на дівчисько. Надто вже гарненький. Немов янголятко!

Служниця засміялася, показуючи жовті зуби. Від неї густо тхнуло часником і брагою. Еріці стало зле, та вона мужньо посміхнулася, їй спало на думку, що дівка вочевидь не новачок у любовних справах, на відміну від неї… Цікаво, що їй далі робити? Вона мало не впала в сум'яття, але вчасно себе опанувала. Що ж, раз вона вирішила зображати чоловіка, мусить і це витерпіти. Сама винна. Треба якось змусити служницю відімкнути двері, а там уже видно буде! Але як?

— Мені вже однаково, — сумно сказала вона, опускаючи голову. — Для мене все скінчено. Але я вдячний долі, що вона подарувала мені зустріч із тобою.

Мейзрі завмерла з роззявленим ротом.

— Ти чого це, га? — сторожко запитала вона. — Чого це — скінчено?

— Невже ти не розумієш? — Еріка рвучко схопилася руками за пруття ґрат, і дівка мимоволі сахнулася від неї. — Мене повісять, щойно весілля скінчиться!

З очей у служниці негайно потекли великі сльози.

— Ах ти бідолашний! — заголосила вона. — Ну це ж треба такому статися! І ти ж бо ні в чому не винен!

Еріка злякалася, що вона збудить стражника своїм ревінням. Дівка очевидячки намірилася досхочу пожуритися над долею молодого лицаря.

— Ні, але це ж несправедливо! — вигукнула Мейзрі, коли перестала нарешті чмихати носом. Вона хижо втупилася в Еріку, так, що та навіть почервоніла. — Тільки я зустріла справжнього лицаря, як його відразу збираються вішати! Може, ти мене хоча б поцілуєш на прощання?

— Охоче поцілую, — придушуючи напад нудоти, вичавила з себе Еріка. — Але як? Я замкнений тут! А цілувати тебе через ґрати мені не дозволить виховання.

— О, який хитрий! — служниця грайливо взялася руками в боки. — Звичайно, я зайду всередину, а ти — ф'ють, шукай вітра в полі! А потім мене хазяїн уб'є за це, так?

— Що ти, Мейзрі, — палко заперечила Еріка. — Як ти могла подумати таке! Адже я лицар. Хіба я можу допустити, щоб прекрасна дама через мене розпрощалася з життям? Та ніколи! Хочеш, я дам слово лицарської честі, що не вчиню тобі нічого лихого? Я б із радістю відвіз тебе звідси, із цього замку, до своєї рідної домівки!