Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Дев`ята частина

 

                                          *** Дев’ята частина СР-1  «САРДАЛ»

 

    Чекати довелося недовго.

  Через кілька хвилин просторовий приймач зафіксував слабке збурення навколо-планетарного простору. Усього кілька легких хвиль і все стихло. Крейсер із його застарілою системою виявлення цього збурення не зумів зафіксувати. Інтелектуал висів над нами. Я зрозумів, він нас знайшов, і тепер прораховує варіанти. Ще одне збурення прийшло на приймач. До інтелектуала приєднався ліквідатори. Цього разу одразу два. До ранку більше ніяких змін.

Ранком я все таки вирішив зв’язатись з крейсером.

     -   Мішель Гравар визиває крейсер, - Майкл послав запит.

     -   Оо… кого я бачу,  втікача за яким нудьгують копальні. – Капітан з хижою усмішкою дививсь на мене. – Вирішив здатись на милість суду.

     -  Ні капітане, у мене пропозиція.

     -  Хочеш застрелитись в ефірі, – в головній рубці крейсера захихотіли.

     -  Пропозиція така - ви не перешкоджаєте  моєму відльоту,  я обіцяю що крейсер не буде атакований і знищений. Робимо обмін - ваше життя на мій відліт. Наша розмова йде  під запис, в майбутньому суді запис оприлюднять.

     -  Ми не ведемо перемовин із злочинцем.

     -  Поки не було суду, я не злочинець.

     -  Капітан місце положення сигналу зафіксовано, також прийшов наказ про наше підпорядкування суду, – доповів помічник капітана.

     -  За десять секунд ти будеш знищений – відлік пішов. Каноніри готові?

     -  Так капітане.

     - Ші починай відлік.

    У космосі на мить спалахнуло світло. Роботи вирішували питання просто та продуктивно.

Крейсер перестав існувати. Не дай боже стати на шляху.

     - Ти хочеш сказати ..., дівчина з докором подивилася на мене.

     - Крейсера більше немає, шлях вільний.

     - Але там були мілутіани.

     - Якби наша яхта злетіла, ці мілутіани зробили б з нами те саме. Тобі цей варіант більше подобається. - Жанна промовчала тим не менше злість на обличчі залишилася. Якось вона говорила, її названий брат, служить на якомусь крейсері. Залишалося сподіватися, що він був на іншому.

    Майкл увімкнув двигуни, і світловий розчерк сповістив про яхту, що стартувала.

Інтелектуал  нас чекав з двома розвідниками біля кромки пилової хмари. Вигляд трьох роботів, що висять нерухомо в просторі, створював відчуття жахливості і незахищеності. Коли ще нещодавно ці троє за кілька секунд знищили величезний озброєний до зубів військовий крейсер. Але роботи мали своє розуміння існування. Вони мали завдання, вони його виконували. Їм були потрібні ресурси, вони їх брали. Їх не цікавили поняття мораль, доброта, зло, співчуття і все інтелектуальне сміття, яким були зайняті голови людей.

    - Скільки індексів планетарних навантажень витримують ваші тіла, - почувся в комунікаторі голос інтелектуала.

    - Сорок три, - наші модифіковані тіла вже могли брати участь у підкоренні космосу.

    - Ви дуже схожі на наших творців, вони витримують сорок п'ять. – Комплімент робота, це щось означало.

    - Розвідник бере вас у гравітаційне захоплення, ми йдемо в хмару.

     На великому моніторі з'явилася ескадра, що розвертається в бойовий порядок. Все-таки крейсера відстежили, куди ми попрямували, і за втікачами було організовано гонитву.

  Подорож у пиловій хмарі, а потім у просторі астероїдів запам'яталася суцільним кошмаром перевантажень. Коли ми, нарешті, вийшли до потрібного астероїда, я вже думав що помер і тільки душа знаходиться на яхті. Жанна здавалося взагалі, знепритомніла. Яхта мала плачевний вигляд. Ші яхти повідомив  «по всьому корпусу пішли мікро тріщини, двигуни вийшли з ладу і готові  вибухнути. Почалася розгерметизація корпусу. Одна година і тридцять п'ять хвилин до вибуху, ремонту яхта не підлягає, сутність Майкла переходить в кристал».  А вона була не найгіршим кораблем серед кораблів імперії.

 Поступово дівчина почала давати ознаки життя.

    - Вітаю вас, ви витримали сорок п'ять індексів навантаження, – надійшло повідомлення від інтелектуала.

    - Твою… - я залаявся, він ще знущається.

    - Я не насміхаюся, це той необхідний мінімум для подолання астероїдної хмарності. Ви не мали вибору. Ви ж нащадки творців.  - Все-таки інтелектуал якесь почуття гумору мав. Добре що дівчина не чула останнього повідомлення.

    - До вас швартується капсула, і доставить на борт корабля. Вашого ліквідатора! Цей корабель вам подарував п’ятий робот. -  Найприємніша інформація почута мною за останні дні. Жанна зло подивилася на мене. – Вона ще була в тумані однак останню фразу почула.

    - Так це все, що, правда?

    - Що, правда, я не зрозумів.

    - Ти все ж таки продався роботам. – Попереду на мене чекали неприємні пояснення.

    - У мене до тебе зараз буде тільки одне прохання, побути зі мною кілька днів.

І потім вибиратимеш, зараз ми не владні над долею.

    - Сволота, - тільки й вимовила вона.

Чомусь на душі стало гидко. Але механізм запущено. Я його запустив і зупинити вже не міг. Капсула пристикувалася, і зелені вогники повідомили про готовність переходу.

    - Майкл ти готовий?

    - Так, я в кристалі.

 Я вийняв кристал із сутністю Майкла.

    - Ходімо.

    - Я не піду, нам відтепер не по дорозі.

    - Ти розумієш, ми в поясі астероїдів, тільки роботи можуть нас звідси витягти. Корабель за годину вибухне

    - Тепер байдуже. Нам не по дорозі.

Я все-таки в житті був досить жорсткою людиною, і сімейних сцен, коли вони відбувалися не   вчасно, допустити не міг. Тому не довго думаючи, згріб дівчину в оберемок, закинув на плече і поніс у капсулу. Якби цю сцену бачив Майкл, він би з мене насміхався все моє життя.

     - У капсулі, як не прикро було всього одне крісло, і Жанні ще довелося сидіти у мене на руках. Якби вона могла спалила мене своїм поглядом. Але яка красива дівчина в злості. Ока не відвести.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍