Галіція Мідвест - Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест

Висока чорнява жінка повільною ходою підійшла до струнких мальв. Дорідні квіти височіли міцними стеблами. Їхні рівні ряди тягнулися нескінченно з високого пагорбу аж до переліску. На мальовничому пагорбі поважно розташувався ошатний будинок. Меріголд обережно взяла одну з квіток у руки. З квітки почувся приглушений схвильований шепіт. Вона підняла здивовано брови і ніжно торкнулася мальви рукою. Потім підійшла до іншої. Пишна червона мальва також тривожно зашепотіла. Жінка спохмурніла і знову торкнулася квітки пальцями.

– Мамо, – на терасі зʼявився тендітний чоловік, вбраний у блідо-рожеву сорочку, вдало допасовану до картатого кілту пошитого з жовто-блакитного тартану. – Ти ото як у середньовіччі, – гукнув він, – мальви такі драматичні і ще від себе понашіптують вигадок! Є ж сучасні засоби отримання інформації!

Жінка дзвінко розсміялася і повернулася до молодого чоловіка.

– Грегорі, я люблю попліткувати з моїми подругами. Їхні історії набагато цікавіші, ніж твій Тікток, – крикнула чорнява жінка і бадьорою ходою стрімко рушила до свого розкішного будинку. Наче злетівши широкими сходами, що вели на простору терасу, Меріголд в секунду опинилася поряд із сином.

– Які новини? – спитала вона, ніжно цілуючи сина у щоку.

– Вона прибула до Единбурга. Творча група поселилася в готелі «Шотландець», але вона тримається осторонь, хоча зареєстрована як менеджерка зі звʼязків з громадськістю Галина Лебеденко.

– Звідки інформація? – поцікавилась Меріголд, відкинувши пасмо довгого хвилястого волосся з обличчя.

– З Інтернету, мамо, – розреготався Грегорі. – Те тріо «Водяничів» вже записало мільйон відео з усіх кутків Единбургу.

– Коли їхній виступ? – спитала Меріголд.

– Післязавтра. Я побіг, в мене зустріч з організаторами фестивалю.

Меріголд підвелася і повернулася до сина. Він, схопивши піджак, вже мав намір залишити терасу.

– Стій, – наказала вона, – ти памʼятаєш, про що ми говорили? – В голосі жінки зʼявилися сталеві нотки.

– Я нічого не продаватиму. Я дав тобі слово, – роздратовано відповів молодий чоловік.

– Грегорі, ти повинен розуміти, що це не тільки незаконно, а й небезпечно! Ці пігулки ефективні, але наші лабораторії ще не вивчили усі прояви побічної дії. Для деяких схрещених видів вони можуть бути смертельно небезпечними. Ми можемо втратити репутацію. Чи ти це усвідомлюєш? – Меріголд підійшла впритул до Грегорі, не зводячи з нього погляду темних очей.

– Мамо, дякую за лекцію. Бувай, – Грегорі схопив піджак і рушив сходами вниз. Спустившись донизу, він повернувся обличчям до Меріголд. Жінка спостерігала за ним, стоячи на заквітчаний терасі. Молодий чоловік витягнув праву руку догори і, різко опустивши її донизу, зник, залишивши за собою хмарку червоних блискіток, які пливли у повітрі словами «Цілую, матусю» у напрямку Меріголд. Жінка владно зробила відштовхуючий рух обома руками, і слова-блискітки впали на землю квітами чорнобривців.

Меріголд зайшла у простору вітальню і голосовим повідомленням набрала Дункана. Наливши собі настоянки з квітів розторопші, вона нетерпляче міряла кроками площу велетенської зали.

– Доброго ранку, Меріголд, – кімнату заполонив басовитий голос Дункана.

– Вітання, Дункане, – привітно відповіла Меріголд, зупинившись.

– Чим завдячую такому ранньому дзвінку? – поцікавився  Дункан басом.

– Чи твоя пропозиція виступити з промовою під час фестивалю ще в силі?

– Звичайно! Чи можу я сприймати це питання як твою згоду?

– Саме так, Дункане, я приймаю пропозицію, – «Бо це моя пісня!» – подумки закінчила жінка.

– Надішли мені свою промову якнайшвидше. Відкриття вже післязавтра, гаразд? Гарного дня, Меріголд!

– Гарного дня, Дункане.

Жінка піднялася сходами на другий поверх, де розташовувалася одна з її лабораторій. Відкривши двері за допомогою секретного коду, вона увійшла усередину. Посеред лабораторії височіла пробірка висотою з людський зріст. До пробірки були підʼєднані пластмасові трубки, які живили яскраво-помаранчеву субстанцію усередині. Матерія переливалася різними кольорами від блідо-жовтого до яскраво-помаранчевого. Навколо тканини оберталися блискучі чорні кришталики.

Жінка торкнулася рукою скла пробірки, і матерія полинула до скла, наче намагалася обвити її руку. Меріголд обома руками легко натиснула на прозорі стінки пробірки, і вони опустилися донизу. Жовтогаряча субстанція вільно коливалася у повітрі. Меріголд торкнулася її рукою, і тканина обвилася довкола її талії, як руки вправного коханця, який знайомий з найменшим вигином тіла своєї коханки. Ніжна, бархатиста на дотик матерія струменіла тілом жінки, перетворюючись на розкішну сукню.