Туве Маріка Янссон - Країна Мумі-тролів. Книга друга

ласка, — попросила маленька Гемулиха. — То для мене було такою приємністю! Справді, величезною приємністю…

— А таблички?! — не поступався Гемуль.

— Може, він почепить їх навколо моїх грядок? — запропонувала Мумі-мама. — Скажімо, такого змісту: «Просимо не общипувати всього салату, а трішки залишити для інших!»

— Звичайно… Непогана думка, — розгубився Гемуль. — Доведеться вас відпустити. Але ніколи більше такого не робіть!

— Присягаємося, — чемно пообіцяли друзі.

— А ти повертайся додому! — Гемуль суворо глянув на свою двоюрідну сестру.

— Гаразд, якщо ти на мене не гніваєшся… — погодилася маленька Гемулиха. А потім, повернувшись до родини Мумі-тролів, сказала: — Дякую, що порадили, для кого мені плести! Я пришлю шкарпеточки, як тільки виплету їх. Скажіть вашу адресу…

— Достатньо написати на конверті «Долина Мумі-тролів», — порадив Мумі-тато.

Решту шляху вони долали бігцем. Через пагорб, крізь хащі бузку — просто до ґанку. Аж там спинили свій біг і зітхнули з полегшенням, бо нічого не змінилося — вони знову вдома.

Гарні поруччя ґанку з візерунчастою різьбою уціліли. Навіть соняшник красувався на подвір’ї, як і перше. На своєму звичному місці стояла бочка для дощівки. Гамак трохи полиняв від води, але нарешті він набув приємної барви. У єдиній калюжці, де тепер зможе купатися Маленька Мю, віддзеркалювалося небо.

Здавалось, ніби нічого й не трапилося, і ніколи більше жодні небезпеки їм не загрожуватимуть.

Нагадуванням про катастрофу були лише всіяні черепашками стежки у садку та оповиті вінком з червоних водоростей сходи ґанку.

Мумі-мама звела погляд на вікно вітальні.

— Любонько, ще не заходь досередини, — попросив її Тато. — А якщо хочеш таки зайти, то із заплющеними очима. Я змайструю нові меблі і докладу зусиль, щоб вони якнайменше відрізнялися від попередніх. З торочками, червоним плюшем…

— Навіщо заплющувати очі, — мужньо сказала Мама. — Мені лише дуже бракуватиме рухомої сцени… І я майже певна, що цього разу замість плюшу ми візьмемо важкий оксамит.

Увечері Мумі-троль зійшов униз, до річки, де стояв намет Нюхмумрика, щоб побажати другові на добраніч.

Нюхмумрик сидів на березі і курив люльку.

— Ти маєш усе необхідне? — поцікавився Мумі-троль.

Нюхмумрик кивнув:

— Нічого не бракує.

Мумі-троль принюхався.

— Ти змінив сорт тютюну? — запитав він. — Нагадує запах малини. Смачно?

— Ні, — відказав Нюхмумрик. — Але я курю його тільки по неділях.

— Он як? — здивувався Мумі-троль. — Сьогодні й справді неділя… Що ж, бувай! Піду я спати…

— Бувай! — відгукнувся Нюхмумрик.

Мумі-троль попростував до свого болітця з брунатною водою, біля якого росло дерево з нап’ятим для Тата гамаком. Прикраси нікуди не поділися, лежали собі на дні.

Мумі-троль заходився нишпорити в траві. Кораблика з кори він знайшов не одразу. Канатик з кормової щогли заплутався у листочку, але саме суденце не постраждало. Навіть крихітний люк над трюмом зберігся.

Мумі-троль почалапав через садок до будинку. Вечір був ніжний та прохолодний, вологі квіти духмяніли дужче, ніж будь-коли.

Мумі-мама чекала синочка на східцях.

Вона стискала щось у лапах і весело поглядала на Мумі-троля.

— Вгадай, що я маю, — мовила Мама.

— Шлюпка! — засміявся Мумі-троль.

Нічого смішного у тому, звісно, не було, просто він почувався страшенно щасливим.

ЗИМА-ЧАРІВНИЦЯ

Розділ перший

Засніжена вітальня

Небо було майже чорне, зате сніг синювато виблискував під місячним сяйвом.

Море спало під товщею криги, глибоко у землі, поміж корінняччям. Лісовим мешканцям снилася весна. Проте весною ще й не пахло, бо зима щойно встигла ледь перевалити за Новий Рік.

Саме у тому місці, де Долина починала плавно підніматися й ставати схилом гори, стояв засипаний снігом будиночок. Схожий на чудернацьку кучугуру, він був дуже самотній на вигляд. Неподалік між крижаними берегами котила свої чорні-пречорні води річка — стрімка течія не давала їй замерзнути усю зиму. На місточку не виднілося жодних слідів, та й навколо будиночка дрімали неторкані снігові замети.

Усередині хатинки було тепло. У печі в льоху тлів торф. Місяць зазирнув до вікна й освітив убрані в білі чохли меблі та загорнену в тюль кришталеву люстру під стелею. У вітальні біля величезної кахляної печі спала довгим зимовим сном родина Мумі-тролів.

Вони завжди вкладалися до сну в листопаді, а прокидалися у квітні. Так робили їхні пращури споконвіку, а мумі-тролі дуже ревно притримуються традицій. Вони, як і їхні предки в давнину, перед сном понапихали свої животики ялиновою глицею. Біля ліжок стояло наготові те, що може знадобитися навесні: лопати, сонячні окуляри, смужки плівки, прилади для вимірювання сили вітру та інші необхідні речі.

Навколо панувала тиша, сповнена спокою та очікування.

Час від часу хтось важко зітхав уві сні й тісніше загортався у ковдру.

Смужка місячного світла помандрувала від крісла— гойдалки до обіднього столу, ковзнула по латунних кульках спинки ліжка і лягла просто на мордочку Мумі-троля.

А тоді сталося те, чого ніколи не траплялося, відколи перший в роду мумі-троль заліг у зимовий сон. Малюк прокинувся і вже не зміг заснути знову. Він розглядав місяць за вікном та крижані візерунки на шибці, наслухав буркотіння печі у льоху. Сон не йшов, і це дуже його здивувало.

Урешті Мумі-троль встав і почалапав до Маминого ліжка. Обережно посмикав її за вухо, але вона не прокинулася, навпаки — солодко згорнулася калачиком.

«Якщо вже навіть Мама не прокинулася, то марна справа будити інших», — подумав Мумі-троль і почовгав далі чужим загадковим будинком. Годинники давно зупинилися, на всіх речах товстою верствою лежала пилюка. На обідньому столі у вітальні ще з осені стояла мисочка з ялиновою глицею. Угорі подзеленькувала у своєму тюлевому вбранні кришталева люстра.

Раптом Мумі-тролеві стало страшно, він немов прикипів до підлоги у теплій кімнаті, посеред місячної стежки і відчув себе неймовірно самотнім.

— Мамо! Прокинься! — загукав Мумі-троль, тягнучи з Мами ковдру. — Увесь світ запропастився!

Однак Мама не прокинулася. Її сни про літо стали, щоправда, трохи тривожними, але пробудитися вона не змогла. Мумі-троль скрутився клубочком на килимку біля її ліжка. Довга зимова ніч тривала далі.

Перед світанком сніг на даху заворушився. Він потроху зсувався униз, а потім рішуче перевалився через край і м’яко гупнув додолу. Тепер усі вікна затулило снігом, лише примарне сіре світло ледь пробивалося досередини. Вітальня набула якихось нереальних обрисів, наче опинилася глибоко під землею.

Мумі-троль довго прислухався, нашорошивши вуха, потім запалив нічника і побрів до комоду почитати Нюхмумрикового весняного листа. Лист лежав