Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Вона мовчала, але її дихання, що торкалося вуха Діаманта, було таким гарячим, що він навіть застогнав. І міцніше стиснув її руки. А потім раптом відсахнувся від неї. І вона теж трохи від нього відсунулася.

І обидва, відкинувшись на п'яти, завмерли, дивлячись один одному в очі.

— Ох, Ді, - сказала вона, — як буде жахливо, коли ти поїдеш!

— А я не поїду, — сказав він. — Нікуди. Ніколи.

Але він звичайно ж поїхав. В Південний порт він їхав в одній з карет батька, візником сидів один зі знайомих погоничів, а поруч з ним сидів Майстер Хемлок. Як правило, люди розумні поступають так, як їм радять чарівники. І, до речі, це неабияка честь, якщо чарівник сам запрошує тебе стати його учнем або помічником. Хемлок, який навчався і отримав свій посох чарівника на острові Рок, звик, щоб численні молодики стукали в двері його будинку, благаючи випробувати їх, а якщо у них виявиться хоч який-небудь магічний дар, то взяти їх в учні. Так що він навіть з деякою цікавістю поглядав на цього хлопчика, який під ввічливими манерами і веселою поведінкою явно приховував найсерйозніші сумніви в обраному шляху, а може, навіть і опір чиїйсь чужій волі. Втім, це була ідея його батька, який вважав, що хлопчик так обдарований, що йому просто необхідно вчитися у справжнього чарівника. Це було не так вже й незвично серед багатих людей, але ще частіше зустрічалося серед людей бідних. Що ж, так чи інакше, а плату за навчання цього хлопчика він, Хемлок, отримав дуже хорошу і авансом. До того ж всі золотими монетами і пластинками зі слонової кістки. Якщо у цього Діаманта є якийсь талант, він, звичайно ж, стане його вчити, а якщо у нього всього лише, що більш імовірно, невелике обдарування, відхилення від норми, властиве багатьом дітям Земномор'я, то він відішле його додому разом з тими грошима, що залишаться від отриманого авансу. Хемлок був людиною чесною, прямою і начисто позбавленою почуття гумору; до того ж він був і в достатній мірі педантом, так що його дуже мало цікавили всякі там завихрені ідеї і почуття. Його власний талант полягав у знанні імен. «Магічне мистецтво починається і закінчується іменами», — говорив він, і це дійсно так, хоча між початком і кінцем є ще багато чого.

Отже, Діамант замість вивчення заклять, ілюзій, перетворень і інших «барвистих трюків», як називав їх Хемлок, сидів в тісній кімнатці на задах невеликого будиночка чарівника на одній з вузьких окраїнних вуличок старої столиці і запам'ятовував довгі-довгі списки слів, які мали магічну силу і належали Мові Творення. Назви рослин і їх частин, назви тварин і їх частин, назви островів і частин цих островів, частин суден, частин людського тіла… Ці слова ніколи не мали для нього ніякого сенсу, ніколи не складалися у щось цікаве, це були всього лише переліки окремих слів. Довгі-довгі переліки.

Думки його раз по раз «відпливали» в сторону. Наприклад, він дізнавався, що слово «вії» Справжньою Мовою звучить як «сіас», і відчував, як знайомі темні вії, ніби крила метелика, лоскочуть йому щоку… Він здивовано підводив очі, впевнений, що щось торкнулося його щоки, але не розумів, що ж це було. А коли він намагався повторити це слово на вимогу Хемлока, то губи відмовлялися йому коритися, і він стояв, ніби онімів.

— Пам'ять, пам'ять, — сердито бурчав Хемлок. — Талант без пам'яті ніщо! — Чарівник був не те щоб жорстокий, але непоступливий, і Діамант не міг здогадатися, яка у Хемлока думка про його персону, але вважав, що не дуже висока. Хемлок іноді брав його з собою — подивитися на роботу справжнього чарівника. Найчастіше йому доводилося накладати охороняючі закляття на кораблі і будинки і очищаючі закляття на колодязі. Іноді він також брав участь в засіданнях міської ради, під час яких зазвичай мовчав, висловлювався вкрай рідко, але завжди дуже уважно слухав. У Південному порту був і інший чарівник; йому не довелося вчитися на Рокові, але він володів істинним талантом цілителя, а тому взяв на себе турботу про хворих і вмираючих, чому Хемлок був невимовно радий. Для самого Хемлока не було більшого задоволення, ніж заняття наукою, читанням якоїсь стародавньої мудрої книги, і, наскільки вже встиг переконатися Діамант, магією як такою він взагалі вважав за краще не займатися. «Головне — зберігати Рівновагу, бо все в ній, — часто повторював Хемлок і додавав: — Знання, порядок і самоконтроль». Ці слова він повторював так часто, що вони для Діаманта склалися в щось на зразок приспіву, який постійно звучав у нього в вухах.

Взагалі-то, коли Діаманту вдавалося придумати якусь мелодію і віршами покласти на неї черговий список імен, він запам'ятовував ці імена набагато швидше. Але тоді ця мелодія ставала вже як би частиною цих імен, і Діамант не вимовляв, а виспівував їх так дзвінко — бо його голос відновився, перетворившись в сильний і не дуже високий тенор, — що Хемлок навіть хмурився: він любив, щоб у нього в будинку завжди стояла тиша.

Передбачалося, що учень повинен завжди перебувати при вчителеві, або ж вивчати списки імен в тій кімнаті, де стояли всякі мудрі книги, або ж просто спати. Хемлок був прихильником заповіді «рано вставати — рано в ліжко», і Домінантові лише зрідка вдавалося викроїти годину або дві абсолютно вільних. У таких випадках він завжди йшов на берег, до доків, сидів на пірсі або біля сходів, що вели до причалів, і думав про Темну Розу. Варто було йому вийти з дому і опинитися подалі від Майстра Хемлока, як він починав думати про Темну Розу, і все інше тут же вилітало у нього з голови. Це його навіть трохи дивувало. Він думав, що буде дуже сумувати за домівкою, за матір'ю, і він дійсно досить часто думав про неї і справді дуже часто нудьгував по дому, особливо вечорами, лежачи у своїй вузькій і майже порожній кімнатці після мізерної вечері, яка зазвичай складалася з холодної горохової каші, - бо Хемлок жив зовсім не в такій розкоші, яка марилося колись Голдену. Але в своїй кімнаті ночами Діамант ніколи не думав про Темну Розу. Він думав про матір, або про залиті сонцем кімнати рідного дому, або про смачну гарячу їжу, або про ту мелодію, яка тільки що зародилася у нього в голові і яку він подумки намагався зіграти на арфі, а потім поступово він зісковзував у