Анна Мавченко - З роду старої крові, Анна Мавченко

– Чому ти так дивно на мене дивишся? – запитала Еллі, кілька хвилин потому. – У мене щось на обличчі?

– Ні, – хитнув головою хлопець. – Просто ти кумедна.

– Кумедна? – тонкі брови звилися доверху.

– Як дитина, – вуста сенешаля розтягнулись у поблажливій посмішці.

– О, Ірвісе! – почувся негучний окрик, а за кілька секунд до новоприбулих підбіг молодий хлопець.

«Десь я вже його бачила» – подумала принцеса, зіщулившись.

– Давно не бачилися, друже! – повторив голос здивовано й заразом радісно.

– Метліне! – тим же тоном відповів сильф, потиснувши приятелю руку й додавши з нотками насміху й докору: – Чув, твоя Кора сьогодні поклала Корнелію на лопатки.

Друзі на секунду зійшлися в міцних товариських обіймах.

– Так, не встиг вчасно зреагувати, – ніяково видав новоприбулий.

– Ти ж той красунчик ельф! – умить із полегшенням згадала Еллі. Слова "поклала Корнелію на лопатки" дуже допомогли з пригадуванням.

– Дякую за комплімент, у тебе прекрасний смак на чоловіків! – широко всміхнувся хлопець.

– То ви з тою розбишакою пара? Тепер зрозуміло, чому я їй не сподобалася, – тямуще протягнула принцеса, зробивши ковток елю.

– Розбишакою? – Ірвіс кілька разів спантеличено моргнув, а тоді раптом розреготався. – Добре, що

Кора цього не чула.

– Вона не погана насправді, просто інколи трохи різка, – виступив на захист своєї обраниці Метлін.

– До речі, – трохи заспокоївшись, видав сенешаль, – чому ти сам? Де Кора?

– Розважається, – ельф кивнув на вогнище, що розбавляло помаранчем синяву неба неподалік, – мене послала за черговою порцією випивки. Треба ж гарно розігрітися перед фінальною розвагою.

Ну вустах обох хлопців з’явилися хитрі красномовні посмішки, й Корнелія зрозуміла, що мова йде про ту розвагу, яка їй сьогодні не світить. Після тієї жахливої ночі з королем Артменом вона не могла без страху й огиди думати про будь-яку близькість із будь-яким чоловіком. Дівчина відверто не розуміла, як це взагалі може комусь подобатися, адже пам’ятала лише нестерпний біль унизу живота, власну майже скажену безпорадність перед обличчям насильника, люту, всеохопну ненависть до нього та гарячу кров, що клеймила її стегна тавром зіпсованості.

Спогад, як наяву, пронісся перед очима – й Еллі здригнулася.

– Ей, ти чого? – стурбувався Ірвіс, який помітив це дивне тремтіння.

– Мені потрібна ще порція, – труснула перед його обличчям порожнім кухлем принцеса.

Їй хотілося забути своє минуле, забути свого деспотичного батька й нічим не кращого нареченого, притлумити ті відчуття, які дарували їй тяжкі спогади. Принаймні сьогодні, бодай на одну ніч.

– Мабуть, тобі вже досить… – скривився хлопець, вкотре пожалкувавши про своє недалекоглядне рішення дозволити принцесі скуштувати алкоголь.

– Ні! – перебила вона рішуче. В її голосі прозвучали сталеві нотки, коли промовила наступне: – Я сама вирішу, коли мені буде справді достатньо.

Ірвіс стиха хмикнув. «Ось він – полиск її справжньої сутності» – подумав, забираючи порожній кухоль. А вже за мить вручив новий – повний. Однозначно, згодом він і про це шкодуватиме, однак Еллі – не дитина, принаймні за людськими мірками, й після всього, що з нею сталося за останні кілька днів, має повне право нормально напитися.

– То ви приєднаєтеся чи як? – уточнив Метлін нетерпеливо й кинув швидкий погляд на вогнище.
У цей момент над ним у високому стрибку, тримаючись за руки, пронеслися дві фігури. Їм услід натовп схвально закричав, перебиваючи звуки музики.

"Схоже, їм там справді весело" – подумала Корнелія, вражена побаченим, а за мить промовила:
– Звісно що приєднаємося! – і, мов заворожена, пішла вперед першою.

Чим ближче вона підходила до натовпу, що енергійно танцював якийсь дивний загальний танець, сформувавши кривувате коло побіля ватри, тим гучнішою ставала п'янка мелодія ланґелейка, змішана з бубоном, лютнею й сопілкою. Ніколи раніше принцеса ще не чула прекраснішої музики, навіть на королівських балах, які часто проводилися в замку короля Сайріфії на догоду розбещеній знаті, а тому тепер, заплющивши очі й підставивши обличчя теплу грайливих помаранчевих язиків, просто насолоджувалася чарівною атмосферою, несміливо пританцьовуючи неподалік від химерного хороводу.

– Ти сюди постояти прийшла? – обурено вигукнув Метлін, а тоді раптом схопив Корнелію за руку й змусив стати частиною «кола».

Збоку незабаром виріс не менш енергійний Ірвіс. Еллі ще раз озирнулася в пошуках уже третього майже спустошеного кухля, який мить тому вилетів з її руки через необережного ельфа, однак компанія приятелів знову заволоділа її увагою.

– Танцюй! – вигукнула Кора, намагаючись перекричати гучну й несамовиту мелодію.

– Я не знаю рухів, – дещо розгублено зізналася Еллі.

– Ніхто їх не знає! Просто спостерігай за іншими й повторюй те, що роблять вони, – підказав збоку Метлін.

Дівчина всміхнулася й перевела погляд на молоду жінку навпроти: прекрасна, гнучка й нестримна, як полум'я поруч, вона рухалася так прекрасно й невимушено, що принцеса мимоволі замилувалася. Стежити за цією пані було зручніше, ніж за кимось поруч, адже не було потреби викручувати в різні боки шию. Одначе повторити її рухи для Корнелії стало цілим викликом.

Два різких кроки вперед; ліва рука на живіт, права – за спину; двічі помінятися з сусідом праворуч місцями; два кроки назад; торкнутися лівою долонею правої щиколотки спереду та правою долонею – лівої щиколотки ззаду; злегка підстрибнути й, широко розкинувши руки, притупцьовувати на місці…

Рухи здавалися не важкими, проте швидко змінювали один одного й ставали дедалі вигадливішими. На диво, майже всі рухалися злагоджено, завдяки чому виник приємний глухий ритм унісонного тупотіння. Корнелія швидко влилася в компанію нових приятелів (принаймні, так вона подумки охрестила трійку своїх знайомих) і щиро насолоджувалася дивовижним веселим дійством, частинкою якого їй пощастило стати.