Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Зал знову став тихим. Кожен радник обмірковував почуте.
— Ми не можемо дозволити цьому статися, — рішуче промовив ще один радник, юна леді з коротким платиновим волоссям. — Це означатиме кінець стабільності. І ми, звісно, не можемо мовчати, коли вся країна може бути під загрозою.

— Ми маємо діяти обережно, — додав старший радник. — Нордалінсі діють не просто через військову силу. Вони маніпулюють людьми, підкуповують і використовують шпигунів. Ми не можемо просто взяти й захопити їх.

Амілія подивилася на Торіна.
— Ти правий. Ми не можемо виступити відкрито. Потрібно знайти спосіб викрити їх, зібрати докази і поставити перед справжнім судом, а не підкорювати країну на своїх умовах.

Торін стиснув кулаки, не зводячи погляду з радників.
— Ми маємо бути готові до боротьби. Але ми не можемо робити це наосліп. Нам потрібно більше інформації. Їхня мережа, можливо, набагато більша, ніж ми припускаємо. Нам потрібно проникнути до самого серця Нордалінсі.

Радники стали напружені, на їхніх обличчях читалася зацікавленість і тривога. Це була гра на виживання, і ніхто не був готовий здаватися.

— Чи маєш якісь ідеї, як проникнути у глибину цієї організації? — запитав один із радників, уважно спостерігаючи за Торіном.

— Нам потрібно почати з тих, кого вони вже намагаються контролювати, — відповів Торін. — Вони вже втягнули маркізат, і навіть невеликі впливи можуть розкрити більше про їхні схеми.

Амілія посміхнулася.
— А також про їхні зв'язки з іншими дворянами. Якщо ми знаємо, хто їхні союзники, ми можемо знайти слабкі місця, через які просочиться більше інформації.

Торін подивився на неї з підозрою.
— І що ти пропонуєш?

Амілія злегка посміхнулася, її голос став твердим.
— Шукаємо сліди. І для цього нам потрібна підтримка всіх, хто не боїться сказати правду.

Торін кивнув.
— Тоді розпочинаємо. Цей шлях не буде легким, але якщо ми будемо діяти швидко та розумно, у нас є шанс виявити те, чого вони так ретельно приховують.

***

Амілія повільно увійшла до свого маєтку, її думки були переповнені тими останніми відкриттями, що вони з Торіном зробили під час свого візиту до маркізату. Вона одразу зрозуміла, що час повертатися до звичного життя і зануритися в роботу — необхідно скласти звіт про те, що відбулося, і вирішити, як діяти далі. Але ще до того, як вона змогла повністю налаштувати себе на ці думки, її увагу привернув звук приїзду.

Вона обернулася до вікна, і побачила карету, що зупинилася біля входу. Вже через кілька хвилин двері розчинилися, і перед нею з’явилася Ребека.

— О, Ребеко! — вигукнула Амілія, і її серце розцвіло від радості. — Я так рада тебе бачити!

— Привіт, Аміліє! — Ребека обійняла подругу. — Ти виглядаєш так, наче пережила бурю. Що сталося? Ти така замислена...

Амілія втомлено посміхнулася. Вона все ще не могла повністю позбутися хвилювань про останні події. Всі ці розмови, Нордалінсі, шпигунські схеми, таємні змови... все це не давав їй спокою. Але Ребека була, як зазвичай, її підтримкою.

— О, нічого особливого, — Амілія перевела дух. — Просто велику кількість справ навалилося. Мабуть, тому й не дуже весела.

Ребека закинула свої рукавички на стіл і сіла поруч. Вона здогадувалася, що щоразу, коли Амілія виглядала так, це означало, що щось відбулося серйозне. Тому вона не поспішала задавати питання, дозволяючи подрузі самій вирішити, коли і що їй розповісти.

— Я тебе не турбуватиму, якщо хочеш побути наодинці, — м’яко мовила Ребека. — Але знаю, що ти теж захочеш поговорити, коли прийде час.

Амілія подивилася на подругу і усміхнулася. Вона була вдячна за підтримку, хоч і розуміла, що вона не зможе тримати це в собі надовго.

— Я не знаю, з чого почати, — сказала Амілія. — Все так швидко сталося, і те, що я дізналася, просто вражає.

Ребека підняла брови.
— Що сталося? Виглядаєш, як на облаву.

Амілія глибоко вдихнула і почала розповідати про свій візит до маркізату, про Нордалінсі, їхні інтриги, підступи і те, як все це вписується в загальний план. Ребека уважно слухала, а її обличчя ставало серйозним, коли Амілія завершила.

— Це виглядає... надто складно, щоб бути правдою, — промовила Ребека. — Але ти права. Все, що ти кажеш, має сенс. Вони явно не мають наміру просто залишити все, як є.

Амілія сиділа, опустивши голову в руки. Весь цей час вона почувалася, як затягнута в павутину. Таємниці, інтриги, маніпуляції — все це ніби намагалося поглинути її. Вона була готова до всього, аби тільки розкрити правду.

— Я не знаю, що робити далі, Ребеко. Як з ними боротися?

Подруга стиснула її руку і подивилася в очі.
— Ти — сильна, Аміліє. Ти маєш силу змінювати те, що здається неможливим. І я завжди буду тобі допомагати, не важливо, на якому шляху ти стоїш.

Амілія кивнула. Ребека була її опорою в цьому світі, повному туманів і підступів. І разом вони могли подолати будь-які труднощі.

Тим часом, Амілія знову згадала про звіт, який вона повинна була підготувати. Це був важливий момент для неї і для всіх навколо. Вона підвелася, вирішивши взяти на себе відповідальність за все, що сталося. Це була її місія, і вона не могла відступити.

— Дякую, Ребеко, — сказала вона, піднімаючи голову. — Ти права. Я знаю, що я повинна зробити. Це не буде легко, але я не можу дозволити, щоб все це залишилося без уваги.

Ребека посміхнулася, розуміючи, що її подруга вже знову на своєму шляху.

— Ти зробиш це, Аміліє. Я вірю в тебе.