Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Розділ 28

Карета м’яко гойдалась на рівній дорозі, залишаючи позаду території маркізату. День був похмурим, але без дощу — якраз та погода, що лишає простір для роздумів. Амілія сиділа навпроти Торіна, спершись плечем на стінку, дивлячись у вікно. Її обличчя було зосереджене, але без тривоги — думки працювали, з'єднуючи шматки інформації в цілісну картину.

— Як не крути, а два дні пройшли не дарма, — озвався Торін, розриваючи тишу. — І, схоже, ми не просто гості на святі.

— Тепер точно ні, — зітхнула вона. — Весь цей банкет — лише димова завіса. Всі ці розмови, які раптом обривались… та зала, де ледь не озвучили правду… І маркіз. Він надто добре грав свою роль.

— Він не грає. Він уже в грі, глибоко. Якби не той момент у західному крилі… — Торін глянув у вікно, на стрічку дерев, що змінювались одна за одною. — Вони використовують порт Лотвейн для перекидання чогось. Зброя, документи. І все — через прикриття благодійних торгівельних конвоїв. Типова схема Нордалінсі.

— І якщо вони згадали моє ім’я… — Амілія зморщила чоло. — Це значить, що під підозру можемо потрапити не тільки ми. Вони готові підставити будь-кого.

— Саме тому ми й повинні діяти на випередження. У столиці все інакше. Там ми матимемо ресурси. І союзників. Хоча б декількох.

Амілія злегка всміхнулась.

— Ти кажеш «ми», ніби вже остаточно впевнений у спільній справі.

— Після двох днів балачок про заручини — хіба може бути інакше? — скосив він погляд. Вона зітхнула, але не заперечила. Вперше це "ми" звучало не як загравання, а як щось серйозне. Вже не про весільні плани, а про довіру.

Карета злегка струснулась на повороті. Вдалині почали виднітись силуети столичних башт.

— Ми маємо скласти звіт і доповісти все Королівській Раді, — продовжила вона. — Особливо про Лотвейн. Якщо в порту хтось із них…

— Залиш нам пару днів, — спокійно перебив Торін. — Перш ніж піти до Ради, я хочу підтвердити імена. Декілька деталей ще надто слизькі.

— І водночас усе настільки чітко, — додала Амілія. — Здається, ми побачили верхівку.

— Верхівку чого?

— Льодовика. І під водою, схоже, значно більше…

Вони обмінялися поглядами. Тепер не було ні натяків, ні масок. Лише справжнє розуміння: вони обоє на межі чогось значного. І лише від них залежить, наскільки далеко ця історія зайде.

Карета повільно в'їжджала у столичні ворота.

Карета зупинилась перед знайомими воротами. Вартові миттєво відчинили браму, й кучер злегка клацнув віжками, подаючи останній знак коням. Амілія вдихнула на повні груди, коли ступила на міську бруківку.

— Ми вдома, — тихо мовив Торін.

— Якщо столицю ще можна називати домом, — буркнула Амілія, обводячи поглядом навколишній двір. — Усе виглядає... надто спокійно.

— Занадто, — підтвердив він. — Усі надто добре прикидаються, що нічого не відбувається.

Їх зустрів радник Сальнорів — сивий чоловік на ім’я Марелтон. Його очі, хоч і спокійні, ковзнули по них із ноткою занепокоєння.

— Лорд Торін. Леді Мотбайн. Я отримав ваш сигнал ще вночі. Все гаразд?

— Поки що так, — відповів Торін. — Але нам потрібно зібрати аналітиків і, можливо, одну-дві довірені особи з Ради.

— Ви маєте для цього причини?

— Більше, ніж достатньо, — коротко відповіла Амілія. — Є інформація про Лотвейн. Про його зв'язок із Нордалінсі. І... підозри на самого маркіза.

— Я розумію. Я викличу необхідних людей на ранок, — Марелтон злегка вклонився. — Тим часом... ви, напевно, втомлені. Кімнати готові.

Амілія втомлено кивнула. Ще кілька слів, кілька сходинок — і ось вона вже в знайомому коридорі. Все наче не змінилось, але відчуття — зовсім інші.

Перед сном, стоячи перед дзеркалом у своїй кімнаті, вона згадувала уривки з тих розмов у маркізаті.

«…вантажі надходять під виглядом торгових…»

«…її вже можна вважати нареченою, усі вірять у це…»

«…ніхто не повинен дізнатися, що королева підозрює…»

Схоже, вузол затягнутий дуже туго. Але нитки вже в їхніх руках.

 

***

Карета нарешті зупинилася біля величезних дверей будівлі Ради. Суворі кам’яні стіни і важкі дерев’яні двері нагадували про силу й таємничість цієї установи. Торін і Амілія вийшли з карети, і, проходячи крізь мармуровий коридор, опинилися в просторій залі Ради, де вже їх чекали радники, напружено обговорюючи останні новини.

Всі погляди миттєво звернулися до них. Рада, організація, яка не терпіла жодних зайвих слів або дурниць, здивовано мовчала, поки Торін не заговорив.

— Відразу до справи, — сказав він, сідучи за великий стіл, покритий зеленим сукном. — Те, що ми дізналися в маркізаті, набагато серйозніше, ніж ми припускали.

Один з радників, старий чоловік у важкому чорному вбранні, схилив голову, підсвідомо натискаючи на поважні папери, що лежали перед ним.
— Мова йде про Нордалінсі, — сказав він тихо, ніби озвучуючи те, чого всі намагалися уникати.

Амілія кивнула і продовжила, підійшовши до столу.
— Все виглядає, як одна велика павутина. Нордалінсі вже є частиною як маркізату, так і багатьох дворянських кіл. Вони діють з тіні, але однозначно є невидимими гравцями на політичній карті. І це більше ніж просто шпигунство чи вплив. Це контролювання.

Радник підняв брови.
— Ти хочеш сказати, що ці люди маніпулюють політикою на найвищому рівні, маючи свою мету?

— Не тільки політикою, — відповів Торін. — Вони не обмежуються лише словами. Ми почули, що вони хочуть створити паралельну владу в серці держави. І намагаються задіяти маркізат у своїх цілях.

Амілія пригорнула руки до грудей, її очі були сповнені рішучості.
— І це не просто чутки. Вони намагаються приховати всі свої кроки, обмежуючи доступ до правдивої інформації. І, очевидно, мають не менше ніж десяток способів для досягнення своїх цілей.

Торін продовжив:
— Все вказує на те, що у найближчому майбутньому вони можуть спробувати започаткувати переворот чи, як мінімум, дестабілізувати владу в столиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍