Микола Юрійович Рябчук - Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук

і ночі, навіть ко­ли мене не бу­ло вдо­ма. Всі знали, зре­штою, що ключ — у поштовій скри­нь­ці, кни­жки — на поли­цях (за виня­тком тих, ко­трі в хо­ло­ди­льни­ку), скля­нки — у креденсі, а чай — як­що є, то є.

Бог­дан забі­гав найча­сті­ше: просто так, по дорозі. Іноді сам, іноді з Ле­сею, іноді з ці­лою вата­гою мо­ло­дих геніїв, ко­трі знали, що, крім скля­нок і кни­жок, у моїй ха­ті мо­ж­на поба­чи­ти іноді жи­во­го Чу­бая, послу­ха­ти жи­во­го Морозова і навіть по­спілку­вати­ся з жи­вим Ли­ше­гою. А одно­го разу він при­йшов із жи­вим Андру­хови­чем, яко­го тоді не знав ще ні­хто, крім само­го Бог­дана.

По­знайо­мив нас із Бог­даном Туре­цьким, на­скільки прига­дую, Ро­ман Без­палків. Саме він привів якось до мене, як на екс­ку­рсію, ці­лу зграю своїх улюблених учнів, ко­трим та екс­ку­рсія, схо­же, сподобала­ся, вклю­чно з му­зейною та­бли­ч­кою у моє­му ві­к­ні «Екс­понат на ре­ставра­ції». Ре­ставра­ція затя­глася, і то бу­ли, при­пу­скаю, найкра­щі роки не ли­ше у моє­му жит­ті.

По­тім на­ше сузір’я роз­пало­ся: хтось поле­тів за ме­жі га­ла­кти­ки, хтось — просто на сонце. Ми востаннє ба­чи­ли­ся з Бог­даном у Торонто: дов­го ходи­ли втрьох — із ним і з Ле­сею по down-town’y, ніяк не мо­гли роз­про­ща­ти­ся. По­тім я забі­гав кі­лька разів у Львові до ньо­го додо­му, але не за­ставав. Ви­дно, зустрі­ти­ся «просто так», без до­мовле­ності, в добу со­тових теле­фонів стає дедалі складні­ше.

Отак і ли­шає­мося з дедалі більшою кі­лькі­стю добрих намі­рів у на­шо­му жит­ті і дедалі меншою кі­лькі­стю друзів. Але в моє­му поме­шкан­ні є Бог­данова юна­цька робо­та: «Бі­жи, впі­знай свою мрію». Чи, мо­же, «здобудь»? Прига­дую ті­льки, що на жодну совє­тську ви­ставку вона не по­трапи­ла. Хоч на­зва бу­ла ні­би до­стат­ньо оптимісти­чна. Та й сю­жет більш-менш бадьорий. От ті­льки ті ку­лі в не­бі якісь зага­д­кові. Особли­во та чорна.

Вони ви­бу­ха­ють і далі — за пагорбами над обрієм.

Бі­жи­мо.

29.08.2019