Том Вейнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Чи можна цьому зарадити? Можна. American Journal of Sociology опублікував дослідження про справи, досить далекі від світу наркобізнесу. Група американських вчених вдалася до незвичної царини: побудувала схему любовних стосунків між старшокласниками97. Учені поклали в основу раніше дослідження, проведене в неназваній середній школі Середнього Заходу – у селищі, що лежить за годину їзди на автівці до найближчого великого міста і де, за словами опитаних підлітків, «абсолютно нічого робити». Загалом удома опитано 832 з 1000 учнів школи, які слухали питання на магнітофоні й друкували відповідь на комп’ютері. Молодим людям давали список школярів і пропонували позначити тих, із ким за останні півтора року в них були «особливі романтичні стосунки» або «просто сексуальні контакти». З усіх опитаних 573 респонденти підтвердили, що в них дійсно були такі стосунки з іншими учнями.

Озброївшись цими даними, автори накреслили картосхему сексуальних стосунків у цій школі, погрупувавши учнів у низку ланцюжків (див. рис. 8.2). У 63 пар один з останніх партнерів перебував у стосунках ще з кимось. Кілька учнів увіходили до міні-груп лише з трьох осіб. Дослідники несподівано виявили густу мережу, що обіймала понад половину учнів школи. Тобто половина учнів пов’язувалась один з одним через своїх партнерів, партнерів їхніх партнерів і так далі.

Ця було несподіване й потенційно важливе відкриття. Дослідження мало на меті допомогти епідеміологам краще зрозуміти, як зупинити поширення захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Статева інфекція передається від одного партнера до іншого; це означає, що якщо інфікується одна особа в мережі, то решта наражається на ризик. І школа, і батьки радять, що найпростішим способом зменшення ризику інфікування є обмеження кількості статевих партнерів. Теорія стверджує, що статеві стосунки з одним партнером безпечніші, ніж проміскуїтет. Насправді це не зовсім так. Погляньте на велику мережу з 288 учнів. Попри дуже великі розміри мережі, у багатьох осіб був лише один партнер (вони позначені на кінцях маленьких «галузок» дерева). Незважаючи на моногамність, ризик інфікування в них може бути вищим, ніж у тих, хто мав кілька партнерів у меншій мережі. «Отже, – пишуть автори, – ризик ЗПСШ залежить не лише від кількості партнерів».

Для сексуально стурбованого юнака користі від такого дослідження майже ніякої, бо без опитування вузлових партнерів він картосхеми не створить, а опитування знищить усі можливості для зв’язку. А ось для високопосадовців це практичний урок. За традиційними уявленнями, якщо уряд хоче зупинити поширення хвороби, то кампанію за безпечний секс слід орієнтувати на осіб, найбільш схильних до проміскуїтету. Саме такі особи сплять із більшістю партнерів, і якщо вони інфікуються, постане надто багато проблем. Найбільше користі для всіх буде, якщо вони берегтимуться. І так само як синьйору Пуччі варто зосередитись на сім’ї Медічі, яка має багато зв’язків, реклама безпечного сексу має адресуватись особам, які сплять із усіма підряд: працівникам секс-індустрії, молоді, алко-й наркозалежним тощо. Правильно?

А може, й ні, каже модель. Більшість учнів належить до великої, але ламкої мережі. Переважно учасники мали тільки одного-двох-трьох партнерів, а це означає, що здебільшого в довгому ланцюжку ланкою є лише одна людина. Якщо цих останніх переконати в необхідності безпечного сексу, ланцюг інфікування розірветься. Дослідники пишуть: «Відносно незначні поведінкові зміни – навіть в осіб з найменшим ризиком, вплинути на яких найпростіше, – тут же розривають […] мережу на кілька розрізнених компонентів, фрагментуючи епідемію та радикально обмежуючи її масштаби». На диво, виявляється, що статеве виховання буде більш ефективним, якщо зосередити кошти на зміні ставлення осіб із низьким ризиком, а не найбільш уразливих осіб.

Що все це означає для світу наркотиків? Традиційна модель збуту наркотиків відрізняється від картосхеми статевих зв’язків учнів середньої школи: мовляв, здебільшого є лише один вузол із великою кількістю контактів – в особі брокера середнього рівня. А якщо виявиться, що ринок наркотиків більше нагадує картосхему статевих зв’язків, ніж ми гадали? Найчастіше аналіз наркобізнесу зупиняється на тому, що дилер продає товар клієнтові. Але опитування свідчать про інше. Є чимало доказів, що багато споживачів наркотиків – навіть більшість – ніколи самостійно не контактували з дилерами. Радше вони купують (або отримують) наркотики від знайомих: друзів, партнерів, колег і т. д. У Великій Британії, як свідчить урядовий звіт, з-поміж тих, хто за минулий рік вживав наркотики, 54 % одержали наркотики у своєму домі чи вдома у знайомих98. Ще 21 % дістали їх на вечірці в барі чи нічному клубі (у кого саме – не уточнюється, хоча певно, що від друзів або дилерів). І лише 11 % купували «на вулиці, в парку, ще десь поза домом» – на класичній території комерційного наркодилера, як у серіалі «Дроти». Опитування залежних від рецептурних препаратів у США виявило, що 71 % користувачів отримали їх від друга або родича і лише 4 % – у дилера99. Зазвичай наркотики продаються професійними дилерами на певному етапі в ланцюжку постачання, але після цього товар поширюється мережами друзів.

Це може стати гарною новиною для поліції, яка намагається приборкати торгівлю під час буму роздрібного продажу наркотиків онлайн. З одного боку, вихід в онлайн ускладнює справу, бо старі нетривкі дилерські мережі замінюються широким відкритим ринком, стійким до нападу на окремих його представників. Проте якщо насправді існує ринок «пост-ритейлу», на якому наркотики поширюються вторинною мережею з друзів і знайомих, з’являється можливість інтервенції іншого роду. Деякі ідеї підказує картосхема любовних стосунків старшокласників. Припускалося, що найдоцільніше зосередитися на людях із найбільшою кількістю контактів. У прикладі зі школою це учні з найбільшою кількістю сексуальних партнерів, а у світі наркотиків – дилери. Проте вчені виявили, що доцільніше таргетувати членів мережі з меншою кількістю контактів, бо, попри обмеженість їхнього кола, вони є найбільш уразливими ланками довгого ланцюга. Для царини наркотиків це означає, що ефективна інтервенція має зосереджуватися на непрофесійних дилерах, які передають наркотики друзям. Ці люди – еквівалент старшокласників із кількома партнерами: впливати на них відносно легко, а вилучення лише однієї ланки в ланцюгу друзів – тобто дія, спрямована на те, щоб не дати одній людині поділитися наркотиками з іншими, – відокремить цілу групу людей від збутової мережі.

Зробити це можна за допомогою громадських кампаній, що інформують про небезпеку передачі наркотиків коханим або залишання шафок із медичними препаратами незамкненими. Слід ширше розповідати людям про насильство в країнах-постачальниках, що фінансується споживачами з багатих країн, –