Террі Пратчетт - Крадій часу, Террі Пратчетт

а лише напряму контролювали тіло, намагалися втрутитися. А вона намарне прагнула викинути їх геть зі своєї свідомості.

А тепер вона мала зустрітися з іншими аудиторами. Вони, як завжди, будуть пунктуальними.

Вона взяла себе в руки. Останнього часу з її очей безпричинно починала витікати вода. Вона спробувала поправити своє волосся і попрямувала до великої вітальні.

Повітря вже наповнювалося сірістю. У цьому просторі було замало місця для багатьох аудиторів, але це не малого великого значення. Один міг говорити за всіх.

Леді Л女жон відчула, як кутики її вуст автоматично піднялися вгору, коли їх з’явилося дев’ятеро. Дев’ять — це три трійки, а аудитори любили трійки. Двоє слідкуватимуть за одним. Кожна пара слідкуватиме за кожним одним іншим.

Вони не довіряють самі собі, мовив один із голосів у неї в голові. Втрутився інший голос: «Це ми, ми не довіряємо самі собі». І вона подумала: «О, так. Ми, а не вони. Я мушу пам’ятати, що я — це ми».

Один аудитор мовив, Чому немає прогресу?

Кутики її вуст знову опустилися вниз.

— Були невеличкі проблеми, пов’язані з точністю й налаштуванням, — пояснила леді Л女жон. Вона зауважила, що її руки почали легенько терти одна одну, і не могла зрозуміти, чому. Вона не давала їм такої вказівки.

Аудиторам ніколи не була потрібна мова жестів, тож вони її й не розуміли.

Один мовив, Яка природа цих…? 

Але інший один мовив, Чому ви мешкаєте в цій будівлі? У його голосі відчувався натяк на підозру.

— Тіло вимагає робити речі, які не можна робити на вулиці, — пояснила леді Л女жон, але тому, що вона вже знала дещо про Анк-Морпорк, додала: — принаймні на багатьох вулицях. Також, мені здається, що слуга годинникаря щось запідозрив. Я дозволила тілу підкоритися законам ґравітації, тому що воно так запроєктовано. І це властиво людській природі.

Один, і то був той самий один, мовив, А що означає це? 

Він зауважив фарби і мольберт. Леді Л女жон відразу пошкодувала, що забула це сховати.

Один мовив, Ви створюєте образи пігментами?

— Так. На жаль, дуже невдало.

Один мовив, З якої причини?

— Хотіла зрозуміти, як це роблять люди.

Один мовив, Це просто: око отримує інформацію, рука застосовує пігмент. 

— Я так і думала, але видається, що це набагато складніший процес…

Один, який порушив питання живопису, полинув до одного зі стільців і мовив, А це що таке?

— Це кіт. Прийшов сюди. І схоже, не хоче звідси йти.

Кіт, дикий рудий самець, смикнув щербатим вухом і зручніше згорнувся клубочком. Будь-яка істота, що вижила в анк-морпоркських провулках, з їх безпритульними болотяними драконами, псячими зграями і настирними агентами кушнірів, не вважала б за потрібне розплющувати бодай одне око заради якихось летючих нічних сорочок.

Один, який почав уже діяти на нерви леді Л女жон, мовив, А яка причина для його присутності?

— Він толерує компанію лю… подібних на людей, не вимагаючи нічого взамін, окрім їжі, води, прихистку і затишку, — відповіла леді Л女жон. — Це мене цікавить. Нашою метою є навчання, ось я й почала, як бачите, вчитися, — мала надію, що це прозвучить переконливіше для них, ніж для неї самої.

Один мовив, Коли будуть вирішені згадані вами проблеми з годинником?

— Скоро. Дуже скоро. Дуже.

Один, якого вже почала жахатися леді Л女жон, мовив, Нам цікаво, чи не навмисне ви якимось чином уповільнюєте роботу?

Леді Л女жон відчула поколювання на чолі. Чому таке відбувається?

— Ні. Чого б це я вповільнювала роботу? У цьому б не було жодної логіки!

Один мовив, Гм-м.

І аудитор мовив «Гм-м» не випадково. «Гм-м» означало щось дуже конкретне.

Він мовив далі, Ви виділяєте вологу на чолі. 

— Так. Таке стається з тілом.

Один мовив, Так. І це також мало вельми специфічне і зловісне значення.

Один мовив, Нам цікаво, чи задовге перебування в фізичному тілі не послаблює рішучість. А ще нам важко бачити ваші думки.

— Боюся, це знову проблеми з тілом. Мозок — це дуже неточний інструмент, — леді Л女жон нарешті опанувала контроль над своїми руками.

Один мовив, Так.

Інший мовив, Коли воду наливають у глечик, вона приймає форму глечика. Але вода не глечик, а глечик не вода.

— Звичайно, — погодилася леді Л女жон. І з її нутра, з темряви поза очима виринула думка, якої вона не сподівалася: «Ми, безперечно, найтупіші істоти у всесвіті».

Один мовив, Діяти самотньо погано. 

Вона сказала:

— Звичайно. — І знову з темряви вигулькнула думка: «Тепер я вже потрапила в халепу».

Один мовив, А отже, у вас будуть компаньйони. В цьому немає чиєїсь провини. Просто ніхто не повинен залишатися самотній. Коли ми разом, стаємо рішучіші. 

У повітрі замерехтіли порошинки.

Тіло леді Л女жон машинально сахнулося, а коли вона зрозуміла, що відбувається, то вже й сама відступила на пару кроків.

Вона бачила людських істот на різних стадіях життя і смерті, але спостерігати, як із сирої матерії виникає тіло, було якось на диво бентежно, коли й сама перебуваєш у подібному тілі. Це був один із тих моментів, коли мислити починав шлунок, а думав він, що йому хочеться блювати.

Шість постатей сформувалися, закліпали очима й розплющили їх. Три постаті були чоловічої статі, а три — жіночої. Вони були вбрані в аудиторські балахони відповідних людських розмірів.

Решта аудиторів подалися назад, але один мовив, Вони підуть із вами до годинникаря, і все буде сьогодні полагоджено. Вони не їстимуть і не дихатимуть. 

«Ха!», — подумав один із маленьких голосочків, з яких складалося мислення леді Л女жон.

Одна з постатей заскиглила.

— Тіло дихатиме, — сказала її світлість. — Ви не переконаєте його в тому, що повітря зайве.

Вона почула задушливі схлипи.

— Ви гадаєте, що ми можемо обмінюватися необхідними матеріалами з зовнішнім світом, і так, це правда, — провадила вона. — Але тіло цього не знає. Воно думає, що помирає. Дозвольте йому дихати.

Пролунали спазматичні вдихи й видихи.

— Зараз вам буде краще, — зронила її світлість і втішилася, коли почула внутрішній голос: «Це твої наглядачі, але ти вже сильніша за них».

Одна з постатей незграбно помацала рукою обличчя й захекано спитала:

— З ким ви розмовляєте ротом?

— З вами, — відповіла леді Л女жон.

— З нами?

— Це треба пояснити…

— Ні, — заперечив аудитор. — Цей шлях небезпечний. Ми думаємо, що тіло нав’язує мозкові спосіб думання. В цьому немає чиєїсь провини. Це просто… несправність. Ми підемо з вами до годинникаря. І зробимо це зараз.

— Але не в цьому одязі, — заперечила леді Л女жон. — Ви його налякаєте. Це може призвести до ірраціональних дій.

Запала мовчанка. Аудитори-во-плоті розгублено перезиралися.

— Ви мусите розмовляти ротами, — підказала леді Л女жон. — Свідомість перебуває в голові.

Один мовив:

— А чим поганий цей одяг? Він простого покрою, і використовується багатьма людськими культурами.

Леді Л女жон підійшла до вікна.

— Бачите людей там унизу? — запитала вона. — Ви маєте бути вбрані відповідно до міської моди.

Аудитори неохоче так і зробили, і хоч вони зберегли свою сірість, але одяг, у який вони вбралися, не привертав би тепер зайвої уваги на вулиці. Принаймні до певної міри.

— Сукні мають носити тільки ті, хто подібні на жінок, — зазначила леді Л女жон.

Ширяюча сіра постать