Віталій Механік - Колекціонер спогадів, Віталій Механік

Волошин інстинктивно хотів розтоптати огидну істоту, проте Демид перешкодив:

– Не смій! Це ж Обізнаний!

Гібрид рака, восьминога та свинячого ціп’яка прудко задріботів членистими ніжками до дверей, з наскоку гупнувся об пластик, люто пшикнув отруйною хмаркою й пропалив перешкоду хімічною речовиною. Проскочивши поміж охоронцями, істота покинула книгарню.

Гарик акуратно заліпив пластирем рану, витер ганчіркою кров і звільнив Захара Івановича. Багатій повільно приходив до тями, тер чоло, озирався навкруги:

– Де я?

– Вам трішки стало погано. Вас привели сюди для перепочинку, – пояснив Демид. – Спека, тиск, запаморочення. У вашому віці слід бути обережнішими. Якщо вас цікавлять книги, прошу переглянути колекцію, – студент вивів багатія з кімнати й передав «секюріті».

– Які книги? – прохрипів спантеличений товстун. – Не можу пригадати. Болить. Що зі мною?

– Ви впали й сильно порізалися. Загоїться, – лагідно зомбував Демид.

Багатій поглянув на охоронців:

– Додому.

Студент спровадив Захара й нарвався на обуреного Волошина:

– Ти чому дав утекти отій гадині?! Хіба то Обізнаний?! Павук переросток!

– Збав оберти, Ігорю, – Демид присів на краєчок стола, вийняв з системника флешку, покрутив у руці. – Ми рятували не лише Заповідник, а й наш світ. От чому відпустили Обізнаного. Форми розумних істот різноманітні. Паразити в інших світах еволюціонували. Розміри не мають значення. Мухи та комарі – комахи, а теж не дурні. За ці три дні Гарик багато чого розповів. Ми придумали, як позбутися Обізнаних і слуг з Бором. Нащо нам зайвий клопіт? Нехай ота суміш ціп’яка й рака забирає своє кодло в мертві світи. Ні ти, ні я не знаємо скільки тварюк блукає нашим світом. Перемогти їх ми навряд чи в силі, тому записали на флешку фейковий спомин.

Волошин опустив очі:

– Хочеш сказати, вони всі рвонуть в завод?

– Куди ж іще. Наберуть хибні координати й щезнуть, а слідом їхня орда. До того ж маємо цілий мільйон баксів, про який Захар Іванович забув з поміччю Гарика. На свою частку відкриєш свою справу, Ганна – кондитерку, а ми триматимемо книгарню. Хто читає книги, той керує тими, хто дивиться телевізор.

– Знаєш, – Ігор запнувся, підбираючи потрібні слова. – Семен Якович не помилився, коли обрав тебе своїм спадкоємцем. Я з вами, тож скоро колекція спогадів поповниться.

Кінець