Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

– Ви склали запит на ордер?

– Атож. Він вже у файлах.

Детектив відкрив документ: СТАР ҐЕЛІКС ВІД ІМЕНІ СТАНЦІЇ ЦЕРЕРА САНКЦІОНУЄ ЗАТРИМАННЯ ІММАНУЕЛЯ КОРВУСА ДОУДА В РАМКАХ ДОСУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ У СПРАВІ CCS-4949231. Цифровий підпис судді світився зеленим. Він відчув, як на його обличчі заграла посмішка.

– Дякую.

На виході з відділку хтось зі спецзагону запитав, куди він прямує. Відповідь була – на обід.

Бухгалтерська компанія «Арранха» мала офіс у привабливій частині сьомого сектору урядового кварталу. Зазвичай Міллер там не бував, але ордер працював по всій станції. Детектив підійшов до секретаря – пристойного белтера із зоряним орнаментом на жилеті – і пояснив, що він бажає поспілкуватись з Іммануелем Корвусом Доудом. Темно-брунатна шкіра секретаря посіріла. Міллер відступив назад, контролюючи вихід.

Двадцять хвилин по тому через центральні двері увійшов старший чоловік у пристойному костюмі, зупинився перед детективом і оглянув його з ніг до голови.

– Детектив Міллер? – запитав чоловік.

– А ви, мабуть, Доудів адвокат, – приязно відповів Міллер.

– Так і є. І мені б хотілося...

– Справді, – перебив детектив, – давайте розберемося з цим зараз.

Офіс був чистий і просторий, світлі блакитні стіни світились зсередини. Доуд сів за стіл. Він був достатньо молодим, аби виглядати пихатим, але достатньо дорослим, щоб боятися. Міллер йому кивнув і запитав:

– Ви Іммануель Корвус Доуд?

– Перед тим як ви продовжите, детективе, – мовив правник, – мій клієнт бере участь у переговорах на найвищому рівні. Його клієнтська база включає найважливіших, у військовому відношенні, осіб. Ви маєте усвідомити, що перш ніж ви висунете будь-які звинувачення, я можу і буду перевіряти усі ваші дії, і якщо буде допущено хоч одну помилку, ви будете нести відповідальність.

– Пане Доуд, – розпочав Міллер,– те, що я роблю для вас, є для мене сьогодні єдиною яскравою миттю за день. Якщо ви вирішите опиратися арешту, то я вам буду лише вдячним.

– Гаррі? – Доуд подивився на свого адвоката. Його голос тремтів. Адвокат лише похитав головою.

Повертаючись до поліцейського транспорту, Міллер тягнув час. Всі, хто проходив повз, могли бачити руки принишклого Доуда з кайданками за спиною. Детектив дістав термінал і почав заносити у файл час арешту, зауваження адвоката і решту другорядних деталей. Молода жінка у діловій сукні кремового кольору затрималась біля дверей бухгалтерії. Поліцейський її не впізнав: вона була непричетною до справи про зґвалтування. Її обличчя було непорушною маскою бійця. Вона повернулася, витягнула шию, дивлячись на Доуда, який принижено ховав погляд. Жінка перевела погляд на Міллера. Один раз кивнула. «Дякую».

Той кивнув у відповідь. «Просто роблю свою роботу».

Вона пройшла у двері.

За дві години Міллерова паперова робота добігла кінця, і він відправив Доуда в камеру.

За три з половиною години надійшла перша відповідь з даними про стикування.

За п`ять годин уряд Церери перестав існувати.

***

Відділок хоч і був набитий, мов діжка огірками, але люди зберігали тишу. Детективи і молодші слідчі, патрульні і офісні робітники, керівники і рядові – всі зібралися перед столом Шаддід. Вона стояла на подіумі, волосся було стягнуте назад у тугу гульку. Зодягнута у форму «Стар Ґелікс», але без погонів. Голос тремтів.

– Ви всі вже це чули, але відтепер це офіційна інформація. Об’єднані Нації у відповідь на запит Марса виводять з-під свого протекторату і захисту... станцію Церера. Це мирна передача. Це не захоплення. І я повторю ще раз: це не захоплення. Не ми тиснемо на Землю, вона сама відступає.

– Це маячня, сер, – вигукнув хтось.

– Зараз забагато порожніх балачок, – продовжила Шаддід, – я не бажаю чути подібного від жодного з вас. На початку наступної зміни губернатор планує зробити формальну заяву, і тоді ми дізнаємось більше. Поки нас не повідомлять про зворотнє, контракт «Стар Ґелікс» залишається в силі. Тимчасовий уряд почне формуватися з осіб, висунутих місцевим бізнесом і профспілками. Ми лишаємося законом на Церері, і я очікую від вас відповідної поведінки. Ви всі будете на своїх змінах. Ви всі будете на роботі вчасно. Ви діятимете професійно і відповідно до загальноприйнятих процедур.

Міллер знайшов поглядом Масс. Його партнера щойно витягнули з ліжка. Північ зачепила їх обох.

– Питання є? – інтонація Шаддід вказувала на те, що їх не має бути.

«Хто платитиме «Стар Ґеліксу»? – міркував Міллер. – Який закон ми захищатимемо? Яке знання дозволило Землі вважати відступ з найбільшого порту Пояса адекватним ходом? Хто буде вести мирні перемовини тепер?»

Масс перехопила Міллерів погляд і посміхнулася:

– Закладаюся, нас злили, – почав першим Міллер.

– Цього варто було очікувати, – відповіла Масс,– я краще піду. Треба декуди заскочити.

– У бік ядра?

Масс не відповіла, бо й не мала би. На Церері не було закону, тут була поліція. Детектив почвалав до своєї нори. Станція гула. Камінь під ним вібрував від незліченних стикувань, ядер реакторів, труб, утилізаторів, пневматики. Камінь був живим, і він чомусь забув про маленькі ознаки цього. Тут жили і дихали шість мільйонів людей. Стільки ж, як і у середньому місті Землі. Він подумав, чи не спишуть їх.

Масс не прийшла на роботу зранку, проте надіслала повідомлення про запізнення. «Тре було навести чистоту», – так і пояснила.

Якщо глянути, то у відділку нічого не змінилося. Ті ж люди прийшли до того самого місця, аби робити ту саму справу. Не зовсім так, якщо чесно. Відчувалася висока напруженість. Люди посміхалися, сміялися, шуткували. Але крізь марлеву пов`язку нормальності проглядала маніакально-потужна паніка. Довго так тривати не могло.

Копи – це все, що відмежовувало Цереру від анархії. Вони були законом. Життя шести мільйонів громадян від маніяків, ладних примусово відкрити всі шлюзи або отруїти утилізатори, відокремлювала тоненька плівка з максимум тридцяти тисяч людей. Людей його штибу. Чи йому варт було зорганізуватися, віднестися до цього випадку, як колеги? Направду, розмірковування його втомлювали. Шаддід пройшла повз і торкнулася його плеча. Міллер підвівся зі свого стільця і пішов за нею. Довс знову був у неї в офісі, пошарпаний і дуже невиспаний на вигляд. Детектив йому кивнув. Шаддід схрестила руки на грудях, і погляд мала не такий осуджуючий, як зазвичай.

– Це нелегко буде сказати, – почала вона. – Перед нами постало дещо серйозніше за все те, що було раніше. Мені потрібна команда, якій я можу довірити своє життя. Надзвичайні обставини. Ти розумієш?

–