Дуглас Адамс - Майже безпечна

— прокричав у відповідь Старий Трешберг, — я казав до Короля.

Він відвів руку назад, а потім щосили метнув пташку пікка у повітря над стадом. Здається, це застало пташку зненацька, оскільки вона взагалі не приділяла уваги тому, що відбувалося навколо. Потрібно було кілька секунд, щоб вона зрозуміла, що відбувається, потім розправила свої маленькі крильця і полетіла.

— Вперед! — вигукнув Трешберг. — Їдь і зустрінь свою долю, Творцю Сендвічів!

Артур був не дуже впевнений у бажанні зустріти свою долю як таку. Зараз він хотів лише дістатися туди, будь-куди, аби тільки злізти зі спини цієї істоти. Поїздка не видавалася безпечною. Буйвол продовжував набирати швидкість після того, як побачив зліт пташки. За кілька секунд він уже опинився серед хвиль величезного потоку тварин, і забувши про пташку опустив голову і біг до тієї точки де все стадо розчинялося у повітрі. Артур і Форд трималися за цього звіра як востаннє в житті, затиснуті з боків горами з тіл сусідніх тварин.

— Вперед! Верхи на буйволі! — кричав Трешберг.

Його далекий голос було вже ледь чутно.

— Верхи на абсолютно нормально буйволі! Вперед, вперед!

Форд прокричав Артурові у вухо:

— Куди він казав ми їдемо?

— Він казав щось про короля, — прокричав Артур у відповідь, відчайдушно тримаючись.

— Якого короля?

— Саме це я і запитав. Він лише відповів до того Короля.

— Я не знав, що є якийсь король, — прокричав Форд.

— Як і я, — прокричав у відповідь Артур.

— Звісно хіба крім того Короля, — вигукнув Форд. — Але я не думаю, що він мав на увазі його.

— Що за Король? — не вгавав Артур.

Точка виходу була вже майже перед ними. Прямо перед ними абсолютно нормальні буйволи бігли у повітря і зникали.

— Що ти маєш на увазі, що за король? — крикнув Форд. — Я не знаю що за король. Я лише кажу, що він міг мати на увазі Короля, але я не знаю напевне, що він мав на увазі.

— Форд, я не розумію про що ти говориш.

— Той що? — крикнув Форд.

Потім раптово нізвідки з’явилися зірки, покрутилися над їх головами і так само раптово зникли.

Розділ 21

Тьмяно-сірі будівлі маячили вдалині виблискуючи вогнями. Вони стрибали вгору-вниз і трохи бентежили.

Що це за будівлі?

Для чого вони? Що вони їй нагадували?

Так важко зрозуміти якими мають бути речі, коли ти раптом опиняєшся на зовсім іншій планеті, з іншою культурою, іншим набором поглядів на життя, а ще такою неймовірно нудною і незрозумілою архітектурою.

Небо над будівлями було холодним і вороже чорним. Зірки, які мали б яскраво світити на такій відстані від сонця, були розмитими і тьмяними через товсту гігантську захисну оболонку. Щось схоже на оргскло. Але в той же час важке і не повністю прозоре.

Тріція перемотала плівку на початок.

Вона знала, що в цьому є щось трохи дивне.

Ну, насправді, там був мільйон речей, які були трохи дивними, але одна з них діставала її найбільше.

Вона зітхнула і позіхнула.

Очікуючи поки плівка перемотається вона розчистила робочий стіл редактора від брудних пластикових стаканчиків з-під кави, яких назбиралася там чимала купа, і викинула їх у смітник.

Тріція сиділа у маленькій кімнаті для редагування, що належала відео-продакшн компанії у Сохо. На дверях вона скільки змогла розклеїла наліпок «Не турбувати», а ще заблокувала всі вхідні дзвінки на телефоні. Спочатку все призначалось для того, щоб захистити від зазіхань на її сенсаційний матеріал для новин, але тепер це все було для того, щоб захистити її від приниження.

Зараз вона знову спробує подивитись всю плівку із самого початку.

Якщо зможе витерпіти.

Ну, можна промотати в деяких місцях.

Була четверта година по полудню, понеділок, і її нудило. Вона замислилась, що могло бути причиною цього відчуття і в голову прийшла незліченна кількість кандидатів.

Перш за все, треба взяти до уваги її нічний політ із Нью-Йорка. Червоне око. Це завжди її дратувало.

Потім ці іншопланетяни, які причепились до неї і завезли на свою планету Руперт. Вона не була достатньо впевнена в такого роду речах, щоб сказати напевне, що це було причиною, але могла б побитись об заклад, що ті хто займаються таким польотами регулярно, проклинають їх від всієї душі. У журналах часто можна знайти діаграми для оцінки рівня стресу. П’ятдесят очок за втрату роботи. Сімдесят п’ять за розлучення чи зміну зачіски і так далі. В жодному з них не враховувалося захоплення іншопланетянами і політ на їх планету Руперт, але вона була впевнена, що це варте кількох десятків очок.

Подорож не викликала особливого стресу. Насправді, вона була напрочуд нудна. Безсумнівно, вона була менш напружена, ніж переліт через Атлантичний океан, і займала приблизно стільки ж часу — сім годин.

Ну взагалі це було доволі вражаюче, чи не так? Політ до зовнішніх меж сонячної системи за той же час, що і політ до Нью-Йорка. Мабуть в них був якийсь фантастичний невідомий раніше тип двигуна в зорельоті. Вона намагалася розпитати свої нових знайомих про нього і вони погодились, що це досить класно.

— Але як він працює? — схвильовано запитала вона.

Так, на початку подорожі вона була ще дуже схвильована.

Тріція знайшла це місце на плівці і увімкнула. Ґребулонці, як вони себе називали, чемно показували їй, які кнопки вони натискають, щоб змісити корабель летіти.

— Так, але які принципи його роботи? — почула вона свій голос з-за камери.

— А, ви маєте на увазі щось типу варп-двигуна чи щось типу того? — запитали вони.

— Саме так, — не вгавала Тріція. — Що у вас за технологія?

— Ну так, щось типу того, — відповіли вони.

— Типу чого?

— Варп-двигуна чи фотонного двигуна чи щось типу того. Вам варто спитати бортінженера.

— А хто з вас бортінженер?

— Ми не знаємо. Розумієте, ми всі втратили спогади.

— А, так, — промовила Тріція слабким голосом. — Ви вже казали. Хм, а як і коли ви втратили свої спогади?

— Ми не знаємо, — терпляче відповіли вони.

— Тому що ви втратили свої спогади, — похмуро повторила за ними ехом Тріція.

— Чи не хотіли б ви подивитися телевізор? Це довгий політ. Ми зазвичай дивимося телевізор. Це наше захоплення.

Все це