Денніс Ліхейн - Містична річка

людей, які не мають найменшого стосунку до нашої справи й забігли сюди вночі випити води або передихнути під час спортивного бігу. Ми знайшли кров на дверях і всередині — і знову ж частина її може належати злочинцеві, а частина — ні. Багато крові витекло з жертви. Ми маємо кілька чітких відбитків на автомобільних дверцятах жертви. Оце приблизно й усі фізичні сліди вбивства, які нам досі пощастило виявити.

Фріл кивнув головою.

— Ви маєте якийсь матеріал, про який я міг би доповісти окружному прокуророві, коли той зателефонує мені через десять-двадцять хвилин?

Паверс стенув плечима.

— Скажіть йому, що дощ зіпсував картину сцени нашого вбивства, але ми робимо все, що можемо.

Фріл позіхнув у свій кулак.

— Повідомите мене про щось іще?

Вайті подивився назад через плече на слід, який тягся вниз до дверей за кіноекраном, — останній ґрунт, до якого доторкалися ноги Кейті Маркус.

— Те, що немає відбитків взуття, збиває мене з пантелику.

— Ви ж казали, що дощ…

Вайті кивнув головою.

— Але вона лишила кілька слідів. Я готовий поставити на заклад свій дім, що вони належать їй, бо зовсім свіжі, подекуди вона наступала на підбори, а подекуди на шкарпетки. Ми знайшли три, а може, й чотири з таких слідів, і, я певен, вони належать Кейті Маркус. А сліди вбивці? Їх немає.

— Знову ж таки, — сказав Шон, — винен дощ.

— Дощ пояснює, чому ми знайшли тільки три з її слідів, я з тобою згоден. Але щоб не було жодного сліду злочинця — ти можеш мені таке пояснити? — Вайті подивився на Шона, потім на Фріла й стенув плечима. — Як це пояснити?

Фріл спустився з естради й струсив пісок зі своїх рук.

— Гаразд, хлопці. Ви маєте в своєму розпорядженні шістьох найкращих детективів. Усі дослідження у вашій справі ми поставимо на перше місце й надамо їм пріоритет. Ви матимете стільки поліціянтів, скільки вам буде потрібно для польової роботи. Отож, сержанте, розкажіть мені, як ви хочете використати всю цю масу людей, яких ми вам надамо.

— Думаю, насамперед ми поговоримо з батьком жертви й довідаємося, що він знає про її пересування минулої ночі, з ким вона була, з ким могла посваритися. Потім ми поговоримо з цими людьми, візьмемо інтерв’ю в тієї жінки, яка нібито чула вночі, як заглух двигун автомобіля на Сідней-стрит. Ми допитаємо всіх пияків, яких знайдемо в парку та на Сідней-стрит, а наші техніки, можливо, знайдуть нам відбитки пальців чи волосся, з яким можна буде працювати. Можливо, рештки його шкіри лишилися під нігтями в дівчини Маркус. Можливо, його відбитки зосталися на дверях. А може, він був її бойфренд і вони посварилися. — Вайті за звичкою ще раз стенув плечима й копнув якийсь предмет на землі. — Такими будуть наші плани.

Фріл глянув на Шона.

— Сер, ми зловимо його.

Фріл мав такий вигляд, ніби чекав чогось кращого, але він кивнув головою й поплескав Шона по ліктю, потім спустився зі сцени до амфітеатру, де лейтенант Крозер із міської поліції стояв, розмовляючи зі своїм босом капітаном Джиллісом із Шостої Бригади, обидва глянули на Шона й Вайті так, неначе промовляли: «Не зіпсуйте, хлопці, свою справу».

— Ми зловимо його? — проказав Вайт. — Після чотирьох років коледжу ти не навчився нічого кращого?

Погляд Шона знову на мить зустрівся з Фріловим, і він кивнув йому головою, сподіваючись, що цей кивок виражає компетентність і впевненість.

— Так написано в підручнику, — сказав він Вайті. — Після фрази «ми злапаємо сучого сина» і перед фразою «хвала Богові». Ти його читав?

Вайті похитав головою:

— Таку нісенітницю я не читаю.

Вони обернулися, коли помічник коронера зачинив задні дверці автофургона й обійшов навколо сторони водія.

— Ви маєте якісь версії? — запитав Шон.

— Десять років тому, — мовив Вайті, — я міг би припустити, що це був ритуал посвяти в банду. А що тепер? А нічого. Злочинність зменшується, а злочини стають усе менш передбачуваними. А що скажеш ти?

— Ревнивий бойфренд, але це лише перший здогад.

— І вдарив її битою? Цей бойфренд має очевидні проблеми з умінням стримувати гнів.

— Вони завжди їх мають.

Помічник коронера відчинив дверцята водія й подивився на Вайті та Шона.

— Хтось обіцяв показати нам, як виїхати звідси?

— Це ми, — сказав Вайті. — Але ви поїдете попереду нас, коли ми покинемо парк. І пам’ятайте, що з нами поїдуть близькі родичі, тому не залишайте її в коридорі, коли ми приїдемо в центр. Зрозуміли?

Той кивнув головою й сів в автофургон.

Вайті та Шон сіли в поліційний автомобіль, і Вайті поїхав попереду автофургона. Вони рушили вниз по схилу між жовтими стрічками, що огороджували сцену злочину. Шон дивився крізь дерева на сонце, яке почало котитися до небокраю, зробивши канал іржаво-золотим та освітивши червоним сяйвом верхів’я дерев. Він подумав, що як помре, то найбільше шкодуватиме за кольорами, за тим, як вони виникають нізвідки й дивують тебе, навіть якщо вони тебе трохи засмучують, бо ж ти нібито до них не належиш.

Першу ніч, яку провів у виправному закладі «Оленячий острів», Джиммі сидів із дев’ятої години до шостої, чекаючи, коли його співкамерник нападе на нього.

Цей чоловік був байкером із Нью-Гемпшира на ім’я Вудрел Деніелз, який переїхав у Массачусетс однієї ночі в якійсь справі, пов’язаній із метамфетаміном, зупинився в барі, де захотів пропустити кілька склянок віскі, й зрештою проткнув комусь око більярдним києм. Вудрел Деніелз був справжньою м’ясною тушею, покритою татуюваннями та шрамами від ножових ран. Він подивився на Джиммі й сказав напівпошептом-напівсміхом, що устромився в груди Джиммі, наче гострий кинджал.

— До завтра, — сказав він, коли вимкнули світло. І докинув: — Завтра зустрінемося, — своїм напівпошептом-напівсміхом.

Тож Джиммі не спав усю ніч, дослухаючись до несподіваних скрипів на ліжку над собою, знаючи, що мусить добутися до Вудрелової трахеї, якщо до цього дійде, й міркуючи, чи зможе завдати доброго удару крізь масивні руки співкамерника. «Ти мусиш ударити по горлу, — казав він собі. — Бий по горлу, бий по горлу, бий по горлу!.. О Ісусе, він уже йде…»

Але Вудрел лише перекинувся уві сні, заскрипівши пружинами, вага його тіла так продавлювала матрац, що він зрештою провис над Джиммі, як слонове черево.

Тієї ночі в’язниця здавалася Джиммі живою істотою. Машиною,