Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

Глава 1

   

Олена Кирилівна вийшла з дому (вона завжди виходила вчасно) і не спішуючись пішла дорогою. Вона мало коли появлялася на вулиці аби з кимось побачитися чи про щось поговорити. Весь її час забирали чужі діти, котрі приходили, прохали про різні репетиції, підказки, пояснення. «Якщо свій десь далеко і вже не потребує мене – то даруватиму тепло тим, що є потребують цього тут і зараз» - говорила часто.

Вона йшла по дорозі на роботу і роздумувала. Її турбувала одна-єдина думка – де ж її Радик. Чим він там насправді займається?! Той самий Радик, котрий ще так не давно бігав маленьким і плакав коли відлітали пташки. Котрий любив старого сірого котика і готовий був ділитися з ним своїм сніданком. Котрий так незграбно робив тут перші кроки, вчився говорити перші слова. А тепер він десь далеко, на іншому континенті. Весь поринув у свої проблеми, що мало коли дзвонить.

– Добрий ранок Олена Кирилівна! – почулося за плечима.

– Добрий дівчатка! – якось, ніби, автоматично відповіла вчителька. Вона звикла, що з нею вітаються мало не всі діти містечка. – А ви куди так ранком?

– Я до мами на роботу, а Ліна в магазин. А ви на роботу?

– Так, на роботу! – відповіла жінка. Її голос завжди був спокійним, тихим, врівноваженим. – Ну а ви готові до школи вже?

– Так, а ви у нас будете цього року?

– Звичайно що буду. А чому б мені не бути! Чи ви не хочете?

– Ні, хочемо! З вами добре! Є с ким пожартувати, поговорити…

– О, так. – здихнула вона.

Їх наздогнала якась жінка. Це була Лариса Миронівна, мама однієї із дівчат – Ліни. Вона працювала бухгалтером у цьому містечку. Вона добре знала маму Радика і була з нею доброю подружкою.

– Привіт Оленко! Ти куди?

– На роботу! А ти чого так ранком?

– Ще маю забігти в магазин з малою. Хочу що не будь купити дитині. Сама розумієш – цілий день на роботі. А ти як? Малий твій як?

– Та нічого, добре! Обіцяв приїхати. Але не знати коли. – відповіла мати Радика.

– Ой, Оленко! То вже маєш доброго сина! А ще не одружився там?

– Ні. Він взагалі давно дзвонив. Сказав пару слів і все. Каже що роботи багато…

– Так ми дивились фільм. Він там знімається! – і вона повернулась до дочки. – Правда Ліна?

– Ага. – якось без емоційно відповіла та.

– Ти пам’ятаєш Радика? Як він тебе до садочку водив!

– Мамо! – почала пробурчати Ліна.

Звичайно, що так. Як же вона могла забути його. Хоча з того часу проминуло вже більше дванадцяти років. Вона тоді ще була дуже маленькою. А він уже був у десятому класі.

Вона пам’ятала його ще від тоді. Від того першого разу коли він тягнув її за руку додому а перед тим майже витягнув з під коліс автомобіля. Він був для неї тоді не просто сусідом. Але всім. Так, він не бачив маленької Ліни, він не бачив з-заду пари зелених оченят, що слідкували за ним впродовж наступних років. В серці щось ніби вкололо. Це була згадка. Але згадка чого? Звичайний сусід. Але напевно, що було все далеко не так…

Вони йшли дихаючи і насолоджуючись ранковим повітрям.

Розмова, розмова, розмова… А що вона в собі таїть? Що таке розмова? Проста потреба комунікації чи може це могутня зброя у вмілих руках? Що це – простий спосіб передання інформації? Що таке інформація? Для чого її передавати? Хіба розмовою не можна проявляти тиск? Можна! Можна і використовувати сказане проти співрозмовника! А інформація це спосіб маніпуляції. Можна також і пускати потрібну комусь інформацію про якусь подію чи якусь думку про щось в руслі якому потрібно. Отже, ми завжди підпадаємо під шантаж, підступ, брехню і обман з боку інших?! Можливо!

Але Олена Кирилівна чомусь зараз так не вважала. Не вважала так і її співрозмовниця. Вони просто спішили кожна в своє, обмінюючись фразами. І цим просто виявляли потребу комунікації.

Мама Радика була хорошим вчителем. Вона завжди підтримувала дітей, ставала в оборону на педрадах, присвячувала їм свій час. Таких людей мало. Вона ставила завдання навчити дитину а не просто перебути урок.

Свого часу, коли ще Радик був у школі багато хто поговорював, що вона протягувала його і що з цього нічого доброго не буде. Однак, зараз вона згадувала ті хвилини з усмішкою. «Ну для чого мені фізика – згадувала вона – Він не раз мені говорив. І правда. Нащо ? І що з того, що все знатиме якщо не зможе себе знайти в цьому житті?

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍