Філіп Пулман - Магічний ніж

знала, що він ніколи не торкнеться іншої людини, але хоча очі юнака на мить округлилися, Віл побачив, що насправді той майже не помітив звіра. Парубок дійсно був геть божевільним: його кучеряве руде волосся було скуйовдженим, підборіддя забризкане слиною, а білки очей, здавалося, починалися від самих зіниць.

До того ж у нього був ніж, а вони зовсім не мали зброї. Віл на декілька кроків відійшов від старого та став, напруживши усе тіло, готовий кинутися на ворога чи відскочити вбік.

Юнак підскочив ближче та хрест-навхрест замахав ножем, роблячи невеликі кроки вперед і змушуючи Віла задкувати, доки не загнав його в кут, утворений двома банями башти.

Віл побачив, що Ліра, тримаючи в руках мотузку, підкрадається до юнака ззаду, і раптом кинувся на нього — так, як він це зробив у себе вдома. Ефект був аналогічним — його супротивник від несподіванки відступив, зачепився за Ліру та впав на свинцевий дах. Усе відбулося надто швидко, щоб Віл устиг злякатися, але він таки побачив, як ніж вилітає з руки юнака та за декілька футів від нього вістрям уперед входить у свинець — це виглядало так, ніби дах був зроблений із масла. Ніж встряв по саму рукоятку й застиг так.

Юнак відразу вивернувся й потягнувся до зброї, але Віл кинувся йому на спину та схопив за волосся. Битися він навчився у школі — для цього виникало безліч нагод, адже інші діти завжди відчували, що з його матір'ю щось негаразд. І в таких сутичках він добре засвоїв просте правило: бали тобі дає не манера, в якій ти провадиш бій, а те, чи змусив ти свого ворога поступитися, тобто чи завдав ти йому більшого болю, ніж він тобі. Він також знав, що слід бути готовим зробити іншому боляче й що чимало людей на це нездатні — але він це вмів!

Отже, мистецтво бою не було для нього незнайомим предметом, але до того йому не доводилося битися з майже дорослим чоловіком, озброєним ножем, отож, слід було за будь-яку ціну не дозволяти йому знову заволодіти зброєю.

Він занурив пальці в густе вогке волосся юнака та з усієї сили смикнув за нього. Юнак мукнув та кинувся вбік, але Віл учепився в нього ще дужче, і його супротивник заревів від болю та люті. Проте він таки скочив на ноги й відразу перекинувся на спину, вдаривши Віла об парапет. Хлопець відчув, що цього для нього забагато — у нього перехопило дух, і хватка його пальців послабшала. Певна річ, юнак умить вирвався.

Віл упав на коліна в ринву та почав хапати ротом повітря, але залишатися тут не можна було, й він підтягнув ноги та спробував підвестися — однак його ліва нога проскочила в один з отворів для стоку води. Цілу жахливу секунду йому здавалося, що за ним нічого немає, і його пальці відчайдушно вп'ялися у свинець, але нічого не сталося — його нога висіла у повітрі, проте решта його тіла була в безпеці.

Хлопець втягнув ногу всередину та підвівся. Юнак же знову дістався до ножа, однак йому не вистачило часу висмикнути зброю зі свинцю — Ліра стрибнула йому на спину, дряпаючись і кусаючись, мов дика кішка. На жаль, й не вдалося схопити його за волосся, і він віджбурнув її, к мале кошеня. А коли він став на ноги, в його руці вже був ніж.

Ліра впала на бік, поруч із нею, наїжачивши шерсть а вишкіривши ікла, з'явився кіт — Пантелеймон. Віл подивився юнакові просто в обличчя й уперше розглянув його як слід. Сумнівів не могло бути — це був брат Анжеліки, у нього були лихі наміри, і вони стосувалися Віла.

І хоча в юнака, на відміну від Віла, був ніж, хлопець не збирався стати безсловесною жертвою.

Він підібрав з даху мотузку, що її впустила Ліра, та стиг обмотати її довкола лівої руки — це давало йому деякий захист від ножа. Він перемістився так, аби стати між сонцем та своїм супротивником, і той змушений був мружитися та моргати. До того ж скляна конструкція кинула юнакові в очі з десяток сонячних зайчиків, і Віл побачив, що той, осліплений, водить перед собою руками.

Тоді він, підвівши догори ліву руку, стрибнув ліворуч, подалі від ножа, та щосили буцнув по коліну юнака. Удар прийшовся саме в ціль, і ворог з гучним стогоном упав та скорчився на свинці, але за мить знову підскочив.

Віл стрибнув на нього та пустив у хід обидві руки й ноги, знов і знов б'ючи, куди влучить, та відганяючи юнака в бік скляної споруди. Якби лише вдалося наблизити його до верху драбини…

Цього разу юнак упав якось важче, і його права рука з ножем опинилася на свинці якраз під ногами Віла.

Хлопець відразу стрибнув на неї обома ногами й почув, як хруснули пальці юнака, затиснуті між дахом і рукояткою. Тоді він щільніше намотав на руку мотузку та стрибнув на кисть ще раз. Юнак завив і випустив ніж. Віл віджбурнув його ногою, і, на щастя, це йому вдалося — ніж прослизнув по свинцю та опустився у ринву саме поруч зі зливальним отвором. Мотузка в нього на руці знов ослабла, до того ж він із подивом помітив, що на свинці в нього під ногами та на його взутті невідомо звідки з'явилися великі плями крові. Тим часом юнак, похитуючись, підводився на ноги.

— Обережно! — гукнула Ліра, але Віл був насторожі.

Тієї миті, коли юнак утратив рівновагу, хлопець кинувся на нього та врізався йому в сонячне сплетіння. Юнак упав на скло, котре вмить розлетілося на сотню осколків. Стара дерев'яна рама також не витримала. Юнак ще мить висів над сходовим колодязем, відчайдушно намагаючись схопитися за одвірок, але його рука зісковзнула, і він у водоспаді скла звалився вниз.

Віл підбіг до ринви та схопив ніж. Бій скінчився: юнак, весь у порізах і синцях, знову з'явився вгорі сходів, але, побачивши над собою Віла з ножем у руках, у безсилій люті подивився на нього, повернувся та зник унизу.

— Фух, — вимовив Віл, сідаючи на свинець. — Фух.

Цієї миті він відчув різкий біль у лівій руці, кинув ніж та притиснув руку до тулуба. Намотана на руку мотузка була просочена кров'ю, а коли він стягнув її…

— Пальці! — різко видихнула Ліра. — О Віле…

Мізинець та підмізинний палець упали на дах разом із мотузкою.

Перед очима у хлопця все попливло. В